На фестиваль - з персональною виставкою

У Луцьку з нагоди  Дня матері відбувся 9-й Всеукраїнський фестиваль «Вишиті обереги єднання». Почесними гостями дійства були народна артистка України Лілія Сандулеса та кореспондент газети «Перспектива» Олександр Шустерук, який презентував персональну виставку «Жіночі образи на грошах держав світу». З цього приводу ми поспілкувались із колегою.

- Олександре, ти є пості­йним учасником цього цікавого патріотичного фестивалю. Які враження від його чергових відвідин?

- Коли буваю у старовинному Луцьку, переконуюсь, що він чудовий у будь-яку пору року.  Але  у травні особливий, бо пробуджена природа виграє зеленими барвами. А під час  фестивалю вишитих рушників  місто нагадує велику веселку, що заполонила вулиці. Це завдяки вишитим  рушникам в руках сотень жителів та гостей Луцька.  Які тільки не побачиш тут візерунки. Є рушники, оздоблені у класичному волинському стилі. У великому діапазоні представлені витвори інших місцевостей нашої держави. Складається враження, що потрапив в  етнографічний музей просто неба. Нам треба пам’ятати про те, що вишитий рушник є важливим атрибутом української культури, супроводжуючи українців протягом всього життя. З давніх-давен він – центральний елемент народних звичаїв та обрядів. З вишитим рушником благословляють на щасливе подружнє життя, одружуються, зустрічають гостей, хрестять дітей. Не випадково лучани та гості міста під час акції демонстрували свої вишиті сімейні реліквії. Практично кожного року на фестивалі можна побачити і своєрідні раритети – рушники,  виготовлені у кінці 19-го початку 20 століття. Це історія цілої родини, це історія нашої держави.

- Відомо, що на «Вишитих оберегах єднання» час від часу встановлюються рекорди під патронатом Національного проекту «Книга рекордів України».

-Так. Але цьогоріч організатори вирішили  не «змагатись», а дати можливість реалізувати себе в відданості народним традиціям. Якщо заглянути в дев’ятирічну історію проведення фестивалю вишитих рушників, то кілька років тому лучанам вдалося встановити до сьогодні ніким неперевершений рекорд довжиною рушника у 1 кілометр 610 метрів. Як довідався на фестивалі, його органі­затори виношують ідею створення оригінального рекорду у ході ювілейних – десятих – «Вишитих оберегів єднання».

У ході фестивалю організатори займались і благодійністю. Збирались кошти на будівництво храму біля міста Волноваха, де у 2014 році під час бою із російськими найманцями та  місцевими сепаратистами полягли українські військовослужбовці, більшість яких є уродже­нцями Волині. Того дня вдалося зібрати більше шести тисяч гривень.

Варто нагадати, що основна мета  фестивалю закладена в його назві – «Вишиті обереги єднання». Всі проймаються прагненням  об’є­днати різних за віком, політичними уподобаннями людей не тільки на Волині, а й по всій нашій державі. Приємно бачити, що постійно пліч- о-пліч стають представники різних релігійних конфесій. Вишиті рушники є оберегами нашого народу, ними прокладається шлях до справжнього об’єднання. Нам ділити нічого, бо держава є рідною  для представників різних національностей. Ми маємо жити у мирі та злагоді. Такою принаймні є концепція автора проекту фестивалю, заслуженого діяча мистецтв України Віталія Іваницького.

- Олександре, на фестивалі тобі ді­сталась одна із відповідальних місій – продемонструвати гро­ші різних держав світу із жіночими образами.

- Віталій Іваницький вирішив, що презентація моєї колекції буде доречною саме з нагоди Дня матері. Мені була надана можливість на Театральному майдані продемонструвати більше сотні паперових грошей із зображеннями жінок.

- Які банкноти викликали найбільший інтерес?

- Учасницю фестивалю, народну артистку України Лілію Сандулесу зацікавили банкноти великих номіналів. На виставці можна було побачити  дві купюри із дев’ятьма нулями – югославські динари та угорські післявоєнні форинти. Це наслідки гіперінфляцій в економіці цих держав. Ми ж у дев’яностих роках також були своєрідними «мільйонерами»… Для гостей фестивалю також було цікаво усвідомити, що на грошах не завжди присутні президенти, диктатори, діячі науки та культури. Є багато паперових грошей із зображенням жінки-матері. Під час вітального слова я нагадав лучанам, що вони можуть гордитися однією з кращих банкнот у світі – двомастами гривнями із зображенням Лесі Українки та луцького замку.

- Із Лілією Сандулесу ти був серед почесних гостей фестивалю. Мав можливість поспілкуватись із знаною артисткою?

- Вона на фестивалі виконала низку пісень і дала сольний концерт у театрі. Потім було спілкування у неформальній обстановці. Ми розмовляли про українську естраду, її історію. До речі, молоде покоління не знає, що наша естрада під час Радянського Союзу мала великий успіх. Варто нагадати легендарний ансамбль «Смерічка», якому вдалося двічі поспіль стати переможцем на престижному фестивалі «Пісня року» у 1971-72 роках із піснями «Червона рута» та «Водограй», які написав Володимир Івасюк. До речі, Лілія Сандулесу народилась у селі Маршинці Черні­вецької області, як і Софія Ротару, і примадонну української естради лагідно називає «мамою».

Щодо вражень про Лілію Сандулесу, то вона веде себе зовсім не по-зірковому. Приємна, компані­йська із почуттям гумору. Принаймні під час фестивалю нікому не відмовила у бажанні сфотографуватись разом. Радо прийняла своєрідний презент від відділу роботи з громадськістю та ЗМІ – книгу «Хмельницька АЕС: Гармонія із довкіллям» і висловила бажання своїми піснями порадувати жителів Нетішина. Співачка переконана, що місія з виробництва електроенергії, яку покладено на наших земляків, - відповідальна, важлива і вона дає змогу розвиватись культурі, мистецтву, економіці держави.

Власна інформація