На священній грані своєї сторони
Прикордонники є першими повноправними представниками своєї рідної землі, вони – візитна картка держави. На рубежах нинішньої Хмельниччини прикордонні загони були створені з метою охорони кордону СРСР з Польщею та Румунією: 1 квітня 1924 року – 20-й у Славуті, 25 березня 1924 року – 21-й в Ямполі, у лютому 1924 року – 22-й у Волочиську та 23-й у Кам’янці-Подільському.
20-й Червонопрапорний Славутський прикордонний загін почав свою історію 14 червня 1922 року, коли до складу 1-ї прикордонної дивізії України зі складу 389-го Богунського стрілецького полку було виділено батальйон, який отримав найменування 2-й прикордонний. Штаб батальйону знаходився в Славуті. 27 грудня 1922 року прикордонний батальйон реорганізовано в 4-й окремий прикордонний батальйон ВОДПУ, 12 квітня 1923 року його перейменовано у 18-й окремий прикордонний батальйон, а 1 квітня 1924 року злито зі Славутським прикордонним відділенням ДПУ. Наказом ОДПУ УРСР від 16.09.1925 р. №325 загін отримав порядковий номер - 20. На той час загін охороняв ділянку українсько-польського кордону протяжністю 150 км. Отже, Славутський прикордонний загін було створено у складі 3 комендатур, що складались з 19 застав. Штаб і служби загону розмістилися у будівлях, що знаходилися у парку м. Славути. Першим начальником Славутського прикордонного загону з квітня 1924 року по грудень 1929 року був Р.А.Чирський.
В умовах складної оперативної обстановки Славутський загін стійко і надійно охороняв рубежі держави, при цьому особовий склад загону виявляв зразки військової майстерності, кмітливості і мужності. Так, за період з 1935 року по вересень 1939 року застави Славутського прикордонного загону затримали 65 агентів іноземних розвідок. Постановою ЦВК СРСР від 14 лютого 1936 року “за видатні заслуги по охороні кордону, пильність та нещадну боротьбу з порушниками кордону" Славутських прикордонників нагороджено орденом Червоного Прапора. В наступному році загін одержав назву “20-й Славутський Червонопрапорний ім. тов. Єжова прикордонний загін НКВС".
У 1936 році проведено часткову реорганізацію за новими штатами: дві застави Ямпільського загону– 16 і 17 – було передано сусідньому Волочиському прикордонному загонові, а натомість прийнято – 18 і 19 застави – від Славутського Червонопрапорного прикордонного загону.
Після реорганізації Ямпільській загін контролював дільницю кордону в межах тодішніх Плужненського, Ляховецького і Теофіпольського районів. Комендатури загону знаходилась в містечках Кунів, Сивки, Ільківці. Застави розміщувалися у селах: Дорогоща, Слобідка, Прикордонне, Кам’янка, Кунів, Долоччя (тепер Ізяславського району), Карпилівка, Зіньки, Велика Боровиця, Степанівка, Баймаки, Сивки, Лепесівка,“Лісова Дача", Паньківці, В’язовець (Білогірський район), Лисогірка, Немиринці, Шибено (Теофіпольський район). Внаслідок реорганізації особовий склад Ямпільського загону було збільшено на 137 чоловік, добавлено також 35 коней. До того ж, дві перших застави було повернуто 20 Славутському прикордонному загону. Крім того, у Ямпільському загоні було створено оперативну групу особливого реагування. Введені в штат загону одна лінійна застава з розміщенням у селі Малі Калетинці, і три резервних застави з дислокацією в містечку Кунів і селах Сивки та Ільківці. Застави у селах Кам’янка, Зіньки і В’язовець отримали статус першої категорії. Створено було також саперний взвод.
У жовтні 1939 року значна частина особового складу Ямпільського загону, склала основу створеного на новому кордоні Надвірнянського прикордонного загону. А зменшений майже на 800 чоловік Ямпільський загін, його комендатура і застави залишилися на старому місці – в так званій, зоні загородження, де несли службу до серпня 1940 року, коли загін був розформований. Особовий склад комендатури і застави були передані 20 Славутському загонові, який разом з 22 Волочиським залишилися на старому кордоні до часу нападу на Радянський Союз Німеччини.
У зв’язку із загостренням міжнародного стану в 1938 році охорона кордону була ущільнена. Контрабандний потік зменшився.
