Колись тут Мавкою ходила Леся

Днями Славутчина відсвяткувала 90-річчя утворення району

З цієї нагоди в місті відбулися велелюдні урочисті збори за участі жителів усіх сільрад, самого райцентру, міста енергетиків – Нетішина, гостей з Хмельницького та сусідніх районів. У залі були присутні колишні і теперішні керівники району, сільських громад, колгоспів, промислових підприємств. Довкола (в залі і фойє) непідробні вітання, обі­йми, рукостискання, –  багатьом із них давненько не випадало зустрічатися. Погомоніти ж було про що, адже кожен з присутніх брав безпосередню участь у творенні історії рідного краю, розвитку і примноженні трудової і мистецької слави.

Ця історія багата і колоритна, адже Славутчина в її нинішніх територіальних межах з’явилася набагато пізніше, ніж, власне був утворений район. Не раз і не два ці землі піддавалися внутрішньому кроєнню і перекроєнню. Ще живі свідки того укрупнення і розукрупнення, підпорядкування і перепідпорядкування. Та яких би адміністративно-територіальних змін не зазнавала Славутчина, вона була і залишається колискою життя і творчості плеяди науковців, літераторів, митців, знаних трударів, народних месників. Тут лікувалась і набирала наснаги та свіжих почуттів геніальна дочка народу Леся Українка, твори якої, зокрема  «Лісова пісня», стали частинкою нашої культури і свідомості.

Станом на сьогодні площа райо­ну, включаючи міста Славуту і Нетішин, складає 124 тисячі  200 гектарів; на цій території 79 сіл, в яких проживає 30 тисяч 821 людина. Районний центр – місто Славута - було засноване  1633 року, а у 1979 році Славута отримала статус міста обласного значення.  На території району, у зв’язку із будівництвом атомної електростанції в 70-х роках 20 століття розпочалось будівництво міста Нетішин, яке з 1993 року  стало містом обласного підпорядкування.

Складна біографія

Славутський рай­он з 11 сільрадами і райцентром у Славуті створено у 1923 році відповідно до ­нового адміністративно-територіального поділу на базі Славутської волості Ізяславського повіту і Кривинської волості Острозького повіту. Наказ Славутського волосного ревкому “Про організацію Славутського району” гласить: “З 15 березня цього року оголошується ліквідація нині існуючих волостей Славутської і Кривинської. Замість них утворюється Славутський район, що вміщує в себе всю бувшу до цього Славутську і Кривинську волості з усіма населеними пунктами на їх території. Всім громадянам, населяючим перераховані населені пункти, для розв’язання всіх питань звертатися у Славутський районний виконавчий комітет, що знаходиться у Славуті по вул. Троцького (колишня Козацька), будинок 48.”

Першим головою виконкому районної ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів обрали Митрофана Григоровича Козлова, комісаром бригади Григорія Івановича Котовського. Тоді ж в складі Шепетівського округу Вінницької області, крім Славутського району, було створено Берездівський район з Берездівської та Хоровецької волостей та Ганно­­п­і­льський район – з Ганнопільської, Довжанської і Жуківської волостей.

Але то був тільки початок, реорганізації не заставили себе довго чекати. Уже в  липні 1924 року Берездівський район розформовано, його територія віднесена до Ганнопільського, Славутського та ще двох інших районів. А в лютому 1931 року, у зв’язку з укрупненням районів, Ганнопільський район приєднано до Славутського. У лютому 1935 року відновлено Берездівський район. У вересні 1937 року утворено Кам’янець-Подільську область, до складу якої увійшло 36 районів, у тому числі Славутський і Берез­дівський. У березні 1941 року центр Кам’янець-Подільської області перенесений з Кам’янця-Поді­льського у місто Проскурів (нині Хмельницький).

Славутський район у його сучасних межах створено у вересні 1959 року шляхом приєднання Берездівського. У грудні 1962 року відбулося нове укрупнення районів, внаслі­док якого територія Славутського району відійшла до Шепетівського, а у січні 1965 року Славутський ра­йон було знову  відновлено.

Станом на 1 лютого 1932 року в районі проживало 100 тисяч 499 осіб, в тому числі сільського населення – 88 тисяч 532 особи та міського (на той час міста Славута та Ганнопіль) – 11 тисяч 967 осіб. В районі діяли 82 школи, у 14 з них всі, або окремі предмети, викладалися п’ятьма мовами - польською, єврейською, російською, чеською та німецькою.

Небезболісно проходила в ра­йоні колективізація сільського господарства, яка   розпочалась тут у 1930 році та була завершена, в основному, у 1931-му. На той час особистих господарств в районі було 15 тисяч 264, з них в колгоспи об’єд­нано 8 тисяч 144, що склало 53,4 %. В районі було створено 83 колгоспи, усуспільнена орна земля склала 52% ріллі загального користування. Колективізація в районі була завершена у 1934 році. Тільки у Голиках колгосп створено лише у 1935 році.

