Найдорожчий скарб – квалiфiкований персонал
Причорнобильське Полісся, напевно, ніколи сповна не оговтається від наслідків катастрофи на тутешній атомній електростанції, що до певного часу була своєрідним промисловим флагманом краю. Природа й досі не може відновитися, боляче споглядати на цілі ділянки сухих поламаних сосен, яким не судилося бути використаними ні в якості ділової деревини, ні навіть матеріалом для обігріву наших осель. Натомість чималі території спорожніли й оніміли від завданого болю, нова порость, кажуть, не витримує більше п’яти років. Дається взнаки не тільки радіоактивне ураження, а й весняні повені – сосна не вільха, вона подібного не витримує. Гнітюча картина. На пам'ять раптом приходять слова з агітаційного щита обіч дороги в зону відчуження «Хвала рукам, що ліс садили» (чи не калька з радянського «Хвала рукам, що пахнуть хлібом»?). Ця вдячність людям, які облагороджували землю, і сплюндровані не без участі людини території – пазли одного цілого. Це наша дійсність, дійсність повторення якої не можемо допустити.
Замість примари-Припяті – красень Славутич
Йому судилося стати наймолодшим містом України, збудованим у авральному порядку після аварії на Чорнобильській АЕС для її працівників з родинами. Бо хоч і розлетілося багато припятичан і чорнобильців по всьому світу, велика кількість людей продовжувала працювати на атомній станції та інших об’єктах і потребувала житла. Зводили новий атомоград всім Союзом, отож сьогодні є в Славутичі свої Кавказ і Прибалтика, Росія й Україна… Адже квартальна забудова міста отримала негласні імена завдяки тим, хто ці квартали (всіх 13) зводив.
Є ще одна цікава деталь, притаманна саме Славутичу. Він збудований на території Чернігівської області, але підпорядковується Києву. Персонал ЧАЕС на роботу доставляє електричка, яка за 45 хвилин їзди двічі перетинає митну територію Білорусії. Адже саме на цьому відрізку залізничного сполучення білоруська земля своєрідним «язиком» вклинюється в українське лоно. Тут переважає болотиста місцевість, що так саме є невідємною частиною нашої екосистеми. Це не тільки неповторні незаймані ландшафти, а й багатющий світ рідкісних рослин, земноводних, птахів. Отож, думки на кшталт «нічого за болотом шкодувати» зовсім таки недоречні.
Мешканці Славутича пишаються своїм містом – затишним, ошатним, запевняючи, що воно доволі чисте у плані радіаційного забруднення. ЧАЕС, кажуть, далеко, а довкола ліси, цілюще повітря.
- Гриби-ягоди збираєте? – цікавимося у місцевих.
- Аякже. Є, правда, кілька місць у тутешніх лісах, куди не варто потикатися, але ми їх добре знаємо і на тихе полювання туди ані ногою, - відповідають.
У місті справді хороша аура, багато вільного простору не «окупованого» МАФами. З промислових об’єктів найбільше, звісно, ВП «НАЕК «Енергоатом» «Атомремонтсервіс». Можна сказати, що це один з «китів», на якому тримається місцевий бюджет. Ми залюбки відвідали своїх колег і партнерів, де мали розлогу розмову із керівництвом підрозділу, ознайомилися з його матеріально-технічною базою.
«Найдорожче, що маємо, персонал»
Це ключова теза виступу директора «Атомремонтсервісу» В.А.Шикуна, яку він повторював неодноразово. Загалом у колективі працює менше тисячі осіб – 824, на пам’яті багатьох страшна аварія на ЧАЕС. Стало очевидним, що на багатотисячний колектив атомників чекають серйозні зміни в силу незатребуваності після ухваленого в грудні 2000 року рішення про її зупинку, як енергогенеруючого підприємства. Першим «за бортом» судилося опинитися цеху централізованого ремонту. Зважаючи на великий досвід і високу кваліфікацію персоналу, якого не можна було втрачати, на базі цеху згідно з наказом ДП «НАЕК «Енергоатом», підписаним його президентом Юрієм Недашковським, створено відокремлений підрозділ компанії «Атомремонтсервіс». Основна мета такого кроку – якісне та ефективне виконання ремонтних робіт на атомних електростанціях України. І хоч наказ підписано ще у листопаді 2000 року, датою народження АРСу його працівники вважають 21 лютого 2001 року, саме тоді його було включено до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.
Основним пріоритетом діяльності «Атомремонтсервісу» його директор В.А.Шикун називає безпечне та ефективне виконання складних і надрегламентних робіт, зокрема, з проектування, монтажу, ремонту, реконструкції та модернізації обладнання вітчизняних АЕС. На трьох із них – Хмельницькій, Южно-Українській та Рівненській АРС має свої виробничі дільниці.
Керівник підприємства запевняє, що персонал на 99% виконує роботи саме для АЕС і дирекції компанії. «На атомних електростанціях практично немає жодного великого вузла, на якому б наші ремонтники не проводили необхідні роботи», - каже він.
