На основi свiдчень, експонатiв…
У історії існування людства відбулось багато подій, що наклали відбиток на майбутнє існування нащадків. Найбільш трагічними є війни. Одна з них – Друга світова – стала наймасовішою за кількістю жертв. Навіть на сьогодні ніхто достеменно не може оприлюднити точну кількість загиблих військових та мирного населення. Це десятки мільйонів. Точнішу статистику дають дослідження істориків та науковців, як мовиться, на місцевому ґрунті – у межах конкретного населеного пункту, району, регіону.
Як відомо, триста двадцять п’ять нетішинців не вернулись з фронту до рідної домівки.Багато фактів про події воєнної доби у нашому краї відомо досліднику, краєзнавцю, заступнику директора Нетішинського міського краєзнавчого музею з наукової роботи Тарасу Вихованцю.
Напередодні Дня Перемоги він погодився розповісти про результати його особистих пошуків, а також здобутків колективу, у якому працює.
- Тарасе Васильовичу, Нетішинський міський краєзнавчий музей є унікальним закладом. Тут представлені речі з життя та побуту далеких пращурів, матеріали, предмети повсякдення, відомості про минуле наших земляків за останню сотню років тощо. В музеї не оминули й такого трагічного періоду, як Друга світова війна.
- Збором спогадів, документальних свідчень, дослідженням подій Другої світової війни на теренах краю і водночас популяризацією знань про цю буремну добу музей займається вже кілька десятиліть. У фондах закладу і його експозиціях є чимало відомостей, світлин, нагород, інших матеріалів, пов’язаних із життям та участю наших земляків у боротьбі з нацистськими поневолювачами. Частину студій у цій царині ми оприлюднили в брошурі «Наш край в роки Другої світової війни» (2010). Крім того, співробітники музею зібрали чимало спогадів, серед яких і розповіді остарбайтерів. У музеї зберігаються біографії, автографи, документи, фотографії нетішинських ветеранів.
Свого часу заклад долучився до створення меморіального видання «Книга пам’яті та поваги. Нетішин. Солов’є. 1939–1945 рр.» (2007). Ми провели широкомасштабну евристику в Державному архіві Хмельницької області. Вивчали документи воєнної доби, перших післявоєнних років. Зібрані відомості увійшли до музейної експозиції, використані у спеціальних дослідженнях.
З нагоди Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні у Нетішинському музеї готується тематична виставка. До неї залучатимуться військові документи, медалі, знімки, гільзи, осколки мін… Поряд експонуватимуться філателістичні, нумізматичні, філокартичні матеріали воєнної тематики і, звісно, книги. Серед них буде і праця нетішинця, письменника Миколи Руцького «Вони виборювали волю України» (2009), присвячена українському націоналістичному рухові на Волині.- Крім експонатів, напевно, велику цінність мають свідчення очевидців подій воєнного періоду.
- Саме так. Чимало з того, що ми на сьогодні знаємо про Другу світову на півночі Хмельниччини, походить із розповідей. Доповнені відомостями з документальних та історіографічних джерел, вони дозволяють побачити, зрозуміти той непростий час більш повно й об’ємно.
…Увечері, напередодні початку війни сільська молодь зійшлася до нетішинського клубу. В ньому у 1930-х згуртувався струнний ансамбль під орудою П. Михальченка. Тут часто відбувалися танці в музичному супроводі баяніста П. Малюка. Того вечора до клубу із сусідньої прикордонної застави прибув політрук Шерекін. Він розповів присутнім про міжнародне становище. Потім були танці. Біди наче ніщо й не віщувало… За якийсь час політрука покликали на заставу, невдовзі відбула й решта прикордонників.Про те, що розпочалася війна, нетішинці довідалися із сільського радіорупора. Невдовзі приїхали офіцери з військкомату, розпочалась мобілізація. Вона проходила швидко. Призивали чоловіків 1905–1918 рр. народження. На той час 83 селян проходили строкову службу, 5 з них навчалися у військових училищах. Після війни живими з них залишилися тільки дев’ятеро.
Волиняни, подоляни воювали у партизанських загонах, входили до складу підпільних антинацистських організацій. В нашому краї пам’ятають про діяльність Славутської підпільної організації лікарні на чолі з Федором Михайловим. До речі, його ім’я носить одна із нетішинських вулиць.
