На усiх рубежах надiйний!
АТО! Коротке, як постріл, слово з квітня 2014 року не зникає з радіоефірів, телепередач та сторінок друкованих засобів масової інформації. І асоціюється воно з війною на сході України. Це жахливе протистояння між Росією і Україною забрало більше десяти тисяч людей, у рази більше поранених та покалічених...
Серед тих, хто боронив і боронить нашу державу від агресії „старшого брата”, немало нетішинців. В числі перших захисників нашої незалежності налагоджувальник енергоремонтного підрозділу ХАЕС, уродженець міста Сколе, що на Львівщині, Андрій Шпакович.
До того, як оселитися в Нетішині, він працював на Львівському автобусному заводі, а 2008 року став викладачем Нетішинського професійного ліцею.
У 2014 році Андрій влаштувався на ХАЕС. Ситуація склалася так, що він не встиг переступити поріг прохідної, як був призваний на військову службу до Збройних Сил України. За плечима воїна офіцерські військові збори, але навички і знання ніколи не зайве відновити. У Хмельницькому у складі підрозділу військової розвідки «штурмував» стратегію і тактику ведення бойових дій. Розвідка в числі тих військових спеціальностей, що крім належної фізичної підготовки вимагає вміння стріляти з різних видів зброї, вправно володіти ножами, силовими мистецтвами, читати мапи, орієнтуватися на місцевості і маскуватися на ній, у складних ситуаціях швидко приймати рішення, від яких залежить доля твоїх підлеглих, і твоя у том ж числі.
Як зазначає Андрій, дуже велику допомогу у підготовці матеріальної частини для відправки у зону АТО надавали волонтери. За короткий період часу була відремонтована техніка, яка роками стояла в боксах, і не була придатна для використання. Розукомплектовані автомобілі стояли без акумуляторів, стартерів, колес... Техніку відновили у найкоротший термін.
У лютому 2015 року, завантаживши літак зброєю, амуніцією, харчами, наметами та іншим військовим спорядженням, відлетіли у зону бойових дій в районі Дебальцеве. Надворі стояла зима зі снігом та морозним вітром.
На перших порах проблеми були з харчами, теплим одягом і взуттям, військовим спорядженням (обмежена кількість бронежилетів і повна відсутність касок) та технікою. Волонтерські харчі часто прибували у скляній тарі, що не годиться під час розвідок та рейдів, не кажучи вже про бойові зіткнення. Молодим, сильним духом і тілом воїнам, які рвалися в бій, потрібна була калорійна їжа, теплий одяг, добротне і зручне взуття... Однак бойові завдання ніхто не відміняв.
Стримували себе від надмірних емоційних навантажень, тримали противника у напрузі, «покусували». Ця тактика виявилась дуже ефективною. Були виявлені чисельні «секрети» ворожих стрілків. У напівзруйнованих хатах влаштовували засідки і тримали оборону. А якщо виникала небезпека, - швидко змінювали місце. Тимчасові стоянки влаштовували для того, щоб відпочити декілька годин, поїсти – і знову уперед, бо від нас, розвідників, залежало дуже багато, - зауважив Андрій Шпакович. Адже, не секрет – розвідка це очі і вуха війська. «Інформація, яку ми отримували, оперативно передавалась командирам. Відповідно до ситуації змінювалися завдання та тактика наших дій».
Протягом року випало Андрію нести службу на Іловайському напрямку. Де було важко, туди і посилали очолюваний ним підрозділ. У певних випадках робили розвідку боєм, утримували важливі об’єкти. Так було із залізничним вокзалом. Доводилось забирати поранених, супроводжувати вантажі, допомогти нашим воїнам вийти живими зі скрутного становища. У разі потреби захищали або евакуйовували мирних жителів, які знаходились в зоні бойових дій.
Безперечно, були і втрати. Довелось Андрію проводжати в останню дорогу Віктора Савончука із Вінничини. Це була перша втрата в батальйоні. Все село прийшло попрощатися з героєм. І що здивувало не тільки Андрія, що на похоронну процесію, яка рушила до цвинтаря через усе село, не загавкав жоден собака.
Нині Андрій Шпакович у ритмі мирної праці. Він любить свою справу, уболіває за підрозділ, піклується про кохану доньку, дружину.
Серед найбільших захоплень цієї людини – хокей. Був президентом і засновником місцевого хокейного клубу «Нетішин», який виступав у чемпіонаті області, регіональних змаганнях. У сезоні 2015 року у відкритому чемпіонаті Волинської області наша дружина здобула бронзові нагороди. В команді грали надійні товариші брати Вагнери, А.Артюшкін, О.Веремійчук, Г.Горохов, В.Веселов, А.Дьомін, О.Лемдянов, В.Свистак. Д.Васильєв…
Шкода, що місто залишилось без спорту мужніх… Добре, що у ньому виховані мужні і надійні люди.
Віктор Войковський
