Командарма 16-ї війна застала у Вінниці...

Командарма 16-ї війна застала у Вінниці...

В останніх числах червня від прибулого на Україну начальника Генерального штабу Червоної Армії генерала армії Г.К. Жукова надійшов наказ 16-ій армії,закінчивши зосередження, рухатися на захід через Шепетівку, Острог, Рівне і далі ...

Генералу Лукіну, однак, незабаром стало відомо, що частини його армії завантажуються у вагони. Ставка, минаючи штаб 16-ї армії, дала вказівки тим частинам, які вже при­бу­ли в ра­йон зосередження, вантажитись знову, а ешелони, які були в дорозі, повернути у іншому напрямку.

Прибувши в Шепетівку, Лукін побачив наступне. Після одного з нальо­тів авіації противника у центрі і в райо­ні вокзалу почалася стрілянина з рушниць і автоматів. На вокзалі скупчилися сотні мобілізованих офіцерів запасу, які розшукували свої частини. З цих військовослужбовців під командуванням офіцерів 5-го механізованого корпусу він організував загон­и для прочісування вулиць і виловлювання автоматників. У цей час до Ше­петівки підійшли розвідувальні части­ни противника. Знаючи, що в Шепетівці знаходяться склади всіх видів бойового постачання, командарм 16-ї не міг виїхати з ешелонами своєї армії і залишити Шепетівку без бою. Ніяких інших частин у  Шепетівці не було, тому було прийнято рішення не вантажити 109-у мотострілецьку дивізію і один танковий полк 5-го механізованого корпусу, а їх силами не допустити противника у Шепетівку. Командарм з армійським інтендантом полковником Маланчині, двома офіцерами штабу та двома офіцерами політвідділу залишилися в Шепетівці ...

Командир 109-ї механізованої дивізії доніс, що ворог силами мотомехчастин зайняв м.Острог і веде наступ на Шепетівку. Лукін наказав вибити противника з Острога і одночасно безуспішно намагався зв’язатися з командувачем фронтом М.П.Кирпоносом. Нарешті вдається встановити зв’язок із заступником командувача генерал-лейтенантом В.Ф.Яковлєвим, який знаходився у Києві. Командарм доповів обстановку. Яковлєв відповів, що захоплення противником Шепетівки залишить війська фронту без боєприпасів.

109-а мотострілецька дивізія вела запеклі бої з переважаючими силами противника, несучи величезні втрати­. Командири полків і командир дивізії особисто водили свої частини           в контратаки. Командир дивізії був важко­ поранений, в командування вступив його заступник. Командарм особисто виїхав у дивізію, в період особливо напружених боїв командував нею. В цей час через Шепетівку похідним порядком проходила тільки-но відмобілізована стрілецька дивізія, яка направлялась у 5-у армію, але розташування армії ніхто не знав. Команд­арм підпорядкував цю дивізію собі, поставивши завдання обороняти Шепетівку. Ситуація на деякий час стала менш напруженою: у наявності було дві дивізії, крім того, командири імпровізованого штабу доповіл­и, що в лісі на півночі від Ше­петівки дислокуються наші частини, що були в оточенні, і що вже зібрано близько двох полків піхоти з різних частин і до трьох дивізіонів артилерії.

Лукін організував їх в частини і з’єднання, брак командирів ліквідував офіцерами запасу, які перебували на станції Шепетівка. Таким чином­, була вже «армія», правда, не надто згуртована, але це вже були готові військові частини і підрозділи з усіма притаманними їм атрибутами. У командарма не було ні штабу, ні за­со­бів зв’язку, шифру, коду, його команд­ний пункт розташовувався у кабінеті начальника станції Шепетівка. Штаб складався з тільки-но мобілізованих командирів, котрі на автомашинах безперервно переїжджали в частини. Лукін через них керував своєю «армією».

Командарм 16-ї фактично стає вже командувачем оперативної групи, яка фігурувала у зведеннях фронту і Ставки як оперативна група генерал-лейтенанта Лукіна.

Командир оперативної групи тримав зв’язок з генерал-лейтенантом Яковлєвим і вимагав засоби зв’язку, шифр, код, людей і офіцера, спроможного очолити штаб оперативної групи.

Після одного особливо запеклого бою, коли на неодноразові атаки противника оперативна група відповіла контратаками, ворог зазнав дуже великих втрат в людях і техніці. Наші втрати були теж досить відчутні. Так, з двох танкових полків залишилося трохи більше одного, але особливо великими були втрати офіцерського складу. За 5-6 днів боїв вибули майже всі командири рот, три чверті командирів батальйонів, п’ять командирів полків і один командир дивізії. Частини швидко укомплектовувалися мобілізованими офіцерами. Гірше було з сержантським складом: його укомплектовували з числа рядових...

На кінець дня стався епізод, який  особливо окреслив необхідність наявн­ості коду і шифру для зв’язку. Зв’язок між частинами здійснювався­ заліз­ничними дротами, відкритим текстом, і дроти в бік противника, мабуть, не були обрубані. Противник­, підслухавши переговори, віддав наказ від імені командира оперативної групи командиру дивізії залишити зайняті ним рубежі і зосередитися на південній околиці Шепетівки.

Коли генерал Лукін з’ясував обставини справи, комдив отримав контрна­каз негайно зайняти залишений ним рубіж. Треба думати, що ворог не чекав на подібне, і, зазнавши великих втрат, був не в змозі перейт­и у наступ.

У наступні два дні противник знову переходив у наступ, ввівши свіжі сили, і трохи відтіснив частини опергрупи. Так як фланги оперативної            групи були відкриті, генерал-лейтенант Лукін створив чотири мотозагони силою до батальйона піхоти, 2-3 батарей артилерії, 15-20 танків. Ці загони зіграли роль рухливих резервів, що не дозволило  противнику обійти фланги і зайти в тил опергрупи. Знаючи, що західніше Шепетівки є укріплений район, генерал-лейтенант Лукін з самого початку оборони Шепе­тівки намагався зв’язатися з частинами укріпра­йону, але виявилося, що вогневі точки роззброєні. Тим не менш, коли знекровлені частини опергрупи зайняли вогневі точки укріпрайону, вони протягом де­кількох діб відбивали шалені атаки противника і наносили ворогові великих втрат у живій силі і техніці.

Противник кидав на Шепетівський напрямок нові частини, а опер­група танула з кожним днем, не маючи можливості поповнити свої війська. Генерал-лейтенант Лукін доповів командуючому фронтом, що ні відвага, ні самопожертва військ не зможуть далі утримувати шепетів­ський вузол, якщо не буде додане сильне­ підкріплення. Нарешті, було отримано повідомлення, що при­буває 7-й стрілецький корпус з Дніпропетровська під командуван­ням генерал-майора Добросердова, який прийняв командування цією бойовою ділянкою, а Лукіну було наказан­о відправитися у 16-у армію.