На етапi пiдготовки до четвертого десятилiття
У статусі головного інженера Хмельницької АЕС О.В.Клєпов працює з серпня поточного року, загалом в атомній енергетиці понад тридцять років, і увесь цей час його трудова діяльність пов’язана саме з нашим підприємством. Тут відбулося становлення молодого енергетика, кар’єрний ріст, визнання професійних досягнень. Він – «Заслужений працівник атомної енергетики» з 2004 року, «Відмінник атомної енергетики» з 2014 року. У послужному списку головного інженера Грамота Верховної Ради України (2011 р.), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2016 р.). Але найбільше визнання – повага і довіра трудового колективу, з яким впродовж трьох десятиліть проходив нелегкий шлях нашого поступу вперед. Про сьогодення і майбутнє, про виробничі справи і особисте наша розмова з головним інженером Хмельницької АЕС.
- Олександре Веніаміновичу, ви прийшли на Хмельницьку АЕС зі студентської лави відразу після закінчення Обнінського інституту атомної енергетики з дипломом інженера-фізика і розпочали тут свою трудову діяльність незадовго до пуску першого енергоблока. Отож, знаєте справжню ціну його 30-річної експлуатації і потенційні можливості обладнання після виконання масштабної програми ремонтних і модернізаційних заходів надійно нести навантаження у понадпроектний термін. Світова практика і досвід України свідчать, що відпрацьовані 30 років - не межа. За вашими оцінками, яким має бути оптимальний час продовження строку експлуатації нашого першого мільйонника?
- Вважаю абсолютно правильним рішення про продовження строків експлуатації першого енергоблока Хмельницької АЕС. Зараз наші зусилля спрямовані на реалізацію такої програми, яка дозволить успішно експлуатувати наш блок-ветеран ще 10 років. Думаю, і це засвідчує практика багатьох АЕС – вітчизняних і зарубіжних, які вже пройшли цей шлях, - що десятьма роками не обмежимося, будуть і наступні десять.
- Чи брали ви участь у пуску першого енергоблока?
- Так, був на той час оператором реакторного відділення (через 10 років О.В.Клєпов - начальник зміни реакторного цеху, два роки потому був начальником зміни блока, ще понад рік – начальником зміни станції, понад півтора десятиліття успішно справлявся з обов’язками заступника головного інженера станції з експлуатації).
- На посаду головного інженера станції ви прийшли у той час, коли трудовому колективу Хмельницької АЕС належить реалізувати відразу кілька масштабних проектів: продовження терміну експлуатації першого енергоблока, робота енергоблока №2 у складі європейської енергосистеми, будівництво нових потужностей на нашому майданчику. Наскільки складно працювати над виконанням таких різнопланових завдань, не допускаючи послаблень на жодному з напрямів, і забезпечувати безпечну роботу об’єкта?
- Так, крім продовження термінів експлуатації першого енергоблока на Хмельницькій АЕС реалізується проект, важливий для всієї енергетики України – підключення енергоблока №2 до європейської енергосистеми. Завдання технічно складне, але абсолютно реальне. Шляхи його вирішення нам зрозумілі, є для цього ресурси, в тому числі людські, справимося.
Щодо нових потужностей. Працюючі вітчизняні енергоблоки старіють, і рано чи пізно змушені будемо виводити їх з експлуатації. Без заміщення потужностей ніяк не обійтися, бо якими б активними не були розмови про альтернативні джерела енергетики, таких, які здатні конкурувати з атомною, наразі немає. 3 і 4 енергоблоки необхідні Україні, це очевидні речі. Наш майданчик унікальний тим, що від самого початку був розрахований на 4 енергоблоки. І місце відведено, і проект відповідний був, отож будівництво нових блоків – тільки справа часу.
- На жаль, роки спливають, а справи рухаються повільно. Будучи за крок до старту будівництва 3 і 4 енергоблоків, в силу обставин повторно мусимо проходити вже пройдене, у тому числі й консультації з громадськістю. Що, на вашу думку, має стати переконливим аргументом, аби енергетикам не втратити довіру людей, отримати підтримку громад і рухатися далі?
