Аж раптом – ювIлей!

Микола Руцький з’явився у Нетішині тридцять років тому: молодий, розхристаний, войовничий, нестриманий і нестримний, поривчастий, ідейно забарвлений, схвильований словесними образами, що переповнювали його революційно піднесену душу. Він був у числі лідерів Народного Руху на Славутчині, жадав змін, як Дон Кіхот кидався на вітряні млини, спонукав до повалення несправедливого устрою. Зрештою це принесло йому звання лауреата премії ім. Гальчевського за сподвижництво у державотворенні, лаври депутата обласної ради.

Більшу половину тридцятиліт­нього циклу він віддав журналістиці: спочатку в якості редактора комерційного інформаційно-видавничого центру МП «Експресбуд», -  в результаті чого з’явились його книги «Куди ідеш», «Музика одинокого серця», «На переломі», «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали», «Голгофа» і «Система»; далі – у редакції міської газети «Нетішинський вісник».

Якщо не брати до уваги вірші, у яких він трохи лірик, здебільшого трибун та знову ж таки викривальник несправедливості світу, то весь його творчий доробок зводиться до висвітлення національно-визвольної боротьби бійців ОУН–УПА, наслідків діяльності радянської влади у 30-50 роки минулого століття. Це данина генетичної пам’яті, що передана йому батьком.

Зазначимо, Микола у названих творах, та таких що з’явились пізніше – «Котел» і «Вони виборювали волю України» переворушив великий краєзнавчий пласт. У цьому найбі­льша заслуга митця. «Відвойовано» опорні точки суспі­льних процесів, значимих для розуміння історичного процесу на сучасному етапі. Не станемо ствер­джувати, що це істина у останній інстанції, але плацдарм для прийняття виважених рішень новими політичними елітами.

Дві п’ятірки на життєвому календарі Миколи Руцького  - ознака здобутків, що вже отримали належну оцінку. Його прийнято до Спілки письменників України. Побажаємо митцю нових різножанрових творів, здоров’я і добра.

Віктор Гусаров,

голова літературної студії «Натхнення»