Михайло Кошкін: АЕС нині є форпостом підтримки стабільної роботи енергосистеми
Робота атомної електростанції – цілодобовий процес. У ньому немає перерви. Зате є велика відповідальність, яка потребує високої кваліфікації оперативного персоналу. Всі кар’єрні сходинки від оператора реакторного відділення до старшого начальника зміни Хмельницької АЕС пройшов Михайло Кошкін. Він був серед тих, хто майже 20 років тому ввів в експлуатацію другий енергоблок.
30 років тому на ХАЕС висадився десант…
Михайло Кошкін – з династії атомників. Народився у селі Деражне, що на Рівненщині. З перших кроків юнак впевнено вийшов на життєву дорогу: школу закінчив чемпіоном України з класичної боротьби, отримав золоту медаль. Вступив на перший набір на спеціальність «Атомні електростанції та установки», яку відкрили на базі теплоенергетичного факультету КПІ в 1985 році. Чорнобильська катастрофа стала першим життєвим викликом, який молоді атомники тоді ще до кінця не усвідомили. «На ЧАЕС щось трапилося», – таку скупу інформацію наприкінці квітня 1986 року почув Михайло від однокурсників з Прип'яті та Чорнобиля. Далі – сторінка із підручника історії: студенти-атомники взяли участь у столичній першотравневій демонстрації…
Відразу після першого курсу було два роки строкової служби – наш співрозмовник потрапив у інженерні війська морської піхоти. Продовживши навчання після армії, здобував знання у чудових викладачів, які виховали не одну плеяду нетішинських атомників, – професорів Георгія Васильєва, Валерія Коньшина, Євгена Письменного, Сергія Широкова та інших.
Після закінчення вишу Михайло Кошкін планував повернутися на рідну Рівненщину, проте на РАЕС тоді переважно працевлаштовували мешканців Кузнецовська (нині Вараша). Натомість інженер Хмельницької АЕС Ігор Клименко приїхав у гуртожиток Київського політехнічного інституту, щоб особисто запросити випускників у Нетішин.
Відтак 1 квітня 1993 року на Хмельницькій АЕС висадився десант із семи випускників Київського політеху, четверо з них досі працює на Хмельницькій АЕС – це старший начальник зміни атомної електростанції Михайло Кошкін, заступник начальника реакторного цеху Іван Головей та два інструктори НТЦ Андрій Присяжнюк, Андрій Сторощук. Ще двоє пішли іншим шляхом: один перевівся на Південноукраїнську АЕС, інший відкрив власну справу. На жаль, не всі серед друзів дожили до нинішнього часу: помер Михайло Гашев.
На згадку про ту подію залишилася традиція: збиратися разом у День сміху. Раніше епіцентром зустрічей був Нетішин, згодом хлопці розширили географію: Київ, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Закарпаття. У 2020 році планували гайнути до Угорщини, та пандемія коронавірусу дещо скорегувала плани: зустріч відбулася через платформу Zoom.
Свою дружину Наталію, уродженку містечка Чорний Острів, що на Хмельниччині, Михайло Кошкін теж зустрів у гуртожитку КПІ, приїхавши туди через два роки після закінчення інституту, на весілля друга. Наразі пані Наталія вже 26 років працює інженером у службі головного технолога ХАЕС. Разом вони виховали двох доньок – Тетяну та Євгенію.
Пуск другого енергоблока: Михайло Кошкін зробив історичний запис в оперативному журналі
У 90-х роках минулого століття наймолодша вітчизняна АЕС робила ставку на молодих, талановитих енергетиків. Зрештою, у ті непрості часи через фінансову нестабільність чимало перспективних атомників залишило енергетику, або виїхало за кордон. Натомість стрімку кар’єру на енергопідприємстві робили віддані справі. Михайло Кошкін розпочинав оператором реакторного відділення, згодом обіймав посади інженера з ремонту й експлуатації, начальника зміни реакторного цеху, провідного інженера з управління реактором.
Наш співрозмовник був безпосереднім учасником пуску другого енергоблока. «Мені випало здійснити мрію», – ділиться енергетик. У липні 2004 року НЗБ Михайло Кошкін зробив історичний запис в оперативному журналі ПІУРа: «Підняти стрижні органів регулювання системи управління і захисту для виходу на мінімально контрольований рівень потужності». Особливим для атомника стало й 8 серпня 2004-го, коли другий енергоблок підключили до об’єднаної енергосистеми України.
Пропрацювавши десять років у реакторному цеху, 35-літній атомник став начальником зміни другого енергоблока. До прикладу, середній вік персоналу, який нині готують на цю посаду, – 40 років. «Раніше персонал був молодшим, а кар’єрне зростання – швидшим», – пояснює енергетик. Згодом він перейшов на посаду начальника зміни Хмельницької атомної електростанції.
Війна вивела атомників у перший стрій енергетичного фронту
Зміна поколінь, яка нещодавно відбулася на Хмельницькій АЕС, позначилася й на професійному зростанні пана Михайла. У 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення рф, старший начальник зміни атомної електростанції Олександр Миколайович Василик пішов на заслужений відпочинок – обійняти цю посаду запропонували Михайлу Кошкіну. «Основне моє завдання полягає в організації роботи начальників змін енергоблоків та електростанції», – коротко характеризує коло своїх обов’язків Михайло Євгенійович.
