Вісім років тому у жителя Нетішина Івана Сівака сталась трагедія – сильно пошкодив ноги та хребет. Лікарі були безсилі повернути втрачене здоров’я. Довелось змиритися з тим, що все подальше життя пройде у інвалідному візку. Але й за таких обставин Іван знайшов у собі сили не коритись долі і робити все для того, щоб триматися морально і фізично. Випробувавши на собі основні методики реабілітації інвалідів-спинальників та правила поводження із інвалідним візком, став інструктором. Згодом його з нетерпінням чекали у лікарнях та пансіонатах, де він допомагав таким, як і сам, адаптуватись до непростих життєвих обставин.
Одного разу Іван Сівак побачив відеосюжет про танці на інвалідних візках. І вирішив спробувати. Через Інтернет знайшов багато потрібної інформації. А в Рівному його доля звела із талановитим вчителем бальних танців Сергієм Корочанським.
Спочатку заняття проходили із здоровою партнеркою. Але одного разу під час навчання Іваном групи інвалідів він познайомився із дівчиною із Макіївки Надією Вербицькою, яка також після нещасного випадку втратила можливість самостійно пересуватись. Запропонував їй займатись бальними танцями. А згодом зізнався, що сильно покохав її. Після певних вагань Надія погодилась переїхати до Нетішина.
Спільне заняття бальними танцями додавало побутових незручностей, бо постійно треба було автотранспортом діставатись на тренування до Рівного. Але це не лякало закохану пару. Після першого року занять з’явилась можливість виступити на чемпіонаті Європи з бальних танців на візках, який проходив у Польщі. Дебют виявився вдалим – четверте місце. А потім випала нагода позмагатись на світовому форумі у Голландії. Тут Іван та Надія стали чемпіонами світу. Згодом підтвердили свій «золотий» статус на чемпіонаті Європи у Білорусії.
Такий стрімкий тріумф нетішинських танцюристів приголомшив багатьох наших співвітчизників. Торік їх відзначено у всеукраїнській номінації «Гордість країни».
- Пане Іване, як вам із Надією вдається долати всі життєві проблеми і крім цього ще й показувати високі спортивні результати?
- Уявіть собі: юнак закінчує вищий навчальний заклад, будує плани на майбутнє і враз – інвалідне крісло. Від усвідомлення цього можна просто збожеволіти. А хіба моя Надійка могла збагнути, що у її дев’ятнадцять років падіння на спину металевих воріт призведе до невиліковної інвалідності. Те, що сталося, не відвернеш. Але ніколи не потрібно опускати руки, людина має, як мовиться, зубами триматися за життя. Я зумів перебороти себе психологічно. Тепер навчаю цьому всіх, кого спіткала подібна доля. Головне - позбутись комплексу неповноцінності. Інваліди такі ж люди, тільки мають обмежені фізичні можливості. Крім цього, треба знайти для себе захоплення. Ми його знайшли. Це бальні танці. А ще нас по життю веде кохання.
Минулий рік для Івана Сівака та Надії Вербицької став переломним у їхньому житті – у подружжя народилась донька Даринка.
Коли лікарі довідались, що Надія чекає дитину, почали переконувати перервати вагітність. Але подружжя не піддалось на такі «рекомендації» і вирішило боротись за батьківство до кінця. У столиці знайшлися добрі люди, які вирішили допомогти, серед них - лікар Михайло Макаренко.
Надія пригадує, що до столичного пологового будинку часто навідувалась співачка Наталія Могилевська зі своїми друзями і робила все для того, щоб у майбутньої мами були тільки позитивні емоції. Впевненості додавало й те, що поряд постійно був Іван. А народжена Даринка стала справжнім даром Божим.
Молоде подружжя швидко призвичаїлось до нових побутових умов, які вимагали дещо по-новому будувати свій щоденний графік. Іван та Надія почувають себе щасливими, бо у них тепер з’явився ще більший стимул для життя. Тепер і дорога до Рівного, де проводяться постійні тренування, не здається такою виснажливою. А попереду неодмінно нові досягнення. Наполегливість та кохання все переможуть.
Олександр Шустерук
Фото автора
