Пiд жiночою опiкою

Майстру залізничної дільниці транс­портного цеху Хмельницької АЕС Наталії Орлик поталанило стати­ свідком зародження підрозділу, в якому трудиться й понині. Вона пригадує 1990 рік. Саме тоді приступила до виконання обов’язків техніка. За­лізничний цех електростанції створювався практично з «нуля». Початковий штат формувався за рахунок залучення фахівців, які обслуговували залізничну дільницю Управління будівництва ХАЕС. Тоді швидкими темпам­и розроблялися основні заса­ди з експлуатації  та ремонту закріпленого обладнання. Спочатку транспортування вантажів здійснювалось на тепловозах старого зразка. Поступово рухомий склад почав оновлюватись, за якийсь час залізничники ХАЕС раділи двом новим тепловозам.

Наталії Орлик довелось багато часу присвятити веденню техноло­гічної документації, що сприяло від­лагодженню ритму роботи залізнич­ного цеху. Колегам, які виконували специ­фічні виробничі завдання, довелось прилаштовуватись до специфічних умов роботи під час планово-попереджувальних ремонтів на першому енергоблоці, адже раніше ніхто не мав подібного досвіду на цьому поприщі. Залі­зничники дій­шли висновку, що для ефективного забезпечення ремонтних робіт потрібен 120-тон­ний транспортер для перевезення великогабаритних вантажів. 

-У кожного працівника заліз­нич­ної дільниці великий перелік виробничих обов’язків, - розповідає Наталія­ Сергіївна,- їх охарактеризувати можна за двома напрямками: своєчасна доставка на ХАЕС обладнання і матеріалів та підтримання у робочому стані залізничного транспорту і колій. З цими завданнями мої колеги справ­ляються. Ми своєчасно лагодимо заліз­ничне полотно на всій дванадцятикілометровій ділянці обслуговування. Для цього використовуємо нові дерев’яні та залізобетонні шпали, рейкові кріплення. Обслуговуючи техніку, застосовуємо запасні деталі для ремонту рухомого складу,  технологічних платформ, цистерн, вагонів. Це гарантує надійність їх експлуата­ції. Про те, що техні­ка у нас в належному стані, відповідно до плану перевірок дає свої висновки комісія Укрзалізниці, яка перевіряє весь наш рухомий склад. Вона видає офіційний дозвіл на експлуатацію  локомотивів і на виїзд на основну залізничну магістраль. Для потреб електро­станції  нам доводиться доставляти нестандартні та спеціальні вантажі.

Серед основних обов’язків Ната­лії Орлик - ведення документації, на основі якої здійснюються  виробничі стосунки із Укрзалізницею щодо використання її залізничних магістралей для доставки різних вантажів. Залізнична колія Хмельницької АЕС має прямий вихід на Південно-Захід­ну залізницю в районі станції Сільце.

Нещодавно Наталія Сергіївна довідалась про цікавий факт із історії Південно-Західної залізниці, спору­дження якої розпочалось 1870 року. Саме тоді у нашому регіоні готувалися­ до введення в експлуатацію ділянки від Шепетівки до Кривина, а згодом і до Здолбунова. Будівництво останньої координував інженер Григорій Голіков. Коли прийшов час до звіту про проведену роботу, він несподівано покінчив життя самогубством. Прах цього фахівця покоїться на кладовищі села Оженин Острозького району. Там знаходиться великий гра­нітний камінь із висіченим лаконічним написом: «Григорий Николаевич Голиков. Скончался 17 ноября 1872 года в возрасте 29 лет». Існує кілька версій загибелі залізничника. Одна з них базується на технологічних прорахунках інженера Голікова, що призвело до зміни напрямку прокладання залізничного полотна в об­хід Острога. Дослідники також вказують, що відбулося своєрідне парі між керівниками ділянок залізниці, мовляв, хто перший здасть об’єкт. Ділянка Кривин-Здолбунів, якою опікувався Голіков, була готова дещо пізніше. Саме це змусило дворянина звести рахунки із життям.

Історія інших залізниць також ві­дома Наталії Орлик, бо ж закінчила залізничний інститут у місті  Іркутську.

