Світло з Межирічі

У 1920 році був прийнятий відомий план ГОЕЛРО. На великих і малих річках зводились десятки електростанцій різної потужності. Після  Великої Вітчизняної війни  план  електрифікації був поширений на території Західної України. На річці Вілія, яка є кордоном між Рівненською і Хмельницькою областями, протягом 1950-х років було побудовано три електростанції в селах Загребля і Кунів Хмельницької області та Межиричі на Рівненщині.
Село Межиріч розташоване за 5 км на південь від Острога в межиріччі річок Вілія і Збитенка. В березні 1949 року в селі було добровільно організоване колективне господарство, якому дали назву імені 31-ї річниці Радянської Армії. В 1951 році прийнято план зведення електростанції потужністю 75 кВт вище злиття двох згаданих річок. Планувалося 30 кВт електроенергії постачати місту Острог, 15 – по договору сусідньому селу Слобідка Плужненського району.

Будівельні роботи  розпочалися зимою і планувалися закінчитися в кінці грудня 1952 року. Ось що писала Острозька районна газета “Сталінський шлях” від 2 березня 1952 року про це будівництво: “Рік у рік зростає матеріальний і культурний рівень трудящих нашої країни...
Зростає культура колгоспного села. Ще більші перспективи для підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур і продуктивності громадського тваринництва відкриваються перед колгоспом після закінчення будівництва Межирицької ГЕС, будівництво якої вже розпочалося”.
Електростанцію планували відкрити в грудні 1952 року, але колгоспники “зобов’язалися” закінчити будівництво до початку жнив. Однак ГЕС не була відкрита ні в 1952, ні в 1953, ні в 1954 роках.
Для будівництва електростанції було вибрано майданчик, де потрібно було на землях села Слобідка викопати канал довжиною 80 метрів і поставити в кінці  каналу будівлю  ГЕС.
Ще один канал довжиною 263 метри потрібен був для підведення води річки Збитенка  нижче будівлі електростанції. Копали лопатами, довбали ломами, а землю вивозили кіньми, тачками, виносили по трапах носилками. Пізніше поставили кілька транспортерів, які приводилися в рух дизель-генератором. Транспортери часто простоювали через поломку дизеля, ломалися від мокрого ґрунту. Воду з каналів викачували насосами. На земляних роботах кожен день працювали десятки колгоспників: Яків Драчук, Василь Поліщук, Олександра Дацюк, Віра Матвійчук, Адам Мисюк, Сергій Мисюк, Надія Чуюк, Надія Козачук та багато інших.
Практично все доросле населення села брало участь у  будівництві ГЕС.  На копанні  каналів щоденно працювали до півсотні людей. Крім місцевих селян на земельних роботах були задіяні  і робітники с. Завидів. В  1952 році  роботами по спорудженню електростанції  керував  прораб О.М. Уразаєв і  десятник  Коливайко. Уразаєв був військовим пілотом. Потім його відізвали у військову частину і будівництво ГЕС закінчував десятник Коливайко.
Всі механізми будови: дизель, генератор, насоси і транспортери обслуговував комбайнер Іван Білецький, 1924 р.н. В 1951 році він закінчив Клеванське училище, де здобув професію комбайнера. Під час земляних робіт було змінено русло річки Вілія, а там,  де протікала річка, зводились дві греблі. Це дало змогу проводити всі подальші роботи на правому березі річки.
Будівля електростанції планувалася з дерева. Лісоматеріали для будівництва заготовлялися в селі Більська Воля Володимирецького району Ровенської області. Заготовлені в лісах колоди вивозили на станцію Чорторийськ Волинської області, вантажили вагони і відправляли на залізничну станцію Оженін, а  звідти підводами возили в Межиріч.  Заготівлею лісу займався  заступник голови колгоспу Андрій Назарук. На  вирубці, вивозі і погрузці соснових колод працювали наймані робітники. Заробітну платню робітникам на Полісся возив головний зоотехнік колгоспу Микола Глибович. В 1952 році було заготовлено 70 % лісоматеріалів потрібних для будівництва ГЕС і проведення ліній електропередач.
Будівництво електростанції вела Дубнівська будіваельна контора. Приміщення станції мало один поверх і було приблизно таких розмірів: 10 х 8 і висотою 4 метри. На електростанції стояли дві горизонтальні турбіни, на які подавалася із шлюзів вода. Шлюз мав дві дерев’яні заставки, за допомогою яких регулювалася подача води на турбіни. 
Районна газета за 7 червня 1953 року писала, що на будівництві ГЕС закінчується спорудження шлюзу, ведуться лінії електропередач. На будівництві греблі під керівництвом десятника Коливайка щоденно працює 30 чоловік.

