Нам би, нам би  всiм на дно

За підрахунками соціологів, сьогодні у світі нараховується більше сімдесяти тисяч професій. Серед них багато таких, які вимагають великого практичного досвіду, інтелекту, фізичної сили. Є професії, які пов’язані із постійною небезпекою. Серед них – водолаз. Для більшості, напевно, незвично чути, що на ХАЕС є працівники, які за штатним розписом іменуються водолазами, адже до найближчого моря від Нетішина треба подолати шлях у сім сотень кілометрів.  Але при Хмельницькій АЕС є власне «море» - водосховище загальною площею двадцять два квадратні кілометри і саме для його обслуговування потрібна така професія.

Водолазна служба на ХАЕС організована у 1997 році. Раніше для обслуговування гідротехнічних споруд, що знаходяться під водою, залучались спеціалісти з Києва. На атомній станції вирішили, що треба мати своїх «іхтіандрів».

Із роботою станційних водолазів автору цих рядків випала нагода познайомитись ще десять років тому. Тоді із благословення «морських вовків» скористався можливістю у спеціальному спорядженні зробити прогулянку по дну водосховища. Коли усвідомив, що до поверхні води кілька метрів, на мені спорядження вагою більше п`ятидесяти кілограмів, зрозумів - в роботі водолазів немає ніякої романтики, бо вони постійно стикаються із небезпекою.

Під час гостин я познайомився із водолазом першого класу Миколою Каращенком. Відтоді, як мовиться, багато води в Горині спливло. А нещодавно довідався, що поряд із ним трудяться й двоє синів – Борис та Віктор.

- На водолазній станції працює нас п'ятеро, - каже Борис Каращенко,- крім брата і тата ще Олег Форсюк та Василь Рабенюк.

Працівники водолазної станції в основному займаються обслуговуванням та ремонтом обладнання, яке знаходиться під водою. Та й сама гребля, яка має довжину більше семи кілометрів, теж потребує постійного догляду. Водолазам під час ремонтних кампаній часто доводиться лагодити насоси. Ця процедура має свою специфіку – доступ до пристроїв можливий тоді, коли з них видаляється вода і встановлюються шандори. Принаймні для виконання робіт на деяких типах насосів ХАЕС водолазам доводиться занурюватись на глибину 12 метрів. Через таку товщу води світло практично не пробивається. Тому доводиться застосовувати спеці­альні освітлювальні пристрої, а інколи трапляється, що роботи виконуються навпомацки. На підмогу приходить професійний досвід і, звичайно, хороша інтуїція.

До виконання обов’язків водолаза на ХАЕС Борис Каращенко приступив п’ять років тому, коли на руках вже мав диплом про закінчення Київської морської школи. Йому поталанило, що саме батько став його наставником в опануванні премудростей роботи на пристроях, важливих для повноцінної роботи електростанції. А рік тому він став консультантом для свого брата Віктора. Так і народилась династія водолазівКаращенків.

Кожен із водолазів від початку своєї професійної діяльності усвідомлює, що підводна стихія - це відмінний від звичного світ. Тут доводиться жити за іншими правилами і пам’ятати, що вода не пробачає необачності.

З часом людина звикає до небезпеки, інколи екстремальні ситуації стають буденністю. Але жоден не може перебороти інстинкту самозбереження. Таке вже наше єство. Велике значення має й те, з ким працюєш, бо водолаз, що опускається на дно - один в полі не воїн. За його перебуванням під водою повинні стежити колеги. У пригоді стає радіозв'язок і давній дідівський спосіб – мотузка: на поверхні її смикнули, ти повинен смикнути у від­повідь, мовляв, зі мною все гаразд. За допомогою тієї ж мотузки водолаза піднімають із води - сам він не взмозі спливти, адже вага спорядження від п’ятдесяти до ста кілограмів. І коли, не доведи Господи, щось під водою трапиться, людина не зможе самотужки звільнитись від важкої ноші.

Від нетішинських водолазів довідався, що кожен десяток метрів глибини по різному впливає на людський організм. Чим більше занурюєшся у воду, тим більше відчуваєш тиск. Принаймні до двадцяти - тридцяти метрів ще можна опускатись із балонами, які заправлені звичайним повітрям,  а  далі  - потрібна спеціальна газова суміш, бо кисень, що у звичайних умовах   підтримує нашу життєдіяльність, на значних глибинах стає зухвалим убивцею. Здавалося б, сто метрів на поверхні землі - не велика дистанція. Її спринтер, як от Віктор Каращенко, пробігає за одинадцять секунд. Для водолаза долання стометрової глибини із поверненням триває майже десять годин. Адаптація залежить від резервів органі­зму. Коли водолаза, із внутрішнім тиском у кілька атмосфер раптово підняти на поверхню - його розірве на шматки, мов гранату.

Про екстремальність професії водолаза Миколі Каращенку, який керує роботою водолазної стації гідротехнічного цеху ХАЕС, випало пізнати не з книжок. Він служив на Північному флоті в аварійно-рятувальній бригаді. Миколі Степановичу важко пригадати скільки разів довелось боротись із підводним тиском. Найбільші глибини, які довелось витримувати - сто шістдесят метрів. Такі занурення довіряють не кожному - необачний рух, навіть напружений подих можуть стати фатальними. Миколі Каращенку  перепадало відпрацьовувати у навчально-тренувальному режимі рятувальні роботи на підводних човнах, що терпіли умовну аварію. До цього залучаються висококласні водолази, що володіють багатьма суміжними спеціальностями, бо під водою треба закріплювати трос, працювати із газозварювальним апаратом. Взагалі важко передбачити, які сюрпризи піднесе під водою техніка.

- На значних глибинах, - розпові­дає водолаз першого класу Микола Каращенко, - не тільки звичайний кисень стає ворогом людини, а й азот, який входить до складу атмосферного повітря. Під тиском він видозмінюється і набуває наркотичних властивостей. Під час отруєння азотом водолаз нагадує п’яну, або божевільну людину – співає, незрозумі­ло бормоче, бачить марева. Саме тоді підводник може вдаватись до необдуманих вчинків, які можуть поставити під загрозу його життя.

На водосховищі ХАЕС немає екстремальних глибин. Навіть на максимальну – двадцять шість метрів – зможе опуститись добре підготовлений пірнальник без спе­ці­ального спорядження. Але з водою тут ніхто не збирається жартувати. Водолази працюють за правилами і нормами, які регламентують їх роботу. Кожного року вони підтверджують свою кваліфікацію у Київській морській школі.

Для людей, яким часто доводиться занурюватись на глибини, важливо мати хорошу спортивну форму. Заняття фізкультурою і спортом у родині Каращенків давно стало традицією. Найактивніше здоровий спосіб життя пропагує Віктор. Він є запеклим прихильником футболу, навіть захищав честь польської команди міста Кельц, виступав за Хмельницьку «Подолію». Зараз допомагає виборювати перемоги рівненській «Славії». Віктор - пості­йний учасник Спартакіад серед фізкультурників Атом­профспілки, має гарні результати в дисциплінах легкої атлетики.

...Від стрімкого подиху вітру на водосховищі зринають великі хвилі, які на берег викочують біле шумовиння. Під водою тихо та спокійно. У моменти виконання ремонтних робіт на глибині кожен водолаз пам`ятає, що його чекають рідні…

Олександр Шустерук

Фото автора та Валерія Валуєва