На священній грані своєї сторонни

Про наявність у нашому краї кордону ще нагадують залишки  залізобетонних артилері­йських і кулеметних довгочасових вогневих точок (ДВТ): чотириамбразурних з броньованими ковпаками, три-, дво- та одноамбразурних кинджа­льного вогню, дво- і чотирикапонірних  для артилерії.

Саме цими землями проходила лінія укріпрайону із середньою щільністю ДВТ 1,8 точки на 1 кілометр фронту. Розташовувались тут і комендатури прикордонників, зокрема 20 Червоно­прапорного Славутського прикордонного загону НКВС, історія появи якого сягає 1922 року.

 З боку Польщі охорона цієї ділянки була покладена на 11 прикордонний батальйон, пізніше перейменований на батальйон «Острог» Корпусу охорони пограниччя (КОП). Перша рота батальйону дислокувалася в Глибочку і мала стражниці (застави) в Майкові, Борщівці, Куражі, Баранівці та Мощаниці. 2 рота – в Курганах (стражниці – Бадівка, Могиляни, Вельбівне). 3 рота – в Новомалині (стражниці Межиріч-Бір, Стійло, Болотківці). З радянської сторони кордон охороняв спочатку Волинський губернський прикордонний загін, а згодом був створений 20 Славутський прикордонний загін у складі 3 комендатур і 19 застав.

14 червня 1922 року до складу 1-ї прикордонної дивізії України зі складу 389-го Богунського стрілецького полку 44-ї стрілецької дивізії було виділено батальйон, який отримав найменування 2-й прикордонний батальйон. Штаб батальйону було розміщено в місті Славута. 27 грудня 1922 року 28-й прикордонний батальйон було реорганізовано в 4-й окремий прикордонний батальйон ВОДПУ, 12 квітня 1923 року батальйон знову було перейменовано – в 18-й окремий прикордонний батальйон ВОДПУ. 1 квітня 1924 року 18-й оприкб ОДПУ був злитий зі Славутським прикордонним відділенням ДПУ і отримав найменування „Славутський прикордонний загін ВОДПУ”. Наказом ОДПУ УРСР від 16.09.1925 р. №325 загін отримав порядковий номер - 20. На той час загін охороняв ділянку українсько-польського кордону протяжністю 150 км. У грудні 1927 року загону було вручене Революційний Червоного Прапора і грамота за номером 40. З 14 лютого 1936 року загін був нагоро­джений орденом Червоного Прапору (№465), а офіційною повною назвою стала 2-й Славутський Червонопрапорний прикордонний загін НКВС СРСР. Перед початком вересневих подій  1939 року в загоні налічувалось 4 прикордонні комендатури і 21 прикордонна застава.

У період з січня 1935 по 17 вересня 1939 року прикордонниками загону було затримано 489 порушників, з них 65 агентів іноземних розвідок. Тільки за 8 місяців 1939 р. було затримано 70 порушників кордону. Тож заслуженою була і нагорода – 15 червня 1939 року комсомольська організація загону „...за успіхи в бойовій і полі­тичній підготовці та надійну охорону державного кордону СРСР” була нагороджена перехідним прапором ЦК ЛКСМУ.

Рівняння на Григорія Варавіна

У перший рік своєї служби, в січні-лютому 1933 року, Григорій Варавін відзначився, затримавши двох порушників державного кордону. 7 квітня 1933 року він був хворий і лежав в казармі з високою температурою. Замість Г. Варавіна в наряд пішов червоноармієць Лаврін, який виявив на кордоні двох невідомих і повідомив про це на заставу. Заставу підняли по тривозі. «В урочищі Черепки порушник!», почув хворий Варавін. Григорій схопився з ліжка, одягнувся і став до строю. Його намагалися переконати, що не можна в такому стані йти на пошуки порушників, але прикордонник настояв на своєму. Він першим виявив сліди, і лише тепер помітив, що відірвався від основної групи прикордонників. Чекати було ніколи, і Григорій побіг по сліду. Диверсанти побачили прикордонника і відкрили стрілянину. Варавін вистрілив у відповідь, розуміючи, що товариші  прийдуть на допомогу.

Ховаючись за деревами, Григорій Варавін продовжував переслідування. Злочинці від­стрі­лювалися, і однією із куль Варавін був важко поранений.

Першим підбіг до Варавіна прикордонник Прокоф’єв, але Григорій відмовився від допомоги, махнувши рукою в бік березового гайка, вказавши, куди побігли диверсанти. Порушників наздогнали влучні кулі прикордонників Прокоф’є­ва і Маклакова. До Варавіна підбігли товариші, поклали його на шинель і понесли на заставу. Його помістили в санчастину 20-го Славутського прикордонного загону, проте лікарі не змогли врятувати йому життя. Рана виявилася смертельною і 9 квітня 1933 року Г.Я. Варавін помер.

