«Народ України пишається своїм флотом»

Про це сказав у вітальному слові  на урочистостях з нагоди Дня флоту України і Дня Військово-Морського Флоту Росії, які відбулися в неділю у Севастополі, міністр оборони України Дмитро Саламатін 

До останнього в місті очікували, що на святковий парад прибудуть державні мужі обох країн найвищого рангу, адже цьогоріч флоти України й Росії вперше після багато­річної паузи відзначали свій День разом. Такий підхід моряки нинішні й колишні вітають, оскільки встановлення в Україні після розподілу колись єдиного флоту своєї дати свята, яка то на місяць, то на кілька днів різнилася від «союзної», себе не виправдала. Вже в суботу севастопольці, завбачивши на міських вулицях даішників, почали робити припущення, що на параді таки побувають президенти обох країн. Тим паче, що Віктор Янукович саме перебуває в Криму. Однак у розмові з людьми, причетними до організації свята та добре обі­знаними з внутрі­флотським життям, візитами до Сева­стополя високо­посадовців, дали зрозуміти, що цим прогнозам не дано збутися.

Вже традиційно впродовж багатьох років на флотське свято у Севастополь приїздять члени нетішинської благодійної організації «Екіпаж» зі своїми родинами. Не став винятком і липень 2012-го. Результатом перемовин голови «Екіпажу» Сергія Романка з керівництвом українського флоту, став лист за підписом заступника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з виховної та соціально-психологічної роботи – начальника управ­ління, капітана­ 1 рангу Андрія Ур­со­ла, в якому він запропонував неті­шинцям програму заходів на час переб­ування в Севастополі.

Перший день до певної міри носив­ сим­волічний характер, де сим­во­лізм проявився у присутн­ості в нашому­ спілкуванні Хмельниччини. Ну хоча б тому, що нетішинці побували з екскурсі­єю на протичовновому корветі «Хме­ль­ни­ц­ький». Він дістався Україні, як і багато інших кораблів, під час розподілу Чорноморського флоту в 1997 році. За час перебування в бойовому складі українських ВМС брав участь лише в кількох навчаннях. У 1997 році залучався до україно-російських військово-морських нав­чань «Фарватер миру», у 1998 – до україно-американських «Сі Бриз». Ще через рік, в ході збору-походу кораблів національних Військово-Морських Сил, екіпаж корвета успішно виконав торпедні стрільби, але відтоді «Хмельницький» біль­ше не залучався до жодного практичного навчально-бойового заходу, адже технічний стан корабля вимагав проведення різних видів ремонтних робіт. На жаль, відновлення технічної готовності корабля затягнулося, його доковий ремонт завершився минулого року. А вже наступного, 2013-го, екіпаж сподівається знову взяти участь в «Сі Бризі». На «Хмельницькому» нам охоче розповіли про технічні можливості корвета, про службу й побут екіпажу, не залишивши поза увагою жодне з поставлених запитань. У тому числі й про наповненість раціону харчування. У камбузі якраз готували обід, який включав рисовий суп і макарони з м’ясом. Пахло сма­чно й апетитно.

Післяобідньої пори випало поспілкуватися з художнім редактором журналу «Морська держава», заступником головного редактора газети «Флот України­» зі зв’язків з громадськістю Володимиром Вевдюком (на фото праворуч), чиє ім’я пов’язане з Хмельниччиною. Уродженець Умані, що на Черкащині, свого часу він працював фотокореспондентом у Шепетівці. Володіючи мистецьким хистом і потужним творчим потенціа­лом, відчував, що сповна реалізувати свої можливості, повноцінно розкритися як професіонал, тут не зможе. Коли забракло повітря для росту, почав шукати більш вигідні і перспективні місця. Відвідуючи родичів дружини у Севастополі, зондував, що називається, грунт на предмет можливого працевлаштування. Коли остаточно вирішив круто змінити усталений ритм життя, продав квартиру і приїхав, вважай, в нікуди. Непросто було знайти свою нішу, довести, що ти достойний піднятися творчих висот і залишити по собі добрий слід у журналістиці. Зумів зробити це досить швидко і не шкодує про свій вибір.

У Севастополь прийшов членом спілки журналістів СРСР, коли ж після отримання Україною незалежності виникла необхідність перере­єструватися вже в національній спілці, не зміг цього зробити, «бо в Хмельницькому загубили мої документи про членство». Махнув­ рукою на чиновницьку не­дбалість і заново вступив у спілчанські ряди. За роки роботи добре вивчив ситуацію на флоті і в самому місті, володіє великим масивом інформації, проштудіював добрячу кіпу документів, заприятелював з багать­ма офіцерами флоту, в тому числі з людьми, котрі займали там високі керівні посади, чи нині перебувають на таких­ постах.

