«Ми живемо в раю на ім’я Нетішин»
Такі слова не раз чула впродовж розмови з Ольгою Дьячиною, знаною у місті творчою наставницею юного покоління, що виплекала багато неординарних особистостей за роки роботи у Будинку дитячої творчості. Її «Вернісаж» знають не тільки в Україні, адже голосисті вокалістки справили позитивне враження на різних сценічних майданчиках, завоювавши прихильність поціновувачів свого таланту не тільки на батьківщині. Заслуга керівника колективу у його творчому зростанні і збереженні протягом багатьох років позитивного іміджу очевидна.
Успіх прийшов не відразу, на початках своєї діяльності молода наставниця з дипломом Кам’янець-Подільського коледжу культури розуміла, що не може конкурувати з маститими колегами, на фоні інших підготовлені нею юні вокалісти виглядали сіренько.
«Добре, що ти це розумієш», - казали їй не раз. Сприймала без образ такі слова. І хтозна, як довго тривала б така ситуація, якби не випадок, що став переломним у її творчій кар’єрі. 2003 рік. Конкурс сучасної української пісні «Молода Галичина», результати нетішинських виконавців, яких готувала до конкурсу Ольга Дьячина, посередні. Вона прискіпливо стежила за іншими учасниками, за роботою їх педагогів, намагаючись збагнути, що ж не так, і піймала себе на думці, що просто недооцінює власні можливості. Зрозуміла, що невдачі криються у її слабинках, адже з дитинства виставляла собі дуже низьку самооцінку, не вірила, що може більше. І раптом все перевернулося в голові, плуталися думки, зароджувалася якась злість, все настирливіше виривалося з глибин душі «Я зможу!» Приходило розуміння, що потрібно багато працювати, розвиватися, рости, ставити високі цілі і вибудовувати шляхи їх реалізації. Взяла себе в руки, зібрала всю волю у кулак та подала документи на вступ у Рівненський державний університет культури, обравши кафедру естрадного вокалу. Вчилася бути іншою не тільки у виші, а й у спілкуванні з людьми, котрі здобули визнання на мистецькій ниві. І все більше утверджувалася в думці, що не повинна обмежувати себе, стримувати ініціативу, виставляючи штучні шлагбауми там, де їх не повинно бути апріорі. Титанічна робота над собою допомогла перебороти відчуття меншовартості, вирватися з полону хибної уяви про недостатній потенціал. І все заграло зовсім іншими барвами, вона повірила у себе!
Успіх не забарився. І хоч дитячий колектив в силу цілком об’єктивних причин щоразу оновлюється, високо взята планка «Вернісажем» утримується. Колектив багато років поспіль залишається своєрідною візитівкою міста, вже навіть далекі від атомної енергетики люди знають, що Нетішин є «домівкою» Хмельницької АЕС. І хоч фахівці у сфері естрадного вокалу добре знайомі з надбанням нашого «Вернісажу», все ж не перестають дивуватися: «Звідки у вас такі талановиті діти?»
На подібне Ольга Сергіївна віджартовується: «Вони ж у нас атомні». Тобто сповна заряджені енергією, енергією перемагати.
Жарти жартами, але коли зароджувався у нашому місті фестиваль юних талантів, варіантів з назвою не було. Звісно ж, «Енергофест», де ключовим словом виступала енергія. Цьогоріч він стартуватиме в Нетішині якраз у день виходу цього номера газети. Є певні перестороги щодо повноцінного проведення фестивалю через можливість посилення карантинних заходів. Відтак організатори відпрацьовують варіанти на випадок запровадження певних обмежень і готові прийняти такі умови, діючи за встановленими правилами. Вдаватимуться до режимів і «офлайн», і «онлайн». Бо цілковито відмовитися від фестивалю, який набрав великої популярності, в тому числі й за кордоном, було б несправедливо. «Енергофест» кожного разу збирає велику кількість учасників, бажаючих надто багато, складно вибирати, хто з них найдостойніший.