У підпорядкуванні старшого начальника зміни АЕС знаходиться 32 керівники оперативного персоналу найвищої ланки. «Колектив у нас надійний, згуртований, ніколи не підставить підніжку, лише – плече», – так керівник характеризує колег. Проте велика війна не лише позначилася на роботі атомної електростанції, функціонуванні енергосистеми, розірвала зв’язки з постачальниками обладнання зі сходу України, але й вплинула на емоційний стан атомників.
«Воєнний стан позначився на роботі всього колективу, – розповідає Михайло Кошкін. – У нас на робочих комп’ютерах стоїть фрагмент з картою тривог: коли Україна «червоніє» – градус напруги зростає». Разом з тим, кожен енергетик бачить, що безпека енергопідприємства – пріоритетне завдання для керівництва ХАЕС. Кожен нетішинець вірить у сили ППО.
За 30 років на ХАЕС змінилося чимало, головне – оновилося обладнання та зросли вимоги до безпеки
Час спливає швидко, цьогоріч Михайло Кошкін підвів певний життєвий рубіж: виповнилося 30 років його роботи на ХАЕС. Порівнюючи, він наголошує, що встановлення у навчально-тренувальному центрі повномасштабного тренажера блочного щита управління та його подальша модернізація вивели підготовку атомників на новий рівень. Свого часу, коли Михайло розпочинав готуватися на посаду провідного інженера з управління реактором, йому доводилося вчитися по книжках і безпосередньо на робочих місцях діючих фахівців. «Ми не мали можливості змоделювати критичні ситуації, застосувати ключі», – розповідає він. Зараз левову частку займає саме тренажерна підготовка: фахівець може спробувати себе, помилитися, отримати підказку висококласних інструкторів НТЦ.
Наступного року Михайло Євгенійович відзначить ще одну дату, яка теж вписана у його життєпис, – 20 років надійної експлуатації другого енергоблока. «За цей час оновилося обладнання енергоблока – розповідає фахівець, – підвищено його потужність на 1,5%, з 3000 до 3045 МВт. Це дало для держави додаткові мегавати, але змусило енергетиків наростити рівень власних знань». При управлінні реактором почали застосовувати новітні технології, що додало процесам гнучкості.
Нового звучання набув термін «культура безпеки». Михайло Кошкін вважає, що для кожного енергетика це збірне поняття: «За три кілометри від енергопідприємства, у місті енергетиків, мешкає моя сім’я. Вона – сенс мого життя. А за кілометр від Хмельницької АЕС, у санітарно-захисній зоні, знаходиться моя дача. Важливо, щоб фрукти й овочі з неї були екологічно чистими. У кроковій доступності від ХАЕС знаходиться ліс, де збираю гриби, а там – річка, в якій вуджу рибу...».
Не стільки того світу, що у вікні
У довоєнний час надійним способом розширити власні горизонти були подорожі. Родина Кошкіних побувала в Австрії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Франції. Михайло згадує веселий епізод, коли біля підніжжя Ейфелевої вежі до їхньої старшої доньки підбігла подруга з Нетішина. Виявляється, у той час у Парижі гастролювала Нетішинська хореографічна студія «Серпантин». До речі, у різних куточках світу їм постійно щастило зустрічати нетішинців. Як то кажуть, нашого цвіту…
Об’їхавши чимало країн, Михайло Євгенійович найкращою вважає Батьківщину. З-поміж світових кухонь найбільше любить рідну: деруни, бограч, банош. Сил йому додають водоспади Карпат. «Сидиш під водоспадом, спостерігаєш, як вода падає з висоти донизу, і заспокоюєшся», – ділиться емоціями.
Для земляків бажає, хоч би чверть культури європейців. Хоча, визнає, що їхні цінності прийшли до них через систему штрафів. Скажімо, свого часу побувала родина Кошкіних на Світязі, а через десять днів пощастило гайнути на озеро Балатон, що в Угорщині. З тієї поїздки відкритим залишилося питання: чому угорці можуть за собою прибрати сміття, а українці – ні?
Навіть після найтемнішої ночі настає світанок
Зрозуміло, що війна поставила на паузу подорожі. І змусила спрямувати зусилля на допомогу фронту. Окрім щоденного заробітку, оперативний персонал ХАЕС адресно допомагає військовим. У кабінеті начальника зміни атомної електростанції висить бойовий стяг однієї з військових частин, подарований з вдячністю за допомогу. Двоє колег НЗБ Віктор Воробей та Арсен Міносян нагороджені грамотами за волонтерську роботу.
У день професійного свята старший начальник зміни атомної електростанції Михайло Кошкін бажає нетішинцям світла і тепла у домівках, колегам – міцного здоров’я, надійної й безперебійної експлуатації енергоблоків, прицільної роботи сил протиповітряної оборони: «Бажаю Перемоги над окупантами, а кожному українцю – пам’ятати, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок».
Лариса Власюк