Мужніє разом з улюбленим самбо
Іван Васильчук вже десяток років відсвічується бронзово-срібно-золотим сяйвом власних перемог на найвищих самбістських форумах. В його активі перемога на Всесвітніх іграх єдиноборств у Санкт-Петербурзі, титул чемпіона світу. Голова ППО ХАЕС Михайло Гук з гордістю зауважує, що саме у його день народження 11.11.2011 року Іван Васильчук зробив подарунок всім шанувальникам Нетішина, виборовши титул кращого самбіста світу у вазі 90 кілограмів.
А цими днями наш прославлений атлет знову змагався за право називатись кращим на чемпіонаті світу, що проходив у Касабланці (Марокко). Хто бачив фінальний двобій, має засвідчити, що Іван був умотивованішим на перемогу, активним і цілеспрямованішим. Але саме йому суддя зробив попередження, яке й вплинуло на остаточний результат. У Івана Васильчука цього року срібло світової першості. Відзначимо, не перше. З періодичністю «через рік» наш богатир привозить медалі з найпрестижніших змагань. Цього року на міжнародному турнірі пам’яті Архіла Чорелі Іван Васильчук також виборов срібло. «Мав перевагу, - розповідає спортсмен,- але під час проведення прийому відчув, що ребра стали вилазити назовні. Аби зовсім не зашкодити здоров’ю, двобій припинив».
Перед цим спортсмен заліковував коліно. Це вид спорту, що постійно супроводжується травмами. Така доля провідних атлетів. І.Васильчук пригадує, що не завжди умови підготовки та й самих змагань відповідають заявленому рангу. Приміром, у Японії довелось боротись відразу після 12-годинного перельоту. У Касабланці чотиризірковий готель рівноцінний нашому заштатному будинку відпочинку. Їжа несмачна, готується абияк. Загалом, виступи за кордоном частіше призводять до думки, що в Україні далеко не все так погано, як нам здається.
На цьогорічному чемпіонаті світу він здолав атлета з Македонії, Німеччини, Білорусії і у фіналі зустрівся з росіянином Чорноскуловим. У 2011 році Іван саме в фіналі переміг цього суперника. Тепер доведеться готуватись на чемпіонат Європи, який проходить навесні. А далі знову – до чемпіонату світу, п’ятого у кар’єрі, який, сподівається, буде не менш вдалим. Бо ж є ще порох у порохівницях.
...Першу вагому перемогу Іван Васильчук здобув 2000 року, навчаючись у 9 класі, коли став переможцем першості України. 2001 року йому підкорився норматив майстра спорту України після повторного виграшу першості держави. Практично, з того часу нікому титулу чемпіона України не віддавав.
Перемоги на килимі сприяли вибору професії: Іван вступив до Київського національного університету внутрішніх справ. Вже в якості слухача вузу у свій черговий день народження він став срібним призером першості світу в Югославії, а 2006 року виборов срібну нагороду чемпіонату Європи (Чорногорія) і виконав норматив майстра спорту України міжнародного класу. Закінчивши КНУВС з дипломом юриста, Іван Васильчук продовжив навчання у Хмельницькому національному університеті на спеціальності «фізична реабілітація та фізвиховання». «Нині без профільної освіти тренером нікуди не візьмуть, – констатує спортсмен. – А «возитись з дітьми» для мене неабияке задоволення. Маю першого вихованця майстра спорту. Це Богдан Рубас з Кривина». Саме на базі місцевого культурного закладу І.Васильчук тренує хлопчаків.
За роки навчання у ХНУ Іван не тільки здобув спеціальність до душі, але й гарно зарекомендував себе на різних самбістських форумах: був срібним призером чемпіонату світу (Болгарія, 2006), бронзовим - чемпіонату Європи (м.Правец, Болгарія, 2007) та чемпіонату світу того ж року (м.Салоніки, Греція).
Як ми розповідали, 11.11.2011 у Вільнюсі проходив чемпіонат світу, який зібрав спортсменів 55 країн. Іван Васильчук цього дня розпочав шлях до вершини з дострокової перемоги больовим прийомом над литовським спортсменом. Так само за рахунок больових прийомів він здобув перемоги над спортсменами з Венесуели, Узбекистану і Таджикистану. У фіналі зустрівся із заслуженим майстром спорту, неодноразовим чемпіоном світу та Європи росіянином Альсимом Чорноскуловим. Перемога дісталася дуже тяжко, саме за рахунок попередження російського атлета. Але він став четвертим за історію Незалежності України самбістом, що піднімались на найвищу сходинку світової першості.
У одому з інтерв’ю відразу після повернення на Батьківщину Іван розповідав: «Коли я здобув свою найочікуванішу перемогу, то насамперед подякував своєму тренеру, тому що без нього я ніколи б не здійснив свою мрію. Усередині мене все раділо і кричало: «Я зміг». І в цьому Божа ласка. Дуже в нього просив, щоб показав мені шлях до перемоги. А взагалі, це дуже приємно: після бою йдеш втомлений, сил немає, але коли всі почали вітати, обнімати, сили десь взялись, і втома відійшла. Стою на п’єдесталі, гімн грає, але почув його аж наприкінці, не міг уявити, що це трапилось зі мною. Усю ніч не спав, лежав, радів і думав: ось приїду додому, всі зрадіють, адже це перша в нашому місті Нетішин перемога зі спортивного самбо».
Він залишився таким самим доступним і емоційно відкритим до сьогодні, коли титулів, як мовиться, «нахапався» найзначиміших. Чого варте звання переможця Всесвітніх ігор з єдиноборств – практично Олімпійський чемпіон у неолімпійських видах спорту.
І. Васильчуку болить, що саме за принципом олімпійський-неолімпійський вид розподіляються кошти на підготовку та преміювання спортсмена, що спортивні функціонери часто живляться з копіткої праці атлетів, отримуючи пільги. «Хочу подякувати Ірині Мерлені, яка короткий час була функціонером на Хмельниччині. Саме вона приклала масу зусиль, аби мені, не олімпійцю, покращили житлові умови, - зауважує спортмен. - Це сприяє подальшій роботі, бажанню віддавати сили на примноження слави України».
Іван Васильчук у вільну годину (два тренування щодня шість разів на тиждень, тренування підопічних у Кривині) любить бавитись з дітьми. Донечка Валерія та синок Макар не переймаються, що їх тато такий славний спортсмен. Всі примхи і бажання мусить задовольняти. І дружині частина любові та поваги завжди дістається, адже вони однодумці. Приміром, цього року за авторства Івана Васильчука та його близької половини випущено «Щоденник самбіста», у якому крім переліку предметів та інших шкільних атрибутів у коротких оповідках на полях простежена історія самбо, його кращих представників, правила змагань тощо. Я нарахував прізвища десятка нетішинських спортсменів, зокрема заслужених майстрів спорту Д.Бабійчука, Ю.Пилипчука, Р.Задворного, «міжнародників» С.Онищука, К.Врачова, переможця Європейської першості Р.Ріпи та інших. Це пізнавально, креативно, і чесно до своїх колег.
Віктор Гусаров
Фото автора