Ось і зараз ситуація така ж, крім вітчизняних виконавців заявки на участь у фестивалі подали представники Литви, Латвії, Молдови, Білорусі, Румунії, Італії, Єгипту, Німеччини. Ласкаво просимо! Пандемія болісно позначилася на творчому поступі «Вернісажу». За словами керівника колективу, «ми всі за цей час помітно просіли». Не було мотивації, творчого суперництва наживо, режим нон-стоп, коли працювали без передиху, став суцільним «стоп». Уроки вокалу за допомогою комп’ютерних технологій не можуть бути повноцінними, бо «через екран» викладач і учень не відчувають енергетики один одного, втрачається та невидима магія, яка має місце при спілкуванні віч-на-віч. Але жорсткі обставини виставили свої рамки.
У серпні виповнилося рівно 25 років, відколи Ольга Дьячина працює в Будинку дитячої творчості, в якому і сама займалася у шкільні роки. Важко сказати, скільки за цей час дітей брали у неї уроки, зростали творчо. За кожного з них вболівала, шукала підхід, намагалася розкрити і розвинути творчі задатки, вибудовувала стосунки з батьками. Вчила своїх вихованців культурі спілкування, що не завадить їм, у якій би сфері не працювали, хорошій дикції, вмінню тримати себе на сцені і «володіти» аудиторією. Вважає, що ці риси є складовими у становленні успішної особистості. Рада, що її діти (так люб’язно називає усіх своїх вихованців – авт.) знайшли себе у житті.
Має і послідовників на творчій ниві. Марія Сморчкова – успішний викладач-вокаліст у Рівному, на педагогічну стезю після закінчення інституту музики імені Глієра стала Юлія Сидорук. Багато колишніх випускників моєї співрозмовниці зараз навчаються у цьому закладі, приїздять у рідні пенати з цікавими ідеями, і вона надає майданчик для проведення колишніми своїми випускниками майстер-класів для юних вокалістів.
Сама Ольга Дьячина також постійно вчиться, їй імпонує методика викладання багатьох викладачів естрадно-циркової академії в Києві, Академії музики ім. Глієра, рада можливості спілкування з ними. Пройшла багато майстер-класів і тренінгів в Україні та Європі, купляла платні курси й уроки, їздила на консультації до досвідчених педагогів. Це допомогло позбутися невпевненості, вселити віру й переконання у необхідності вчитися своїм вихованцям. Завжди дуже відповідально підходить до вибору репертуару, що зробити вкрай непросто. Якщо орієнтуватися тільки на інтереси дітей, які у вік інтернет-технологій черпають з різних джерел не завжди кращі мистецькі зразки, можна скотитися до примітивних тексту-мелодії, що часом відганяє несмаком та відвертою вульгарщиною. Тут ревно відстоює певні межі, за які не дозволяє виходити, витримуючи критерії грамотності, культури тощо.
Творчість у всіх її проявах завжди заворожує, надихає. Викладач, яка постійно працює з дітьми, неабияк рада, що творчі креативні заходи організовують на Хмельницькій АЕС, і завжди долучається до їх проведення. Ніколи не розділяє ХАЕС і місто, вважаючи їх єдиним цілим, вдячна за постійну підтримку юних талантів, яку знаходять на підприємстві, у профспілці Енергоатома, Українському ядерному товаристві.
Напередодні Дня міста щиро зичить усім нетішинцям бути щасливими і розуміти своє щастя: радіти кожному дню, своїм дітям, чашці ароматної кави, насолоджуватися кожною хвилиною. Рідне місто називає раєм, у якому комфортні умови для проживання і розвитку особистості. Так, досконалості меж немає і завжди є до чого прагнути і докласти рук та розуму. Радить усім замість суцільної критики робити конкретні справи для процвітання міста. Отого раю, яким захоплюються гості, звідки б до нас не приїздили. Зробімо його ще більш квітучим, затишним, сповненим любові.
Ольга Сокол
