На відстані витягнутої руки…
Кажуть, що охочі пізнати світ поділяються на дві категорії. Одні є прихильниками комфорту і не мислять свого відпочинку без «зіркових» послуг. Інші – невибагливі і мріють все побачити, як мовиться, на відстані витягнутої руки, пересуваючись пішки. До цієї категорії належить чимало й наших земляків. Деякі з них нещодавно випробували себе на всесвітньовідомій Лікійській стежині у Туреччині.
Туреччина… Які асоціації виникають у більшості наших пересічних громадян? Море, базари, спільна історія. Серед персонажів Роксолана – уродженка Західної України, яка стала дружиною турецького султана Сулеймана. Її образ закарбувався завдяки історикам, літераторам та представникам кіноіндустрії. Але існує інша Туреччина, яку полюбляють мандрівники та туристи.
Отже, група у складі нетішинців Олександра Костюкова, Людмили та Сергія Мошанових, Раїси та Сергія Романків, представника Чорнобильської АЕС Михайла Золотухіна, киянина Миколи Арсеніна та славутчанина Олександра Хавкуна успішно здійснила авіапереліт з Києва до турецького міста Анталія. Не гаючи часу, подорожні з аеропорту попрямували до берега Середземного моря, де влаштували свою першу ночівлю просто неба.
Другого дня туристам-пішоходам відкрився живописний каньйон, після оглядин якого маршрут проліг до легендарної гори Тахтали, яку ще називають Олімпосом. Це візитна картка турецького курорту Кемер. Вона входить до складу гірської системи Західного Тавра і є домінуючою вершиною Національного парку Олімпос - Бейдаглари. Висота Тахтали 2365 метрів над рівнем моря, її можна побачити практично з будь-якої точки Кемера. Тахтали на три сотні метрів вища від української Говерли.
Після підйому на найвищу географічну точку Туречини наші земляки Сергій Романко та Сергій Мошанов розгорнули прапор компанії «НАЕК «Енергоатом». Це давня традиція. Подібне дійство кожного разу відбувалось на найвищих вершинах гір України, де встигли побувати нетішинці. До речі, кілька років поспіль ще один представник міста енергетиків Олександр Веремійчук прапор України та енергокомпанії демонстрував на підкорених вершинах Кавказу та Паміру.
Під час підйому туристи вкотре переконались, як у тих же Карпатах, що нижня частина гори багата зеленою рослинністю, однак, починаючи з висоти в 1900 метрів, вона зникає. Місцеві гіди розповіли, що з січня по квітень схили Тахтали покриваються льодом і снігом, який під час весняних місяців часто забарвлюється у червоний колір. Це відбувається за рахунок вітрів, які з Сахари приносять на гору пісок характерного кольору.
Потім подорожні відважились на підйом на ще одну унікальну гору – Химеру, яка відома своїми природними вогнями.
- Вогні Химери - найдивовижніше природне явище, - розповідає Сергій Романко, - яке прагнуть побачити майже всі мандрівники, що люблять подорожувати Туреччиною пішки.
Весь цей унікальний комплекс містичних вогнів лежить неподалік від містечка Чіралі, поруч із руїнами древнього міста Олімпос, відбудованого древніми греками в кінці третього століття до нашої ери в гирлі невеликої річечки, що впадає у Середземне море на південному узбережжі Туреччини. Як стверджують давні оповіді, колись на горі жило страшне чудовисько з досить мерзенним характером. Воно мало велику левову голову, козлиний тулуб, довжелезний хвіст. Батьками чудовиська вважаються епічні Тифон та Єхидна. Химера тероризувала населення південного узбережжя, поки в один момент не з'явився великий герой Беллерофонт, який піднявшись на своєму вірному крилатому коні Пегасі, подарованому богами Олімпу, і вразив з лука могутнє чудовисько. Розверзлася земля і поховала в своїх надрах вогнедихаючу Химеру. Тепер, через століття, Химера, заточена глибоко у підземеллі, може тільки випускати язики полум'я, клекочучи від люті, при цьому радуючи туристів, які іноді зупиняються тут на ніч із наметами, щоб помилуватися видами нічної Химери. Такою нагодою скористались і ми. Явище безлічі вогнів важко описати. Перед нами відкривалися своєрідні містичні картини.
Науковці таке природне явище пояснюють цілком просто. Скала Янарташ містить в собі запаси газу, які вириваються на поверхню і тут самозапалюються. Тому й видно такий собі «вічний вогонь». У повітрі на горі сильно пахне газом, і ночувати тут в наметі не рекомендується, можна дуже легко отруїтися. У стародавні часи гора завдяки своєму яскравому світлу служила природним маяком, на який орієнтувалися мореплавці, які поспішали в бухту Олімпоса. А пізніше, коли тут встановила свою владу Візантія, Янарташ стала вважати святою горою.
Під час піших переходів мандрівники бачили різні поселення, серед них і Улупінар, знаменитий своїми форелевими фермами. Біля Чіралі розміщені унікальні пляжі, а поряд гранатові, лимонні і апельсинові сади. За словами Сергія Романка, там не прийнято без дозволу зривати цитрусові. Треба попросити господаря, який за помірну плату організує дегустацію золотистих плодів. Це елементарна повага до селян, які важкою працею плекають свої сади.
- Сергію Івановичу, подорожуючи пішки дистанцією майже у сотню кілометрів вашій групі випала нагода зблизька побачити унікальні місцини Туреччини. Немає сумніву, що довелось постійно контактувати із місцевим населенням. Які враження?
- Усе досить просто. Коли ідеш до людей з добром, то добро й отримаєш. У нас склались хороші враження про місцеве населення. Люди тут привітливі, добродушні та гостинні. Не завжди мірилом є гроші. Нас пригощали чаєм, соками. Була й щира допомога у орієнтуванні на місцевості. Одне слово, ми стали свідками повсякденного побуту турків, про який не завжди складуться правильні враження, коли відпочиваєш у фешенебельних отелях та перебуваєш на елітних пляжах. Нас приємно вразив патріотизм турків. Навіть у віддалених від цивілізації населених пунктах біля осель можна було побачити на щоглах державні прапори і портрети нині діючого президента Ердогана та першого президента Ататюрка. До речі, його портрет прикрашає майже всі грошові знаки, які перебувають в обігу в Туреччині. Ататюрк спрямував основні зусилля на досягнення цілковитої незалежності країни і визнання цього факту іншими державами. Після проголошення республіки були проведені дуже складні для тодішньої Туреччини реформи. Здійснювалися такі важкі у ментальному плані кроки, як обов'язкова зміна прізвищ усіх громадян. До тих пір в імперії використовувалися лише імена та прізвиська, які, як правило, пов'язувались із професією або іншими характерними особливостями людини, і не передавалися їх дітям. Першим отримав прізвище президент Мустафа Кемаль, яке йому присвоїв парламент. Він був названий «Ататюрком», що в перекладі означає «Батько турків». Мені відомо, що одна із найбільших у цій країні ГЕС також названа на честь нього.
Під час мандрівок так званою Лікійською стежкою наші земляки мали нагоду полюбуватись не тільки унікальними краєвидами, а й побачити багато пам’яток старовинної архітектури, серед них і відомий маяк Караос. Запам’ятались і оглядини могутнього платану, якому більше двох тисяч років.
Зараз мандрівники діляться позитивними емоціями про подорож і виношують плани наступних зустрічей із незвіданим і прекрасним.
Олександр Шустерук