Поховали героя із воїнськими почестями на території сучасної пожежної частини у місті Славуті, над могилою прикордонники поклялися бути такими ж, як їхній бойовий товариш. Згодом у зв’язку з будівництвом нового приміщення ПЧ прах мужнього прикордонника перепоховано у сквері по вул. Соборності. Наказом ОДПУ від 4 червня 1933 року ім’я Григорія Яковича Вараві­на присвоєно 17-й прикордонній заставі. На честь 50-річчя прикордонних військ заставі «Шегині» на Західному кордоні України 7 травня 1968 року Постановою Ради Міністрів УРСР ім’я Г.Я. Варавіна було підтверджено. На пропускному пункті в кінці 1997 року відкритий перший в Україні митний пішохідний перехід Шегині – Медика. Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 27 листопада 2007 року Відділу прикордонної служби «Шегині» присвоєно почесне ім’я «Імені рядового Григорія Яковича Варавіна»», як правонаступнику Прикордонної застави «Шегині». На території відділу у 2008 році відважному прикордоннику Г.Я. Варавіну встановлено пам’ятник. Тепер це Відділ прикордонної служби у Мостиському райо­ні Львівщини.

Кордон  посилюється,

напруга не спадає

Перших полонених поляків бійці загону взяли ще до офіційного початку радянсько-польської війни. 13 вересня 1939 року біля 12.00 на висоті до 1000 метрів на ділянці загону повітряний простір СРСР порушив польський легкий бомбардувальник. При поверненні на польську територію в районі дислокації 18-ї прикордонної застави „...організованим вогнем станкових, ручних кулеметів і групи гвинтівок був збитий і приземлився в 300 метрах від застави...” Згодом начальник застави капітан Бойко нарахував у літаку 9 пробоїн. Три льотчики екіпажу були заарештовані і відправлені до штабу загону. Трофеями прикордонників стали три кулемети та документи військового характеру.

Обов’язки командира загону у вересні 1939 року виконував батальйонний комісар А.М.Шандрін, військкома загону – батальйонний комісар П.А. Ко­злов, начальника штабу – майор Євграф Ілліч Зелік. Відомо, що обидва керівники в жовтні 1939 року були призначені на відповідні посади в 94-му прикордонному загоні, а майор Зелік 23 вересня 1939 року очолив 20-й прикордонний загін.

Як і його сусід,  20-й ПрикЗ став засновником ще однієї прикордонної частини – 94-го прикордонного загону (з жовтня штаб загону дислокувався в м. Сколє). На укомплектування 94-го прикордонного загону було виділено 63% особового складу і 70% службових тварин. Особовий склад, який залишився, було переформовано за новими штатами, а 20-й ПрикЗ став охороняти стару лінію кордону, або, як її називали офіційно, лінію прикордонних загороджень. В листопаді 1939 року молоде поповнення, яке прибуло до загону з Ленінградського і Калінінського військових округів (595 чол.) та частина особового складу „старого” загону були передані на укомплектування 90-го, 92-го і 94-го прикордонних загонів, в самому ж 20-му загоні залишилось всього 37 чоловік особового складу. Після приєднання 19-го Олевського і 21-го Ямпільського прикордонних загонів в серпні 1940 року 20-й прикордонний загін складався з 12 комендатур, штатна чисельність складала 1583 чол., в т.ч. начскладу – 279, молодших командирів – 171.

До останнього подиху

З початком Великої Вітчизняної війни загін, після важких боїв у складі 11 комендатур відходив на Житомир. 12-та прикордонна комендатура приєдналась до 22-го Волочиського прикордонного загону. Після боїв за Житомир і Бердичів загін прибув до Києва і 14-15 липня 1941 року зайняв оборону на підступах до столиці України. У серпні і першій половині вересня бійці і командири загону мужньо обороняли відведений рубіж по березі річки Ірпінь. 17 вересня 1941 року прикордонники були відрізані від радянських військ на північному заході від Києва. Майже увесь загін склав свої голови в боях у ворожому оточенні, лише жменька бійців на чолі з політруком Варламовим вийшла з оточення і через деякий час вийшла за лінію фронту.

Не пожаліли й поранених

Кілька років тому сотні закатованих гітлерівцями радянських військовополонених і медиків знайшли робітники, які копали траншею у Борисполі (Киїщина). Величезний протитанковий рів був ущерть заповнений рештками загиблих. Пошуковцям удалося встановити особистість дев'яти знайдених людей, яких раніше вважали такими, що пропали безвіcти. Серед упізнаних - бійці з останніх захисників Києва: командир 20-го прикордонного полку майор Ф. Любченко, начальник штабу цього полку капітан П. Гур, командир роти, старший лейтенант Я. Григорович.

На знімку: пам’ятник Григорію Варавіну на пропускному пункті «Шегині»