Книга для молодих сердець

До 80-річчя виходу роману «Як гартувалася сталь»

Невелике у минулому прикордонне українське місто Шепетівка стало відомим усьому світові завдяки Миколі Олексійовичу Остров­ському - автору роману «Як гартувалася сталь», людини винятково трагічної долі, яка, мужньо долаючи важку хворобу, стала письменником, людини духовно прекрасної, сильної і талановитої.

«Гарні вечори на Україні влітку по малюсіньких містечках, як Шепетівка, де середина - місто, а околиця - село. Такими тихими літніми вечорами вся молодь на вулицях. Дівчата, парубки - усі біля своїх дворів, по садках, палісадниках, просто на вулиці, на колодках, групами, парами. Сміх, пісні. Повітря тремтить від густоти запаху квітів. Глибоко в небі мерехтять світлячками зорі і голос чути далеко, далеко...», - чиатємо у романі.

Він починає працювати над романом в Москві, у квартирі по Мертвому провулку, № 12, де мешкав з 21 жовтня 1930 р. по 24 червня 1932 року. Спочатку писав сам. Негнучкими пальцями стискав олівець і наосліп, навмання виводив літеру за літерою. Часто рядки наповзали один на одного, написане неможливо було прочитати. Друзі зробили йому транспарант з картонної теки, куди дружина закладала аркуші паперу. Писав уночі, коли усі спали і було тихо. Вранці написане розшифровувалося рідними і близькими та переписувалося у спеціальні блокноти. Важка то була робота: перенаселена кімната, галасливі сусіди комунальної квартири.

«Незважаючи на те, що він дуже цінував кожну хвилину, перед тим, як почати працювати, Микола Олексійович знайомився з газетами. Статті та виступи О.М.Горького з питань радянської літератури він слухав дуже уважно, і зазвичай, на його прохання я виписувала те, що здавалося йому найбільш важливим. Надзвичайно довго ми обговорювали текст бесіди О.М.Горького з ударниками, покликаними в літературу. Він вважав цю бесіду зверненням до нього - робітника, який прийшов у літературу», - згадувала Г.Алексєєва, його сусідка по квартирі і «добровільний секретар».

З її допомогою була написана більша частина рукопису: шостий, сьомий, восьмий і дев'ятий розділи першої частини.

Двадцять п'ятого жовтня 1931 року він пише О.О.Жигірьовій:  «Все ж, незважаючи ні на що, роботу закінчено. Написано всі дев'ять розділів і надруковано на машинці. Тепер проводжу монтаж книжки і переглядаю востаннє орфографію та роблю поправки. Найближчими днями я вишлю тобі все надруковане посилкою. Ти ознайомишся передусім сама, а потім, любий друже, прошу тебе передати роботу кваліфікованим майстрам слова і до редакції, де буде винесено присуд моїй праці...».

О.О.Жигірьова згадує: «Я читала рукопис і плакала. Миколі я написала: «Я не літератор, але роман твій до душі доходить». Я занесла рукопис в редакцію газети «Гудок». Там її протримали місяць, хвалили, але друкувати боялися, не знали автора. Я забрала в них рукопис і пішла в (Ленінградське) від­ділення видавництва «Молодої гвардії». І там хвалили, протримали два місяці, але також безрезультатно,  через те, що автор невідомий. Микола закидав мене листами, просив не замовчувати «розгром його рукопису», чекав відповіді, але тяганина продовжувалась, відповідати йому було нічого. Несподівано в лютому 1932 року я отримала від Миколи телеграму, що його роман «Як гартувалась сталь» (перша частина) буде надрукований в журналі «Молода гвардія».

На прохання редакції журналу Микола Олексійович написав автобіографію. Як завжди, він диктував чітко і швидко.

Рецензентами книги стали редактори журналу «Молода гвардія» Марк Колосов та Анна Караваєва. Вони надали велику допомогу в редагуванні роману, підтримали письменника-початківця.

Двадцять першого лютого 1932 року відбулася зустріч Миколи Олексійовича із заступником редактора журналу «Молода гвардія» М.Б.Колосовим, який приїхав у су­про­воді І.П.Феденьова. Після знайомства з автором роману, Марк Борисович сказав: «...У тебе є всі дані для творчості. Мене особисто книга схвилювала, ми її видамо, я особисто берусь виправити невеликі гострі кути. Я познайомлю тебе з письменниками, ми тебе приймемо в члени МАПП (Московська асоціація пролетарських письменників) до видання книжки».