Все свідоме життя був і залишається великим патріотом своєї країни, йому болить українське, особливо в наскрізь проросійщеному Севастополі.

«Флот України» залишається єдиною україномовною газетою не тільки в місті, а й фактично на всьому кримському півострові. Минулоріч газета відзначала 20-літній ювілей, у вітальному слові колективу першого командувача ВМС України, віце-адмірала Бориса Кожина натрапила на такі слова: «Ще не був остаточно створений український флот, але вже був друкований орган, і в цьому є унікальність газети «Флот України», яка на той момент уже була спроможна в Севастополі вести державницьку політику. Газета була першим бо­йо­вим підрозділом українського флоту. Про її авторитет свідчить той факт, що її таємно проносили на свої кораблі моряки російського флоту, бо командування забороняло розповсюджувати її серед особового складу».

Сьогодні її читачами є не тільки діючі моряки, газету передплачують у різних куточках країни і навіть за кордоном, посольства багатьох країн. Вона не втратила свого авторитету, не здає позицій в умовах вимушеного скорочення працівників. Виходить двічі на тиждень накладом 2000 екземплярів, хоча  у відповідності                  з редакційним статутом, як ви­пливає з інтерв’ю колишнього редактора Юрія Тимощука, планувалось видавати її 6 разів на тиждень, і тираж при цьому мав складати 20000 примірників.

Українська громада в Севастополі немала, але не надто згуртована й активна. Ряд громадських організацій так і не зуміли гідно заявити про себе, зокрема й через те, що не мають яскравих лідерів. У Володимира Вевдюка, натомість, доволі широке коло знайомих з активною громадянською позицією, відзначає, що й серед російськомовних офіцерів, у тому числі й ЧФ Росії, є чимала когорта патріотів України.

Парад обох флотів нетішинці дивилися з різних точок. Одні спостерігали за дійством з корабля управління «Донбас», у безпосередній близькості до якого відбувалися урочисті проходження кораблів і суден. Більше того, вони мали можливість чути всі команди, які віддавалися учасникам параду саме з «Донбасу. Мені поталанило дивитися парад з гостьової трибуни, решта стійко витримувала палючі промені сонця на набережній.

Заворожуюче виглядав ритуал підйому прапорів, обхід на катері, розташованих у Севастопольській бухті 10 українських і російських кораблів у парадній лінії, командувачами парадом, а також щойно призначеним командувачем ВМС ЗС України віце-адміралом Юрієм Іл’їним (саме на такому варіанті написання прізвища в українській транскрипції наполягає він сам – авт.), і командувачем ЧФ Російської Федерації контр-адміралом Олександром Федотенковим.

Відкрив парад ракетний корабель на повітряній подушці «Самум» (ЧФ РФ) з державними прапорами Росії і Україн­и, за ним пройшов єдиний підводний човен українського флоту «Запоріжжя» з військово-морськими прапорами обох країн. Його появу глядачі спри­ймали двояко: мало хто вірить, що після багаторічного ремонту він буде прийнятий до бойового складу. Переважає думка, що на колосальні кошти, затраче­ні на ремонт, можна було збудувати новий і більш сучасний човен.

Театральне парадне дійство включало появу на причалі Нептуна, її величності імператриці Катерини­ ІІ зі своїм указом про заснування Севастополя. Свої можли­вості демонстрували тральщики, розчищаючи для проходження кораблів умовно замінований фарватер, «знищували» противника протичовновики. Після висадки морського десанту і умовного захоплення­ ним плав­-причалу відбулося інсценування рукопашного бою та організація порятунку особового складу з вод акваторії. Глядачі мали змогу насолодитися проходженням шлюпок, бойових кораблів і допоміжних суден, яхт під вітрилами. Загалом у параді взяло­ участь близько 30 кораблів і суден, бронетехніка, майже 5000 осіб з числа особового складу.

На багатьох майданчиках міста святкові заходи тривали впродовж усього дня, увінчавшись яскравим фейєрверком. Але не тільки видовищ прагнули гості, нетішинці, зокрема, перебуваючи в Севастополі, відвідали кладовище, на якому покоять­ся останки моряків бага­тьох поколінь. В знак пам’яті про них, до підніжжя пам’ятника на братській могилі лягли вінки від вдячних нащадків.