Любиш землю, матимеш щедру віддачу

Після чергового робочого дня начальник зміни гідротехнічного цеху Хмельницької АЕС Віктор Сироватко поспішав додому.

«Знову синоптики попередили про заморозок у повітрі. Треба рятувати нещодавно висаджену розсаду помідорів» - розмірковував Віктор Олексійович.

На його дачній ділянці, яка знаходиться на масиві неподалік каналу, що з’єднує річку Горинь та рукотворне озеро, яке є своєрідним резервуаром для підживлення ставка-охолоджувача електростанції, вже більше двох десятків років вирощується різна городина, буяють виплекані фруктові дерева.

Нещодавно з агрономом-любителем поділився своєю розсадою помідорів машиніст парового котла пускорезервної котельні Сергій Стефановський, мовляв, розвів нові ранні та середньостиглі сорти, тож є нагода їх випробувати на врожайність.

За своїх шість десятків років Віктор Сироватко пам’ятає різну травневу погоду. Завжди стає прикро, коли примхи природи зводять нанівець працю на землі-годувальниці. Зазвичай заморозки бувають у першій декаді травня, але щоб це ставалось на свято Миколи – можна вважати аномалією. Чоловік пам’ятає, коли у 1980 році головні теленовини були присвячені початку проведення Олімпіади, більшість його односельців бідкались почорнілими від холоду картоплею, помідорами та іншою городиною.

Традиційну селянську працю Віктор Сироватко знає  з дитинства, яке пройшло у селі Бабин Іллінецького району Вінницької області. Батьки вели традиційне домашнє господарство – була корова, свині, кури. Для їх годівлі доводилось висаджувати значну площу із кормовими буряками, картоплею, морквою, дбати про заготівлю сіна. Це вимагало фізичної праці, до якої залучався і Віктор.

Коли хлопець закінчив вісім класів, то дилеми, де продовжувати навчання, не було. Його тато Олексій Васильович добре знався у різній техніці по роботі у місцевому колгоспі та цукровому заводі, тож порадив вступити до Вінницького політехнічного технікуму на тепломеханічний факультет. Тут Віктор опанував премудрості обслуговування котлів. Перша його виробнича практика відбулась на теплоелектричній Іллінецького  централі цукрозаводу. Її Віктор Олексійович запам’ятав на все життя. Тоді котли готували до чергового ремонту, тож потрібно було їх почистити. Що це за процедура, добре знає кожен спеціаліст, що стикався із специфікою обслуговування котельного господарства – шар кіптяви на обличчі, сажа у роті та носі. Як мовиться, й це потрібно пройти.

Потім  ТЕЦ Бабинського цукрозаводу стала основним місцем роботи Віктора.

Одного разу він від наставника почув слова, мовляв, що той, хто працює на котлах цукрозаводу, зможе згодом запускати і ракети. Це сприймалося як жарт. Але у певній істині Віктор переконався, коли у 1984 році потрапив на найперший технологічний об’єкт Хмельницької АЕС – пускорезервну котельню, яку фахівці лаконічно називають «ПеЕрка».

У жовтні 1982 року тут запрацював перший паровий котел і теплофікаційна установка у комплексі із допоміжним обладнанням. Це дало можливість підтримувати оптимальну температуру, як на території споруджень міста, так і на проммайданчику будівництва енергоблоків. Згодом було введено ще три парові котли. У 1985 році запрацювали два водогрійні котли. Сама ж пускорезервна котельня стала базою створення цеху гідроспоруд, теплових і підземних комунікацій. Її робота  дала змогу повноцінно проводити операції із будівництва і монтажу на ХАЕС. Тривала в часі експлуатація єдиного на станції першого енергоблока, а згодом і другого, засвідчила, що пускорезервна котельня є надзвичайно важливим об’єктом. Особливо під час проведення планово-попереджувальних ремонтів.

Спочатку Віктор Сироватко працював машиністом-обхідником з котельного устаткування, а згодом і старшим машиністом. Протягом чотирьох років роботи він зарекомендував себе хорошим фахівцем. Варто наголосити, що практичний досвід роботи на цукровому заводі не був марним.

Коли на електростанції виникло питання про оновлення кадрів змінного оперативного персоналу, кандидатура Віктора Сироватко була схвалена на посаду начальника зміни гідротехнічного цеху. У цій іпостасі він трудиться й до сьогодні.

Про виробничі обов’язки Віктора Олексійовича можна розповідати багато, але основна суть полягає у забезпеченні технологічних процесів на основному обладнані електростанції та створені умов для її безпечної експлуатації.

Коли Віктор Сироватко заступає на зміну, то він, як ї його колеги на інших змінах, несе відповідальність за всю роботу гідротехнічного цеху. У цьому йому допомагають ще сімнадцять працівників, робочі місця яких зосереджені на пускорезервній котельні, берегових та інших насосних станціях, бризкальному басейні та низці інших важливих об’єктів.

Машиністів-обхідників неформально називають «очима та вухами» начальника зміни. Саме вони першими можуть побачити всі огріхи в роботі обладнання і спонукати до виправлення нештатної ситуації. Ефективну роботу зміни Віктор Олексійович вважає суто командною, де кожен відчуває відповідальність за доручену справу. Але до цього й треба вміти спонукати. Це вже мистецтво старшого наставника за посадою – начальника зміни. Про Віктора Сироватко заступник начальника гідротехнічного цеху по роботі з персоналом Юрій Шевчук сказав, що він поважає колег по роботі, ставиться до них толерантно та справедливо, запобігаючи виникненню конфліктів. Крім цього, пропагує такі загальнолюдські цінності, як ввічливість, доброзичливість, взаємоповага. За професійну діяльність має низку галузевих відзнак.

Діяльність гідротехнічного цеху, на відміну від інших підрозділів Хмельницької АЕС, має свою особливу специфіку. Тут крім обслуговування суто технічного обладнання велика увага спрямована на спостереження за довкіллям та такими стихіями, як повітря, вода, земля. Саме вони є важливими у експлуатації водосховища, яке забезпечує охолодження тепломеханічного обладнання. Температурні показники води, її здатність просочуватись через тіло дамби, її рівень перебувають під ретельним контролем. Віктор Сироватко пишається станом станційної водойми, де його колеги сприяють розведенню різних видів риб, які допомагають підтримувати водойму згідно із технологічними параметрами. Радує й наявність різних видів пернатих. У працівників гідротехнічного цеху є своєрідний пієтет до бобрів, що часто створюють проблеми під час обслуговування дренажних каналів. Спеціалісти навчилися з ними співіснувати, - мовляв, у кожного своя робота. Головне – виконувати її на-совість.

Дружина Віктора Ольга Олександрівна також належить до оперативного змінного персоналу, обіймаючи посаду машиніста-обхідника берегової насосної станції. Отож завжди є нагода поділитись враженнями  про виробничі будні і, звичайно, - успішну роботу на присадибній ділянці, яка увінчується щедрим врожаєм.

Олександр Шустерук

Фото Віктора Гусарова