29 червня 1941 р. нацисти окупували перший населений пункт нинішньої Хмельницької (тоді – Кам’янець-Подільської) області – село Білотин. Згодом були Старий Кривин, Великий Скнит, Крупець, Миньківці… Нетішин ворожі війська зайняли 4 липня. Відтоді й аж до 18 січня 1944 р. для тутешнього люду тривав довгий і моторошний період окупації.
Одним із аспектів жахливої реальноcті від нової влади стало примусове вивезення населення, переважно молоді, на роботу до Німеччини. За проведеними офіційними підрахунками, з сіл тогочасного Славутського району остарбайтерами стали майже три тисячі осіб.
До всього додавалися табори та гетто, у яких десятками тисяч гинуло мирне населення та військовополонені. В роки війни у сусідній Славуті, за дослідженням Владислава Берковського, функціонували два нацистські табори для радянських військовополонених – «Шталаг 301» і «Шталаг 357». Донедавна через недостатню розробку тематики ми знали, що в цьому місті був тільки один табір – «Ґросс-лазарет». У ньому, за офіційною статистикою, загинуло близько 150 тисяч військовополонених. Такий табір на початку війни справді діяв, але дуже недовго. На його основі потім функціонували лазаретні частини шталагів.
До численних утрат на фронтах, у таборах додавалась і загибель цивільного населення, господарські руйнації. Так, на Славутчині, за архівною довідкою, було повністю спалене село Сільце, почасти постраждали Вулька-Губельці (Волиця), Миньківці, Соснівка.
З розповідей знаємо, що частково від рук нацистів згорів і Нетішин. Це трапилося в ніч з 6 на 7 січня 1944 р., майже напередодні визволення. Нагадаю, що Нетішин, а також і Старий Кривин визволили 18 січня, а Хмельниччину – 4 квітня 1944 р. Матеріальні збитки Нетішинського господарства за роки війни склали майже 6 млн карбованців за тогочасними цінами.
- Що вас найбільше вразило?
- Ілюзорна подвійна реальність. Дослідник, що вивчає події Другої світової війни, апріорі знає, що «його доба» наповнена боями, вибухами, ревом авіації, залпами артилерії, кулеметними чергами, зойками, плачем… Проте тогочасні численні документи, підшивки газет, що виходили, до прикладу, в Кам’янець-Подільській області («Подолянин», «Український голос», «Нова Шепетівщина»), своєрідно нівелюють таке налаштування. Якби не знати про жахливу дійсність, яка вирувала «по той бік шпальт», могло б, почасти, видатись, що все майже спокійно, життя прямує усталеним руслом.
- Які перспективи?
- На сьогодні в дослідженні та популяризації історії Другої світової війни на теренах нашого краю зроблено багато. І це не лише заслуга музею. Серед іншого хочу згадати про три важливі корпуси документів, опубліковані вже згаданим дослідником, кандидатом історичних наук В. Берковським – «Життя в окупації. Славута і Славутчина в 1941–1943 рр.» (2014), «Джерела до історії партизанського з’єднання ім. Ф.М. Михайлова» (2015) та «Націоналістичний рух опору на півночі Хмельниччини (1943–1948)» (2016, у співавторстві з В. Ковальчуком).
Разом із тим, жодний фаховий історик ніколи не скаже, що, мовляв, усе, крапка, ту чи іншу проблему вичерпано і перспектив – жодних. Це стосується й історії наших теренів у воєнну добу. У когось у домашньому архіві зберігаються документи його родичів-солдатів, а хтось устиг записати на папір чи на плівку спогади ветерана… В історії кожна деталь – важлива.
Видатний український учений Михайло Грушевський сказав колись: «Шматочок історії – це така рідкісна річ, що нею треба вельми дорожити». Кожний новий факт, документ, кожна родинна світлина, пов’язана з тією добою – важлива. Отже, історик, краєзнавець, закінчивши чергове дослідження, ставить не одну, а три крапки… І продовжує пошук.
Спілкувався Олександр Шустерук
На знімку: Тарас Вихованець біля матеріалів майбутньої виставкиФото Олександра Шустерука