- Коли влаштувалась на роботу черговим по станції місцевого наф­топереробного комбінату, - пригадує Наталія Сергіївна, - то серед залізничників помітила веселого юнака з України, який за направленням прибув у далекий тайговий край. Його всі називали «орликом». Думала, що за непосидючу вдачу. Як виявилось – він носив таке прізвище. Тоді й гадки не мала, що воно стане й моїм.

Подружжя Орликів переїхало в Україну після пуску першого енерго­блока. Саме тоді були потрібні фа­хівці-залізничники. Чоловік Наталії  Василь влаштувався на роботу заліз­ничником в Управління будівництва ХАЕС, вона – у новостворений залізничний цех електростанції. Відтоді, як мовиться, багато води спливло. Вже стали дорослими син Олександр та донька Анастасія. Тепер дідусю та бабусі є втіха від двох внучок.

Кажуть,  не хлібом єдиним живе лю­дина. У вільний від роботи час подружжя Орликів часто можна побачити на дачній ділянці за Нетішином. Там є до чого прикласти пра­цьовиті руки. Садочок щороку радує стиглими плодами, вирощуванням яких опікується Василь. Наталія Сергіїв­на любить доглядати городину та різні сорти квітів, які милують око з весни до пізньої осені.

- Кожна квітка створена для того, щоб приносити хороший настрій, - ділиться роздумами досвідчена флористка, - одним подобаються звичайні польові ромашки, іншим, наприклад, дещо екзотичні лілії. Мені до вподоби тюльпани, троянди. Вони вимагають ретельного догляду. Але така праця приносить велику винагороду, яку не можна порівняти ні з якими матеріальними благами. Це бажання жити, творити і любити.

Дбайлива господиня добре па­м’я­тає давню приказку, що осінній день рік годує. Тому не гає часу і займається створеннями консерва­цій на зиму. Їх за смаковими якостями­ не порів­няєш з тими, що нав’язливо пропону­ються різними торговельними закла­дами. Секрет один – частин­ка жіночої душі оселиться у кожному помідорі, огірочку, вишні. Не випадково, коли у гості навідуються зі столиці діти, то неодмінно хочуть почастувати маминою «фірмовою продукцією».

У Орликів вже стало неписаною традицією майже щороку відвідувати рідних у місті Ангарську, яке знаходиться на віддалі кількох тисяч кілометрів від Нетішина. Там завжди раді хорошим вістям, які приносять донька Наталія та зять Василь.

Коли Наталія Орлик ділилась спогадами про відвідини рідних місць, то виникло бажання довідатись про те, як її родина в сусідній державі сприймає новини про Україну. Виявляється, що більшість сюжетів по тамтешніх центральних каналах спотворюють достовірність багатьох подій. Тому у гості не виникало бажання псувати свій настрій за переглядом різних «фейків». Це зрозуміла мама Ната­лії. І коли за переглядом якихось програм підходив час трансляції новин, то вона просто переключала  канали.

Дитинство Наталії Орлик сповнене захопленням фізкультурою та спортом, де на першому місці стоя­ло фігурне катання на ковзанах. Дівчина залюбки опанувала основні його елементи, серед яких – «ластів­ка», «подвійний тулуб», тощо. Тоді серед її спортивних кумирів була відома пара фігуристів Ірини Родніної та Олександра Зайцева.

Кілька років тому у Наталії Сергі­ївни випала нагода пригадати ча­рівну магію катка. Під час відвідин дітей у Києві потрапила у закритий ковзанярський павільйон. Перші кроки по льоду були обережними, але згодом жінка повторила всі основні елементи фігурного катання, які пам’ятала з дитинства. Усі присутні затамували подих.

Сьогодні у підпорядкуванні Ната­лії Сергіївни перебувають всі ма­шиніс­ти залізничної дільниці та їх заступ­ни­ки. Вона відповідає за працездатність всього рухомого складу підрозділу. Поряд трудяться і ті, з ким розпочинала свою трудову біо­графію в залізничному цеху. Це заступник начальника транспортного цеху з залізничного транспорту Олександр Кисельов, майстер Олександр Глімбовський, машиністи Дмитро Царук,  Володимир Вельбовець, Ігор Семенюк, складач поїздів Олександр Брижук. Є і молодші колеги, для яких залізниця Хмельницької АЕС стала близькою.

Олександр Шустерук

Фото автора