«ЛЮБЛЮ ТЕ, ЩО РОБЛЮ, І РОБЛЮ ТЕ, ЩО ЛЮБЛЮ»
Найсміливішими епітетами можна описати феєрію, творену вихованцями народного ансамблю бального танцю «Шарм». Понад 30 років вирує круговерть краси та натхнення, таланту та невтомної праці, вимірювана сотнями тисяч танцювальних па, часом болісних, проте більше – окрилених. Бо крила, віру та надію вихованцям прищеплює талановитий педагог, незмінний керівник колективу Лариса Грищук.
…Вона опановувала мистецтво рухів з дитинства: спочатку займалася у Грицівському будинку піонерів, згодом – у місцевому Будинку культури. Планувала стати вчителем, продовживши династію тата й мами, і навіть вступила до Дубнівського педучилища. Проте покликання виявилося сильнішим, і Лариса раптом подала документи у Дубнівське училище культури. У Нетішин 1987 року приїхала у статусі молодого хореографа.
Спочатку був невеликий танцювальний гурток «Фантазія», який зібрав маленьких нетішинців у стінах ЗОШ №1, а згодом - у Будинку дитячої творчості. Невдовзі «Фантазія» перетворилася на професійну школу танцю «Шарм», яка тепер відома у багатьох куточках не лише нашої країни. Роки праці збагатили колектив різноманітними відзнаками, у тому числі званням «народний», перевтілили його у візитівку успіху, молодості, та енергії, з якою пов’язують місто енергетиків. Можна впевнено стверджувати, що нині Нетішин в Україні знають не лише як місто-супутник Хмельницької АЕС, а й місце, де народжуються численні зірочки хореографічного мистецтва. І чарівницею в цій кузні талантів є Лариса Грищук, скульптор, який щодня кропіткою працею творить Грацію.
Лариса Степанівна по праву пишається, коли «Шарм» уособлюють з містом атомників та його найбільшим підприємством. Каже, це глибоко відкладається у дитячих душах і несе потужний промінь патріотичного виховання, заряджає дітей. У репертуарі шармівців багато українського фольку, тематичних флешмобів, присвячених атомній електростанції та місту. Щороку до Дня міста та Дня енергетика колектив готує масштабні креативні флешмоби. «Шарм» за ознакою народний, бо упізнаваний нетішинцями і гостями міста.
- У мене ніколи не було мети колекціонувати звання і відзнаки, я вільна людина і не вмію творити з-під палки, працюю на емоційному рівні, бо знаю – саме це потрібно глядачеві, це звеличить душу, - розповідає пані Лариса. - Переконана, кожен учасник нашої великої і дружної команди отримує задоволення від того, що робить. Коли бачиш, що люди сприймають твою творчість, це дуже тішить. Флешмоби, які ми традиційно готуємо до святкування Дня міста, для нас здебільшого є стартом нового навчального року. Ми, як багатострунний музичний інструмент, налаштовуємось на одну тональність, адже в оркестрі завжди важче грати, ніж сольно. Тому ми нині подібні танцювальні постановки демонструємо не 1 чи 2 рази на рік, як то було раніше, а 5-7 разів.
За всі ці роки творчої праці було багато конкурсів та змагань, де шармів ці виборювали звання найкращих, серед них – «Крок до зірок», «У ритмах весни», «У ритмах осені», «Різдвяні канікули», «Перлини мистецтва», інші міжнародні та всеукраїнські фестивалі. Усі номери нетішинського «Шарму» цікаво дивитися, адже кожен з них – це самостійна міні-вистава високої проби.
- Я не можу і не хочу робити щось буденне, хочу, щоб моє творіння жило багато років, тому й ставлю сюжетні танці. Так, ми щоразу видозмінюємо наші творчі номери, проте стрижень у них залишається незмінним, - стверджує Лариса Грищук.
В її словах впевнюєшся, коли з року в рік переглядаєш на щорічних звітних концертах улюблені постановки відомих «Ляльок», «Весни 45-го року», «Школи» та низки інших щемливих номерів. Погоджуюся із влучним порівнянням чоловіка Лариси Олександра Грищука, який сказав про її доробок: «Твої танці, як фільми Ельдара Рязанова – вони поза часом». Сьогодні важко порахувати, скільки композицій нараховується у творчому доробку «Шарму», але всі вони живі та яскраві. А ще вони - результат спільної роботи, яка народжується завдяки зусиллям багатьох людей: хореографів-репетиторів Тетяни Гончарук та Анни Карпюк, музичного керівника Арутюна Геворкяна, костюмера Анастасії Дехтярук, і, звичайно, безпосередніх учасників дійства – дітей.
Батьки – ще одна міцна стіна, яка підтримує з дня у день творчий колектив. В розмові Лариса Степанівна зауважує, що рада за сьогоднішні можливості й умови, в яких щодня займаються діти. Насамперед, це зручна танцювальна та гімнастична зали, роздягальні, душові, кімнати для зберігання сценічних костюмів. «Легко і приємно працювати, коли маєш порозуміння з півслова з керівництвом міста, Будинку дитячої творчості, тоді й ідеї легко реалізовувати, бо маєш підтримку», - стверджує співрозмовниця.
Сьогодні ряд випускників дружної шармівської родини влився у колективи викладачів профільних вузів, інші стали артистами, і працюють у найкращих колективах держави. Серед них артистка балету Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки Лілія Пітель, викладач хореографічних дисциплін Дубенського коледжу культури і мистецтв Ольга Мудрик, артист балету Ярослав Чевелюк та багато інших. Але всі вихованці, незалежно від того, чи пов’язали надалі своє життя зі сценою, назавжди здобули безцінний досвід і переконання, що все найкраще досягається щоденною наполегливою працею. І приклад їм у цьому щодня надавала Майстер – Лариса Степанівна.
Свого часу Ларису Грищук запрошували працювати на кафедру хореографії до Рівного, проте вона залишилась вірною Нетішину. Кожне велике місто «Шарм» прикрасив би та прославив. А вона тут, у місті енергетиків щодня дарує натхнення майже двом сотням юних нетішинців.
- Всі діти стають талановитими, якщо йдуть за мрією, - вважає керівник ансамблю, - а ще цьому сприяють працелюбність та дисципліна. Не буду приховувати, знаю такі випадки, коли до «Шарму» батьки віддавали дітей, насамперед, заради дисципліни. Так, у нас діти скоріше дорослішають, раніше за інших вміють цінувати дружбу, взаємовиручку та роботу в команді. Я намагаюсь прищеплювати їм свої цінності, вчу, що потрібно робити справу добре, або не робити ніяк. Так, я по життю максималістка, але в моєму оточенні майже всі такі. Дуже тішуся, коли ставлю танець, і він, філігранно виточений, помножений на композицію, естетику, акторську майстерність та яскраві костюми заграє на сцені неповторними барвами. Це і є вершина моєї роботи.
Проте робота для заслуженого працівника освіти Лариси Грищук не зовсім і робота: це любов і творчість щодня. Адже недаремно стіни танцювальної зали прикрашають такі слова, які давно стали лейтмотивом життя цієї талановитої жінки: «Люблю те, що роблю, і роблю те, що люблю»! І такого замкненого кола хочеться побажати кожному.
Тетяна Степанюк