- Таких аргументів кілька. По-перше, за нормальної експлуатації атомні енергоблоки не мають жодного згубного впливу на довкілля, на відміну від теплових. По-друге, собівартість виробленої на АЕС електроенергії набагато менша, ніж на теплових чи інших станціях. І якби не АЕС, споживачам електроенергії довелося б платити за кожну кВт*годину в рази більше. Тим паче, що зараз частка АЕС у виробництві електроенергії в Україні сягнула позначки 58%! По-третє, будівництво 3 і 4 енергоблоків – це нові робочі місця, розвиток інфраструктури.
- Зазвичай новий керівник вдається до певних кадрових змін. Після вашого приходу на посаду головного інженера радикальних кроків у цьому сенсі не відбулося, отож, можна впевнено казати, що інженерна служба на станції потужна і самодостатня.
- Сімнадцять років головним інженером Хмельницької АЕС був Віктор Петрович Макєєв, котрий зумів сформувати згуртований колектив технічно грамотних фахівців. Вони із півслова розуміють один одного, тісно спілкуються не тільки на роботі, а й підтримують товариські стосунки поза виробництвом. Це колектив однодумців, якому під силу будь-які завдання, в тому числі реалізація проектів, про які ми говорили. Так що не бачу жодної необхідності в кадрових змінах.
- Як ви, енергетик з відповідною освітою і 30-літнім стажем роботи на атомній електростанції, сприймаєте брудну кампанію в ЗМІ, на інтернет-ресурсах проти атомної енергетики? Не секрет, що люди ведуться на «викривальні» факти й оцінки непрофесіоналів, які видають себе за маститих експертів.
- На жаль, дуже багато некомпетентних людей намагаються подати тему АЕС в чорних кольорах.
- Зараз у пресі активно мусується дві теми: експлуатація енергоблоків, які відпрацювали свій ресурс у понадпроектний термін і заміна російського ядерного палива на американське. Інформація подається у стилі - блоки розсипаються, а їх намагаються склеїти, паливо, запропоноване Вестінгауз, для наших АЕС не підходить, через що на одній із них до 2020 неодмінно станеться аварія, що за своїми масштабами і наслідками рівнятиметься чорнобильській.
- Такі заяви можуть робити люди, які нічого не тямлять в атомній енергетиці, не розуміють процесів, які тут відбуваються. Продовження строків не є чиїмось одноосібним вольовим рішенням. Над обґрунтуванням розрахунків подальшої експлуатації конкретного обладнання чи його заміни працює велика команда фахівців, наші висновки проходять серйозну державну експертизу, за результатами якої приймаються відповідні рішення. Зрештою, скажу простіше. Невже ми, технічні працівники, котрі знають справжній стан справ, залишалися б тут, якби «блоки розсипалися»? Який сенс піддавати небезпеці себе, свої родини, адже всі ми проживаємо в Нетішині.
Щодо ядерного палива, яке пропонує Вестінгауз. На початках були певні проблеми, але слабкі місця вчасно виявили, ситуацію виправили. Зараз паливо «працює» нормально, загрози від його експлуатації немає.
- Ви народилися 9 травня, день святий і скорботний. Що означає він для вашої родини, чи торкнулася її своїм чорним крилом війна?
- Можна було б сказати: «Повезло мені, кожного разу на свій День народження маю вихідний». Якби не та ціна у мільйони життів, якою далася Перемога. Мою родину, як і будь-яку іншу на пострадянському просторі, війна не оминула. Батько на фронт не потрапив, оскільки мав на той час сімнадцять років. А от його і мамин брат пройшли всю війну, обидва повернулися живими, але зазнали контузій. Через що дядько по лінії батька рано пішов з життя.
- У вас двоє синів, чи хотіли б ви, щоб вони пішли стопами батька-енергетика?
- Взагалі то я прихильник вільного вибору своєї дороги в життя, але якщо хтось із синів виявить бажання працювати в атомній енергетиці, буду радий. Звичайно, поділюся своїм досвідом, підтримаю. Якщо ж оберуть іншу сферу, перечити не стану.
Наразі старший син навчається на третьому курсі КПІ, віддавши перевагу машинобудуванню. Молодший поки що у дитячому садку, у нього все ще попереду.
Ольга Сокол
Фото Олександра Шустерука
та з архіву редакції