Будівництво приміщення станції, шлюзу проводила бригада колгоспних теслярів під керівництвом бригадира Дмитра Шумберського, 1906 р.н. В бригаді працювали Василь Марченко, Василь Сладковський, Дмитро П’ятаченко та інші. В бригаді були теслярі з с. Мале Дерев’янче.

Одночасно  із спорудженням електростанції велися лінії електропередач до м. Острога, сіл Слобідка, Межирічі. Кожну оселю підключали до мережі. Для цього була потрібна велика кількість стовпів, електропровідних шнурів та електрофурнітури. Були  селяни, які не давали згоди для підведення електроструму до своїх осель.  Загалом, це були люди похилого віку, які не розуміли, що таке електричний струм і боялися його.
Сьогодні про такі казуси старожили згадують з гумором, тому що не уявляють свого життя без електрики.  Ще й сьогодні в деяких  старих будинках в с. Межиричі слугує електрична проводка, зроблена більш як півстоліття тому.
Колгоспники, які працювали на будівництві електростанції, будівельники і монтажники крім оплати за роботу мали єдину пільгу – для них в магазині продавався білий хліб по певній нормі. За роботу робітникам записувалися трудодні. Оплата по трудоднях в колгоспі проводилася два рази  на рік. Після  жнив давали аванс зерном, а в кінці року проводили повний розрахунок. Насамперед колгосп здавав зерно в рахунок державної обов’язкової поставки, потім засипали насінний і кормовий фонди. А те, що залишалося  від урожаю, давали людям на трудодні. На один трудодень  припадало від 100  до 600 г зерна – це залежало від урожаю. Давали збіжжя ячменю, жита, пшениці. Крім зерна на трудодень давали від 5 до 30 копійок.
ГЕС в с. Межиричі була відкрита у  1955 році  і діяла до кінця 1964 року. За цей  час на станції черговими електриками і турбіністами працювали жителі  с. Межиричі Іван Білецький, Петро Швець, Микола Мартинюк, Іван Кірись, Іван Швець, Павло Ільчук.
Планувалося, що протягом трьох років будівництво гідроелектростанції повністю окупиться і в майбутньому електростанція буде приносити величезні прибутки, що за допомогою електроенергії, яку отримає колгосп від своєї ГЕС, будуть механізовані всі трудомісткі роботи на тваринницьких фермах і підсобних підприємствах в колгоспі. Напоювання худоби, різання , запарювання кормів, перемелювання зерна, доїння і переробка молока – все це буде проводитися за допомогою електроенергії.
Планувалося, що впровадження електроенергії в колгоспі звільнить щоденно близько 150-200 колгоспників. Це заощадить понад 30 тисяч трудоднів на рік. 
Із запланованого в життя не втілився жоден проект. Колгоспна ГЕС служила тільки для освітлення осель, іноді  простоювала із-за  нестачі води і повеней.
Гідроелектростанція колгоспу імені 31 річниці Радянської Армії пропрацювала майже 10 років. Майже весь час станцією завідував Іван Білецький, який в 1953,1955, 1957, 1959 роках був депутатом Межиріцької сільської Ради. Пізніше його на цій посаді замінив Іван Швець, 1933 р.н., який працював електриком.
Будівництво ГЕС почалося при голові колгоспу Богатирьові, а була знята з експлуатації при Петру Облапенку. Це десь сталося в першій половині  1960-х років, коли села Острозького району були повністю електрофіковані і підключені до Добротворської ГРЕС. Завідував Межиріцькою ГЕС Івн Вікторович Білецький. Протягом доби на станції чергував електрик і турбініст. В обов’язки турбіністів входила регуляція подачи води на турбіни. Вони ж під час профілактичних робіт протирали спиртом башмаки генератора. Вільні від зміни електрики слідкували за станом електромережі села, контролювали експлуатацію системи. В ті часи не дозволялося в  хатах колгоспників мати лампочки потужністю більше 40 Ват. В основному для освітлення в хатах використовували “лампочки Ілліча” потужністю 15 та 25 Вт. Населення платило від кількості лампочок і їх потужності. Лічильників електроенергії в селі майже не було. Там, де не було лічильника, не дозволялося ставити розетки. Люди за електроенергію платили в колгоспну касу. В касі вираховували за світло за рахунок трудоднів. Деякі сельчани  згадують, що при такому освітленні важко було читати “Букваря”.
Взимку 1965 року Острозький район був підключений до загальнодержавної енергетичної системи. Потреба в дрібних електростанціях відпала і ГЕС в Межирічі була зупинена, обладнання демонтоване і вивезене на брухт. Розібрали на будівельні матеріали і саму будівлю станції.
Сьогодні  про електростанцію в с. Межирічі нагадують лише канали та залишки греблі.

Олександр Романчук, науковий працівник Нетішинського краєзнавчого музею