Селяни дуже швидко розчарувалися в обіцяних благах і перевагах колективного господарювання, замість них у повітрі запахло Сибіром. Вже з лютого 1930 року, почалося масове виселення заможних сімей- «куркулів»-  у північні райони    Радянського Союзу.

Не надто продуктивними були тутешні поля, врожайність зернових культур та картоплі по колгоспах району на серпень 1932 року складала: жита – 8,1  центнерів з гектара, озимої пшениці – 5,6 центнера, ярої пшениці – 6,6 центнера, ячменю – 7,8 центнера, гречки – 6,2 центнера, проса – 7,8 центнера, картоплі – 9,5 центнера з гектара. Та навіть на цих збіднених землях наступні покоління хліборобів, застосувавши передові технології обробітку ріллі та вирощування сільгоспкультур, зуміли добитися врожаїв, що в п’ять або й шість разів перевищують показники 30-х років. Звісно, славутчанам важко суперничати в цьому плані з іншими ра­йонами, де, за образним висловом одного з виступаючих на урочистостях, «земля така, що встромиш в неї дишель, так відразу і віз виросте». Проте комори господарників не зяяли порожніми засіками.

Випробування

голодом і холодом

А було ж… Було, що місцевий люд вмирав від безхліб’я. Не тому, що ледарювали селяни, - край охопив штучно створений у країні голод. З інформації Славутського райкому партії від 3 липня 1932 року: «65 колгоспів із 83 в районі хлібом не забезпечені». А ось що повідомляв через рік Райком Комуністичної Партії (більшовиків)України: станом на 12 червня 1933 року з 92 населених пунктів району голодує населення в 40 селах - Манятин, Бачманівка, М.Правутин, Селичів, Колом’є, Піддубці, Татарівка, Тростянець, Хвощівська комуна, Хвощівка, Гориця, Романів, Нараївка, Крупець, Гута, Варварівка, Красностав, Яблунівка, Потереба, Хоросток, Киликиїв, Великий Правутин, Хутір, Жуків, Бесідки, Волиця, Довжки, Клепачі, Лисиче, Марачівка, Мирутин, Ногачівка, Нетішин, Пашуки, Великий Скнит, Стригани, Ріпище, Кутки, Хоровиця, Понора.

Що не докосив голод, довершила депортація. Понад 600 сімей прикордонних сіл району у 1935-1936 роках були примусово виселені у Луганську область України та в Казахстан «як такі, що не проявили себе під час зміцнення колгоспного ладу та державного кордону».  Першу депортацію в Луганську область жителів району здійснено у лютому 1935 року. 2 червня 1936 року 200 сімей, переважно поляків, із сіл Славутського та Берездівського районів насильно депортовано у суворі краї Північного Казахстану. З невеликого села Кам’янка було вислано 36 сімей, за одну ніч сільська вулиця, яка мала назву Польська, обезлюдніла.

 Із 3 тисяч 426 репресованих жителів Славутчини розстріляно 726 чоловік, 1 тисяча 3 особи були позбавлені волі. Серед репресованих жителів району налічується 497 робітників, 1 тисяча 11 колгоспників, 1 тисяча 169 одноосібників, 171 службовець. Всі вони в наш час реабі­літовані.

Нескорені

Важких випробувань зазнали жителі району в роки Великої Вітчизняної війни. Ворог уже 3-4 липня окупував Славутський район.­ З перших днів війни було проведено мобі­лізацію військовозобов’язаних, розпочалась ева­куація на Схід матеріальних цінностей, основних виробничих фондів та людей.

Фашистський терор на Славутчині почався з перших днів окупації краю:  розстріли комуністів, міліціонерів, керівників підприємств, голів сільських рад, голів колгоспів тощо. Народному господарству району були завдані великі збитки. В роки фашистської окупації району місцеве населення включилося у боротьбу з ворогом. На окупованій території у 16 населених пунктах діяли підпільні організації, було створене партизанське з’єднання імені Михайлова.

Учасники боїв на фронтах Великої Вітчизняної війни, вихідці із Славутчини: Лазар Паперник (м.Славута), Іван Андрощук (с.Ганнопіль), Клим Олейнюк (с.Лисиче) були удостоєні високого звання Героїв Радянсь­кого Союзу. За участь в бо­йових діях сотні славутчан нагоро­джені орденами і медалями.

На фронтах Великої Вітчизняної війни та у ворожому тилу загинуло 7 тисяч 585 бійців радянської армії, партизанів та підпільників, також загинуло 5 тисяч 567 мирних громадян, в тому числі понад 5 тисяч євреїв, жителів району.

