На честь батька нації…
Мова про Туреччину викликає різні асоціації. Дехто побував на протилежному від України боці Чорного моря і вже склав уяву про нашого морського сусіда. Інші на основі телевізійних серіалів пишаються султаншою Роксоланою, яка має українське походження. Свою лепту у сприйняття цієї країни вносять соціально-політичні події останнього часу – військові дії у Сирії, теракти, суперечки з Росією, ЄС тощо. Але у цій публікації мова йтиме про дещо іншу Туреччину – енергетичну. Допоможе нам у цьому аналіз зображень на її паперових грошових знаках.
Грошова система Туреччини за останніх три десятиліття пережила різні реформування. Основна причина - інфляція. Ця країна не уникнула стану, коли у середині дев’яностих років майже кожен відчув себе «мільйонером», одержуючи заробітну платню купюрами із шістьма нулями.
Чим унікальна турецька банкнота номіналом «1000000 лір»? Насамперед приналежністю до популяризації гідроенергетики. На її реверсі зображено ГЕС «Ататюрк». Це великий комплекс гідроспоруд у Туреччині, який знаходиться у південно-східній частині країни на річці Євфрат. Основне призначення водосховища – виробництво електроенергії та зрошення посушливих земель.
Будівництво згаданої ГЕС розпочалося 1983 року і було завершене у 1990 році. Рукотворне водосховище, назване ім’ям першого президента Туреччини - Ататюрка - є третьою за величиною водоймою у цій країні.
Гребля ГЕС має висоту 169 метрів і 1820 метрів у довжину. Водойма займає площу 517 квадратних кілометрів з об'ємом води у 48,7 кубічних кілометрів. Рівень водосховища знаходиться на висоті 526 - 537 метрів над рівнем моря. Гідроелектростанція «Ататюрк» здатна виробляти 2400 МВт. Вона складається з восьми турбін потужністю 300 МВт кожна і може генерувати 8900 ГВт*год електроенергії на рік. Загальна вартість проекту склала близько 1,25 мільярда доларів США.
До активного розвитку гідроенергетики Туреччина долучилась у 1974 році у ході будівництва дамби Кебан на Євфраті. Від цієї системи гідроспоруд залежить водопостачання практично всього північного сходу Сирії і частини Іраку, що поставило ці країни у пряму залежність від Анкари. Завершення 1990 року будівництва найбільшої дамби - «Ататюрк» - призвело до суттєвого скорочення надходжень води у цих країнах. У 1990 році, під час заповнення водосховища, Анкара повністю осушила Євфрат від кордону до «озера Асад». Це стало приводом для конфлікту із Сирією. Довга посуха 2006-2010 років, спричинена введенням нових енергетичних потужностей у Туреччині, поставила Сирію на межу голоду. У 2009 році ООН і Червоний Хрест повідомляли, що в результаті посухи втратили засоби для існування близько 800 тисяч сирійців. А у 2010 році, згідно з оцінкою ООН, на межі голоду виявилося більше мільйона людей. Відбулась масова міграція селян до великих міст.
У Туреччині одну із найбільших ГЕС ім’ям першого президента країни назвали не випадково. Тут свято шанують його пам'ять. Саме Мустафі Кемалю Ататюрку вдалося змінити на краще долю свого народу. У жовтні 1923 року у Туреччині відбулися революційні зміни, які привели до влади рішучого і прогресивного генерала Османської імперії Мустафу Кемаля Ататюрка. Туреччина була проголошена республікою, а Мустафа Кемаль її президентом. Все це відбувалося на хвилі перемоги у кровопролитній війні 1921-1922 років з Грецією. Війна консолідувала суспільство. Ататюрк отримав титул «Газі» - переможець. Проте війна відкрила досі не загоєну рану - сотні тисяч турків і греків стали біженцями. Силовий варіант вирішення «вірменської проблеми» на сході держави - одне з найболючіших питань для Ататюрка і його наступників. За конституцією Ататюрк мав абсолютну владу, яку він використовував для залучення турецької нації до суспільних перетворень - в політиці, науці, техніці, культурі.
У 20-ті роки рівень економічного і соціального розвитку Туреччини був вкрай низький у порівнянні з передовими європейськими державами. Спроба побудови європейської моделі в її турецькому варіанті зустріла чималі труднощі на своєму шляху. Президенту активно протистояли впливові ортодоксальні мусульманські організації. Відбулося декілька заколотів з метою усунення уряду - проєвропейська політика президента суперечила мусульманським принципам і традиціям. Перед Мустафою Кемалем стояв вибір - «загрузнути» у внутрішніх чварах. або швидко рухатися до наміченої мети. Він завжди вибирав шлях оновлення. Але для цього в процесі реформування використовував авторитарні методи і спирався на вірну йому армію. Остання стала справжньою «державою в державі». Проголосивши світську республіку, кемалісти поставили крапку у існуванні султанату (1923 рік) і халіфату (1924 рік) - багатовікових органів влади - і заклали базис для подальших реформ. Ататюрк спрямував основні зусилля на досягнення цілковитої незалежності країни і визнання цього факту іншими державами. Протягом шести років після проголошення республіки були проведені дуже складні для тодішньої Туреччини реформи. Здійснювалися такі важкі у ментальному плані кроки, як обов'язкова зміна прізвищ усіх громадян. До тих пір в імперії використовувалися лише імена та прізвиська, які, як правило, пов'язувались із професією або іншими характерними особливостями людини, і не передавалися їх дітям. Першим отримав прізвище президент Мустафа Кемаль, яке йому присвоїв парламент. Він був названий «Ататюрком», що в перекладі означає «Батько турків».
Портретом Ататюрка прикрашені майже всі номінали банкнот, які були в обігу до деномінації знеціненої ліри.
Ще однією паперовою грошовою одиницею, яка символізує економічний розвиток Туреччини, є банкнота номіналом «5 тисяч лір». На її реверсі зображено ТЕС на території Ельбистану. Варто відзначити, що сумарне виробництво електроенергії теплових електростанцій у цій державі складає більше п’ятдесяти відсотків, решта - за гідроенергетикою.
Коли 2009 року у Туреччині пройшла чергова грошова реформа, в обігу з’явились банкноти номіналом від 5 до 200 лір. На реверсі найменшої з них поряд із портретом відомого професора Айдіна Сайілі зображено структуру атома. І це не випадково. Туреччина намагається активізувати свою ядерну програму. Чотири роки тому її прем’єр-міністр Реджеп Ердоган підписав угоду із своїм колегою із Японії про будівництво АЕС на південному березі Чорного моря в районі Синопу. Це другий проект після АЕС «Аккую», яку заплановано збудувати на березі Середземного моря.
Олександр Шустерук