Визначившись, що потрібно змінити, Микола Олексійович сам шліфує текст. У квітневому номері журналу «Молода гвардія» поруч з прозою Мате Залки та Віллі Брезера, статтями Луначарського і Олександра Фадєєва з'явилися перші розділи роману «Як гартувалася сталь». Молодий письменник надзвичайно радіє, що його перший літературний твір побачив світ. Проте, висловлює невдоволення допущеними грубими помилками при друкуванні, невиправданими скороченнями через нестачу паперу і тим, що без його згоди надрукували його листа до редакції: «...Вийшло негарно. Наче афіша. Трохи покалі­чили книжку, та що вдієш - перший крок. Одне добре, це вся моя книжка і ніхто не вліплював свого», - писав він П.Новикову 27 серпня 1932 року.

У цей час письменник важко захворів на крупозне запалення легенів. У травні хвороба нарешті відступила, але залишилася слаб­кість і виснажливий кашель. Лікарі радять Островському їхати на південь.

«Моє життя - це робота над другою книгою. Перейшов на нічну зміну, засинаю, коли світає. Уночі тихо, ні звуку. Біжать, як на кіно­плівці події і вимальовуються образи й картини. Павка Корчагін уже розгромив, дурний, своє почуття до Рити і, посланий на будування залі­зниці, проводить відчайдушну боротьбу за дрова в хуртовину, в снігу. Злобно виє озвірілий вітер, кидає в обличчя грудки снігу...» (з листа до Г.М.Алексєєвої, листопад 1932 р.).

Письменник працює, використовуючи усі наявні фізичні сили. Записувати роман допомагають сусіди по квартирі, знайомі і друзі, яких письменник називав добровільними секретарями: Марія Барц, Каліста Бризжева, Юлія Ільїна, Таїсія Лепьохіна, Марія Ботова. Писали також Л.М. Берсєнєв, Д.О.Островський, працівники райвиконкому Василь Бондарєв і Михайло Черемних, машиністки Надія Філатова і Ганна Сібарова, сусідка по квартирі Лія Салне, касир електростанції Марія Алікіна і Ніна Вороб­йова.

У листопаді 1932 року роман «Як гартувалася сталь» виходить окремим виданням у видавництві «Молода гвардія» під редакцією С.Острякова. «Книжка вийшла, видана прекрасно, тираж - 10300 примірників з палітуркою сталевого кольору», - писав М.Островський друзям.

Микола Островський до кінця своїх днів пам'ятав місто своєї юності, сюди він присилає на обговорення рукопис книги «Як гартувалася сталь». Микола Олексійович листується з Шепетівським райкомом ЛКСМУ. Тринадцятого жовтня 1934 року він повідомляє в листі секретаря та членів бюро Шепетівського райкому ЛКСМУ, що надсилає один примірник книги «Як гартувалася сталь» для того, щоб шепетівські комсомольці прочитали і обговорили його. «Книжка написана про Шепетівку, тому вона актуальна у вас, ніж будь-де. Обговоріть мого листа на бюро і повідомте мені ваше рішення. Буде добре, якщо ми налагодимо тісний комсомольський зв'язок...».

У шепетівській районній газеті «Шлях Жовтня» (нині "Шепетівський вісник") від 28 листопада 1934 року опубліковано статтю «Молодь, читай цю книгу».

«Сьогодні ми друкуємо уривок з роману «Як гартувалася сталь». Автор її - комсомолець, колишній мешканець міста Шепетівки Микола Островський. Островський Микола в своїй книжці змальовує, як комсомольці Шепетівщини під час громадянської війни боролися за радянську владу... Зараз М.Островський хворий, на курорті в Сочі. З курорту він написав листа до Шепетівського РК ЛКСМУ, в якому просить всіх комсомольців і молодь Шепетівщини обов'язково прочитати роман... Свої враження від прочитаної книжки друкувати у молодіжній сторінці газети «Шлях Жовтня».

Микола Олексійович у листі секретареві та членам бюро Шепетівського райкому ЛКСМУ від 6 грудня 1934 року пише, що тільки що прочитав «Шлях Жовтня» від 28 листопада, де опубліковане «ваше рішення про проробку роману «Як гартувалася сталь» шепетівською комсомолією. Вітаю це і глибоко зворушений комсомольською увагою. Разом з цим листом надсилаю вам три книжки роману, копію рецензії й листа головного редактора «Молодого більшовика» - видавництва ЦК ЛКСМУ та копію листа сочинського комсомолу до «Молодої гвардії», опублікованого у січневому номері цього журналу, в якому Шепетівка викликається на соцзмагання...».

І вже у березні 1935 року в Києві виходиті українське видання роману «Як гартувалася сталь» накладом у 25 тисяч примірників.

Незважаючи на свій молодий вік, М.О.Островський пройшов славний і трагічний життєвиі шлях. Він багато працював і вчився. Став освіченою людиною, достеменно знав і розумів, що таке література і що він сам може дати їй.

Написав Микола Олексійович лише дві книги, але мабуть найкращий його твір - то він сам. Бо як сказав французький письменник Ромен Ролан: «Найвеличніші витвори мистецтва, створені революцією, - це люди, народжені нею».

Л.Ревіна, науковий працівник музею М.Островського