Міцно стоїть на землі
Нетішин в кінці сімдесятих із глухого поліського села перетворився на будівельний майданчик з великим майбутнім. З’явились перші будівельники з Бурштинської ДРЕС, штаб яких розташувався неподалік будівлі Погонців в районі старого млина. Сам старий млин мав стати гуртожитком для будівельників. Малий Сергійко з цікавістю спостерігав за змінами на вулиці Млинівській, цікавився у батька, що то має бути. Ветеран Другої світової війни Сергій Васильович наставляв, мовляв, вчись, будеш колись при електричній справі не останнім чоловіком, якщо все складеться як слід. В сім’ї Сергій Сергійович був найменшим з п’яти дітей, тому й дісталось йому більше любові і уваги. Відтак пішов у 1977 році до сільської школи, а коли відкрилась перша нетішинська десятирічка, то вже там здобував середню освіту. Після отримання атестата зрілості вступив у Київський енергетичний технікум. Закінчити сходу не вдалось, бо був призваний у армійські ряди у Забайкалля. Перед призовом сталася непоправима втрата у родині – помер батько, настановами якого Сергій тішився і до яких дослухався. А він наказував будь-що виконувати громадянський обов’язок чесно і сумлінно, відповідально і гідно. За роки перебування у лавах Збройних Сил звідав силу сибірських морозів і зрозумів особливості військової служби. У званні сержанта повернувся додому, продовжив навчання у технікумі, який закінчив із відзнакою. Звичайно ж, першим місцем роботи стала Хмельницька АЕС.
Молодість тим і прекрасна, що будуються плани, здійснюються певні задумки, приходить любов. 1991 року його подругою по життю стає весела, креативна, чарівна Наталія. Єднаються серця, утворюється родина. Невдовзі перші слова «мама» і «тато» скажуть син Олександр та донька Юлія. І батькові не буде іншого вибору, як удосконалюватись, як мовиться, відповідати статусу.
Він вступає у Одеський політехнічний університет і отримує вищу технічну освіту. Паралельно піднімається щаблями професійних здобутків. Машиніст-обхідник, провідний інженер з управління турбінною установкою, начальник зміни турбінного цеху. Після пуску другого енергоблока збільшується потреба у кваліфікованих кадрах. 2005 року Сергій Сергійович обіймає посаду начальника зміни блока №1 і до сьогодні на цьому «бойовому» посту несе непросту службу.
В його підпорядкуванні оперативне керування зміною – сотнями людей, десятками важливих операцій. Вперше на енергоблоці №1 здійснюються роботи такого характеру, які не доводилось виконувати на жодній АЕС України. Від начальника зміни залежить ефективність, послідовність процесів, безпечна експлуатація обладнання. Сергій Сергійович на даний час без відриву від основного виробництва проходить підготовку на посаду начальника зміни станції. Його характеризують як людину ерудовану, фахову, спроможну самостійно приймати виважені рішення. На нього рівняються молодші товариші по роботі.
Діти Сергія Сергійовича не лише за рекомендацією батька, але й власними уподобаннями також здобули фах атомника: закінчили НТТУ «Київська політехніка». Олександр за фахом «атомні установки», а Юлія - «комп’ютерно-інфомаційні технології». Поки що влаштовують свою долю в Києві, але батьки сподіваються, що голос малої батьківщини покличе їх у Нетішин.
Сергій Сергійович тут «окопався» ґрунтовно: на місті батьківського обійстя звів новий будинок. Його легко знайти серед інших, глянувши на дах – сонячні панелі мають забезпечити комфорт і відповідати сучасним тенденціям. Тут, на Млинівській, де у повоєнний час була гідростанція, звідки брали початки будівництва атомної, сонячна енергетика вже не виглядає екзотикою. Прогрес.
З дружиною, Наталією Петрівною, вони нині чимало часу проводять у господарських клопотах. Любить Сергій Сергійович, як мовиться, дриллю посвердлити, молоточком постукати, електропилочкою побавитись. Поважають хатню роботу, радіють плодам земним. Огірочки і помідорчики з власного городика – це святе, виноградну лозу плекають, аби соком і домашнім вином пригостити знайомих і родичів. Троянди і хризантеми давно укорінились на обійсті. Відповідної пори любить С.Погонець попоходити округою, аби назбирати грибочків білих, польських, опеньок та лисичок. Знає він тут багато заповідних місць. Дружина аби тільки встигала маринувати і закривати у банки.
Хто переживає, що, мовляв, тут радіація висока, нічого їсти з підсобного господарства не можна, у Погонців може переконатись – брехня. Бо ж кому краще знати, як не уродженцю цих місць і есплуатаційнику атомного енергоблока, що тут корисне, а що ні.
До піввікового ювілею підійшов Сергій Сергійович у всеозброєнні: дітей виростив, садок посадив, дім практично добудований. Попереду ще немало звершень, бо людина міцно стоїть на своїй землі, любить її і прославляє працею.
Віктор Гусаров
Фото автора