Структура «Атомремонтсервісу», якщо говорити про його основні служби, побудована за принципом ремонтних підприємств атомних електростанцій, кожен з яких має свою спеціалізацію. Отож, в АРСі є цех з ремонту тепломеханічного обладнання, цех з ремонту електротехнічного обладнання, цех з ремонту теплової автоматики, цех вогнезахисних та антикорозійних робіт, інженерний центр, відділ неруйнівних методів контролю та вимірювань. Отож, як бачимо, сфера діяльності обширна, роботи, які виконує персонал АРС, складні, без досвіду, навичок і відповідного рівня знань тут не обійтися. Це аксіома, яка не обговорюється, тому в колективі постійно працюють над підвищенням кваліфікації своїх працівників. Серйозні вимоги до професійної підготовки не завжди до снаги тим, хто прагне працевлаштуватися у «Атомремонтсервіс». Адже, як і на АЕС, тут також потрібно періодично проходити навчання за напрямками, здавати багато екзаменів, аби отримати допуск до виконання того чи іншого виду робіт, дотримуватися внутрішньооб’єктового режиму на майданчиках АЕС.
- А з плинністю кадрів як у вас? І, головне, який дієвий механізм збереження кваліфікованого персоналу ви бачите? – цікавлюся у В.А.Шикуна.
- Проблема плинності кадрів має місце у всіх відокремлених підрозділах компанії, вважаю, що без серйозного перегляду розміру зарплат персоналу її не вирішити.
На переконання Віталія Анатолійовича, її потрібно підвищувати щонайменше у 2 рази. Бо ж навіть у монопрофільних містах, де вибір невеликий, люди все одно шукають де більше платять. А ні, то їдуть за кордон. Він констатує, що з початку року, станом на 1 липня, з «Атомремонтсервісу» звільнилося 46 осіб, а це вже більше 5% від загальної чисельності персоналу. Якщо так піде і надалі, то на кінець року і десятипроцентну межу буде подолано. А бажаючих «за воротами» все менше й менше. Керівництво підрозділу реально оцінює ситуацію, розуміючи всю гостроту проблеми, веде профорієнтаційну роботу з учнями професійних ліцеїв. Але вони, зачувши скільки отримуватимуть в разі працевлаштування в АРС, заперечливо крутять головою. Не кожного влаштовує і роз’їзний характер роботи, адже персонал підрозділу у постійних відрядженнях.
З огляду на це потрібен чіткий контроль за дотриманням Кодексу законів про працю в частині співвідношення робочих днів і відпочинку, виконанням кожним планових завдань. І аж ніяк не обійтися без раціонального розподілу персоналу по майданчиках в залежності від виду і обсягів робіт, які потрібно там виконати. Додаткові навантаження випадають у період одночасного ремонту кількох енергоблоків, виконання робіт, пов’язаних з продовженням термінів експлуатації енергоблоків, але до такого режиму люди також звикли. А от ситуації з «перехідними» блоками (коли ППР розпочинається під кінець року і завершується у наступному) не люблять, бо знають, що комусь обов’язково випаде святкувати новоріччя поза домівкою.
Але якими б щільними не були графіки, а відтак і навантаження, директор стверджує, що у підрозділі намагаються максимально ефективно використовувати людські і технічні ресурси, якісно виконувати ввірені роботи, доводячи свою фаховість. Варто зазначити, що на ринку ремонтних послуг організацій такого рівня зовсім мало, хоча здорова конкуренція тільки сприяє ще більшому удосконаленню. Але й за відсутності такої, в АРСі вміють тримати марку, постійно працюють над опануванням нових ремонтних технологій, закупляють обладнання нового покоління, освоюють його, навчають персонал. Пройшовшись базою АРСу, мали можливість побачити, що мають ремонтники в своєму розпорядженні. Обладнання необхідне для проведення ремонтних робіт на майданчиках АЕС, перевозять туди у мобільних контейнерах.
Серед новинок, які опанували фахівці АРСу, - верстат для ремонту головного роз’єму реактора US – 3000, таких, за словами В.А.Шикуна, всього чотири у світі. Великою підмогою в роботі стало також освоєння та практичне застосування Стенду інспекції та ремонту палива.
«Раніше інспекції ядерного палива проводили фахівці компанії Westinghouse, а в минулому році «Атомремонтсервіс» почав робити це самостійно із використанням стенду інспекції та ремонту палива, пройшовши попередньо відповідне навчання під егідою спеціалістів Westinghouse. Ми вже провели дві інспекції палива самостійно, це дало змогу заощадити близько 7,5 млн грн для Компанії. Зараз доопрацьовуємо стенд для забезпечення можливості контролю ТВЗ-А, удосконалюємо конструкції стенду з вилучення сторонніх предметів із ТВЗ», - розповів директор АРСу.
На завершення ще одна цитата від В.А.Шикуна. «Найцінніше, що ми маємо, персонал. Поки будемо мати той персонал, який працює зараз, будь-які завдання в компанії, а тим паче в «Атомремонтсервісі», нам під силу».
Ольга Сокол
Фото Євгена Цибульського