При виконанні своїх службових обов’язків прикордонники внаслідок досконалого вміння застосовувати особисті навички досягали значних службових результатів. Так, прикордонник Славутського загону Борисов здійснив затримання 12 контрабандистів, за що наказом ГПУ СРСР був нагороджений срібним годинником. 7 квітня 1933 року прикордонник 17-ої застави Славутського загону Варавін зіткнувся з порушниками, які прорвалися через кордон. У перестрілці, що зав’язалася, відважний прикордонник був смертельно поранений, але не здався, а вогнем приковував до землі диверсантів і тримав їх до тих пір, поки не прийшли на допомогу товариші. У червні цього ж року заставі було присвоєно його ім’я.
У період з січня 1935 по 17 вересня 1939 року прикордонниками 20 Славутського загону було затримано 489 порушників кордону, з них 65 агентів іноземних розвідок. Тож заслуженою була і нагорода – 15 червня 1939 року комсомольська організація загону „...за успіхи в бойовій і політичній підготовці та надійну охорону державного кордону СРСР” була нагороджена перехідним прапором ЦК ЛКСМУ.
Перших полонених поляків бійці загону взяли ще до офіційного початку радянсько-польської війни.13 вересня 1939 року біля 12.00 на висоті до 1000 метрів на ділянці загону повітряний простір СРСР порушив польський легкий бомбардувальник. При поверненні на польську територію в районі дислокації 18-ї прикордонної застави „...упорядженим вогнем станкових, ручних кулеметів і групи гвинтівок був збитий і приземлився в 300 метрах від застави...” Згодом начальник застави капітан Бойко нарахував у літаку 9 пробоїн. Три льотчики екіпажу були заарештовані і відправлені до штабу загону. Трофеями прикордонників стали три кулемети та документи військового характеру.
Обов’язки командира загону у вересні 1939 року виконував батальйонний комісар А.М.Шандрін, військкома загону - батальйонний комісар П.А.Козлов, начальника штабу – майор Євграф Ілліч Зелік. Шандрін та Козлов у жовтні 1939 року були призначені на відповідні посади в 94-му прикордонному загоні, а майор Зелік 23 вересня 1939 року очолив 20-й прикордонний загін.
Після того, як 1 вересня 1939 року Німеччина розпочала війну з Польщею, радянські війська 17 червня 1939 року зробили зустрічний хід щодо оволодіння землями, на яких проживали в переважній більшості українці і білоруси. Після закріплення на нових рубежах, 20 вересня 1939 року охорону нової лінії кордону було доручено прикордонним військам Київського і Білоруського округів. Формування прикордонних загонів на нових рубежах відбувалося на базі тих, що вже існували: 93-й у м. Лесько – на базі 24-го Могилів-Подільського, 94-й у м. Сокалі – на базі 20-го Славутського, 95-й у м. Надвірній – на базі 21-го Ямпільського, 96-й у м. Коломиї – на базі 22-го Волочиського, 97-й у м. Чернівцях – на базі 23-го Кам’янець-Подільського. Основою формування загонів був кадровий склад існуючих прикордонних загонів.
На укомплектування 94-го прикордонного загону було виділено 63% особового складу 20 Славутського загону і 70% службових тварин.
Особовий склад, який залишився, було переформовано за новими штатами, а 20-й ПрикЗ став охороняти стару лінію кордону, або як її називали офіційно, - лінію прикордонних загороджень. В листопаді 1939 року молоде поповнення, яке прибуло до загону з Ленінградського і Калінінського військових округів (595 чол.) та частина особового складу „старого” загону були передані на укомплектування 90-го, 92-го і 94-го прикордонних загонів, в самому ж 20-му загоні залишилось всього 37 чоловік особового складу. Після приєднання 19-го Олевського і 21-го Ямпільського прикордонних загонів в серпні 1940 року 20-й прикордонний загін складався з 12 комендатур, штатна чисельність налічувала 1583 чол., в тому числі начскладу – 279, молодших командирів – 171.
З початком Великої Вітчизняної війни загін після важких боїв у складі 11 комендатур відходив на Житомир. 12-та прикордонна комендатура приєдналась до 22-го Волочиського прикордонного загону. Після боїв за Житомир і Бердичів загін прибув до Києва і 14-15 липня 1941 року зайняв оборону на підступах до столиці України. У серпні і першій половині вересня бійці і командиру загону мужньо обороняли відведений рубіж по березі річки Ірпінь. 17 вересня 1941 року прикордонники були відрізані від радянських військ на північний захід від Києва. Майже увесь загін склав свої голови в боях у ворожому оточенні, лише жменька бійців на чолі з політруком Варламовим вийшла з оточення і через деякий час вийшла за лінію фронту.
Віктор Гусаров
На знімку: прикордонники 20 Славутського прикордонного загону