В  районі фашисти спалили 6 населених пунктів: Волицю, Губельці, Голики, Миньківці, Сільце та Хоровицю. Сотні жителів  були вивезені на примусові роботи до Німеччини, багато з них померло на чужині.

У 1946 році у селах району нараховувалося  45 тисяч 169 жителів, а у 1950 році сільське населення вже складало 52 тисячі 932 людини. В післявоєнний час першим секретарем Славутського райкому партії був  Іван Никонович Хар (1946-1958 роки). Саме на його плечі лягла важка праця  післявоєнної відбудови  народного господарства, разом із жителями району йому довелося пережити голод 1947 року.

 Сільські жителі були обкладені великими податками – не лише грішми, але й продукцією власних господарств, їх змушували підписуватись на державні позики. За важку працю в колгоспах люди отримували мізерну платню, а працювали на так звані трудодні. Люди не знали, що таке свята і вихідні дні, нормований робочий день. Працювати треба було від зорі до зорі, а то й вночі. Можливо, не всі знають, що пенсії для колгоспників стали ви­плачувати лише з другої половини 60-х років.

Селяни були позбавлені паспортів, вони не мали права виїзду з села. Щоправда молодь насильно відправляли на відбудову шахт Донбасу та на інші економічні об’єкти Радянського Союзу.

Це лише короткі штрихи з історії не такої вже й далекої минувшини, на жаль, густо помережаної скорботними митями і втратами. Та попри все, славутчани не зламалися, відродили поруйноване війною господарство, не покладаючи рук працювали на розвиток краю. До цього долучилися як прості трудівники, так і господарський актив. На урочистостях добрим словом згадали керівників району та окремих господарств і підприємств, котрі з гідністю пронесли нелегку ношу відбудови, котрі підхопили естафету першо­прохідців і натхненно взялися продовжувати розпочату справу, виводячи район з відсталих на передові позиції. Багатьом із них керівники району та представник облдержадміністрації вручили Почесні грамоти, Подяки, ювілейні медалі «90 років Славутському району». До слова, такої медалі удостоєний і генеральний директор Хмельницької АЕС Микола Панащенко.

Земля талантів

За цілковитої тиші в залі слухали присутні виступ колишнього першого секретаря райкому (міськкому) партії Галину Архіпову (1984-1991р.). У районі її пам’ятають як вимогливого, принципового керівника, людину надзвичайно працьо­виту. І хоч не кожному до снаги був стиль роботи керівника, котрий не давав послаблень, з роками люди визнають, що саме такий підхід був виправданий.

Галина Григорівна щиро подякувала всім жителям району за невтомну працю, розуміння і підтримку у тих чи інших починаннях. Завдяки цьому заврожаїлися поля, стали нарощувати виробництво місцеві підприємства, поліпшилася соці­альна сфера, розквітли місцеві таланти. Завдяки старанню славутчан, з`явилася на цій землі ХАЕС, площу під будівництво якої ретельно готували жителі багатьох сіл.

Святкових здоровиць звучало того дня чимало. Їх, зокрема, виголосили голова райдержадміністрації Олег Несен, голова районної ради Леонід Радзивилюк, начальник управління лісового та мисливського господарства обласної державної адміністрації Віталій Лісовий, заступник міського голови Славути Галина Фурман­чук, інші промовці. Начальник відділу роботи з громадськістю і засобами масової інформації нашого підприємства Тетяна Лиситчук зачитала вітальний адрес від колективу атомників. У ньому, зокрема, йдеться про тісну спів­працю ХАЕС з територіальними громадами Славутчини на благо краю, яку буде продовжено в майбутньому.

І хоч захід розтягнувся в часі, вдячні земляки не могли не зга­дати тих, хто вже відтоптав свій земний­ ряст. Усіх, хто не дожив до юві­лею, вшанували хвилиною мовчання.

Офіційна частина не була б такою яскравою, якби не барвисті виступи учасників художньої самодіяльності, багатство продукції місцевих господарств і підприємств, мистецькі вироби народних умільців, представлені на виставці. Веселкові вишиванки, чудернацькі витинанки, вироби з дерева, лози, соломи, бісеру, черепашок, кавових зерен… Чудовий пісенний вінок сплели учасники народного аматорського хору «Перлина Полісся» під керівництвом Ніни Федорчук,  плеяда юних співаків і танцюристів, троїсті музики «Червоненький бурячок». Хор заслуговує особливої уваги й похвали, з його назви впору забрати слово аматорський, адже «Перлина…» впевнено стає врівень з професійними колективами.

Ольга Сокол

Фото  В’ячеслава  Гаврилюка