Не за визначеннями гороскопiв

 Олександрові Копійку, заступнику начальника цеху теплової апаратури та вимірювань ХАЕС, у житті поталанило зустрічатись із багатьма цікавими людьми. Можливо, це й сформувало його світосприйняття поняттями, що важливими рисами характеру є почуття гумору, оптимізм і пості­йне прагнення до самовдосконалення. Першою особою, що життєстверджувально  вплинула на нього, стала класний керівник Клара Михайлівна. Ця жінка присвятила себе такій  науці, як математика. Згодом з’ясувалось, що з цим предметом пов’язано долі багатьох її вихованців.

Щоб до вивчення математики не підходити формально, мудра учителька поділила умовно клас на три групи – здібних у вивчені предмету, хороших, і тих, кому потрібно підтягнутись. Але вимоги до всіх були однакові. Принаймні заробити «трійку» у Клари Косовської було непросто. Олександр Копійко не нехтував можливістю постійно розширювати знання з математики, навіть коли це не було передбачено основною навчальною програмою.

Учнів Клара Михайлівна намагалася виховувати у досі колективізму, де кожний насамперед, повинен відповідати за свої вчинки, щоб не ганьбити авторитет друзів, але разом з тим, кожен мусив засвоїти просту життєву настанову: «Один - за всіх, всі - за одного». Це їй вдалося, клас був найдружніший у школі. Таке виховання згодом допомогло Олександру налагоджувати гарні стосунки з різними людьми.

Про службу в армії часто можна почути думки, що це «втрачені» роки, не дивлячись на її користь у змужнінні, переоцінці юнацького максималізму. Олександр Копійко вважає, що служба допомагає сприймати життя реалістичніше. Йому із службою навіть поталанило. Заступник командира з політичної підготовки в одній з частин ВМФ, де служив Олександр, був ерудованою і всебічно розвиненою людиною. Саме йому прийшла ідея сприяти підлеглим у навчанні у вечірній школі, щоб хлопці після строкової служби могли без проблем вступити у різні навчальні заклади.

Коли морська форма стала «експонатом»  домашньої шафи, О.Копійко подав документи на вступ до Одеського політехнічного інституту. Там трапилась наступна колізія: у канцелярії навчального закладу переплутали документи і замість групи «КА», в якій навчались за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство», Олександра зарахували у список із шифром «ТА» - «Теплоенергетичний факультет». Керівництво закладу заспокоїло: мовляв, провчишся перший курс, а там і переведемо. На новому факультеті Олександр знайшов своє кохання – Людмилу – і думки про перспективу переведення зникли, як весняний сніг.

Невідомо, скільки  води за п’ятдесят років утекло у річці Гнилий Тікич, яка знаходиться неподалік Олександрового села Кам`яний Брід Лисянського району Черкаської області. В його річці літ нині піввіковий ювілей. А це не лише спогади, але й розмірковування над майбутнім.

Автору цих рядків неодноразово доводилось зустрічатись із Олександром Миколайовичем. Він цікавий співрозмовник. З його уст про колектив цеху теплової автоматики та вимірювань  почув багато гарних слов, не казенних, а душевних і щирих. Цей підрозділ для Олександра близький з 1989 року – розпочав трудову біографію черговим електрослюсарем на другому енергоблоці. Тоді юнак  не міг й уявити, що на долю недобудованого об’єкта випадуть великі випробування: мораторій, консервація, ремонтно-відновлювальні роботи і… тривале очікування кращих часів.

Сьогодні у цеху теплової автоматики та вимірювань основу колективу складають спеціалісти, які мають відповідну освіту і практичний досвід. Але ця обставина не є підставою, щоб почивати на лаврах, бо процеси модернізації та реконструкції вимагають постійного підвищення кваліфікації, ґрунтовного вивчення нової техніки та технологій. Олександр Копійко добре знає про кожний важливий етап історії цеху. Так, у 1998 році  на енергоблоці №1 вперше була проведена масштабна заміна системи групового і індивідуального керування органами регулювання (СГІУ – М). У 2003 році замінена інформаційно-обчислювальна система для другого енергоблока, яка має робочу назву «Комплекс ХАЕС-2», почалася планомірна робота з технічного переоснащення обладнання АСУ ТП на якісно нові програмно-технічні комплекси. До речі,  наша електростанція стала першою, де було змонтовано як СГІУ-М, так і ПТК ІОС «Комплекс ХАЕС-2». Жоден планово-попереджувальний ремонт першого та другого енергоблоків не проходить без виконання заміни обладнання, яке відпрацювало свій ресурс, або морально застаріло. Під час нашої розмови Олександр Миколайович наголосив, що сьогодні є підстави гордитись досягненнями вітчизняних виробників, адже їх продукція не поступається закордонним аналогам. Експлуатаційники ХАЕС багато добрих слів можуть сказати  про устаткування українських виробників, зокрема стстеми «Імпульсу», «Радію», «Моноліту». Надійне обладнання постачається із заводів Києва, Івано-Франківська, Львова. Але у складних експлуатаційних процесах не обходиться і без імпортного обладнання.

- Ми задоволені продукцією, - розповідає Олександр Копійко, - яку свого часу одержали від чеських партнерів – фірми «Шкода». Зараз на більшості українських АЕС використовується чеське обладнання.  У нас надійно експлуатуються  датчики контролю положення органів СУЗ і система управління органів регулювання СУЗ-ПТК СГІУ-М. Це надійне обладнання не раз себе зарекомендувало з найкращого боку при проведенні регулювання потужності реактора першого енергоблока, здійсненні планових та аварійних зупинок реакторної установки. Подібне обладнання успішно функціонує і на другому енергоблоці станції.

Олександр Копійко переймається не тільки вирішенням виробничих питань. Для нього важливим є створення хорошого мікроклімату в сім’ї, родині. З дружиною Людмилою Анатолійовною, яка також трудиться у цеху теплової автоматики та вимірювань, виховали двоє дітей. Донька Юлія вже заміжня, і чотири роки тому народила донечку Діану. Внучка зростає веселою та допитливою, Олександр Миколайович намагається їх присвяти якомога більше часу.

Менший син, Сергій, навчається у шостому класі. Він намагається брати приклад з тата і не цурається так званих точних наук.

Олександр Копійко жартома каже, що родина має всі шанси заснувати партію «овнів». Саме під цим знаком Зодіаку народились він, дружина, зять, дочка та внучка.

- До інформації, яка подається в гороскопах, - каже Олександр Миколайович, -  ставлюсь скептично, бо вона може стосуватись будь-якої людини, народженої у зовсім інші місяці. Переконаний, що особистість формується відповідним вихованням, яким потрібно займатись, як мовиться, з пелюшок. Я вдячний своїм батькам за життєву мудрість, людські чесноти, за все, що допомогло утвердитись у житті. І радію, коли знаходжу розуміння у своїх дітей.

Під час розмови Олександр Копійко зауважив, що теперішній ритм життя залишає зовсім обмаль часу для захоплень. У дитинстві він був затятим рибалкою і ловив величезних коропів та іншу рибу. Хлопця часто можна було побачити на річці Гнилий Тікич, про яку у свій час згадували легендарні Штепсель і Тарапунька. А зараз Олександр Миколайович може тільки мріяти про день, коли можна буде спостерігати за поплавком. У вихідні дні, інколи після роботи його можна побачити на обійсті батьків дружини, які зараз мешкають у селі Варварівка Славутського району. Зять допомагає вести домашнє господарство, доглядати за городом. Люблять тут бувати і діти. А гуртом завжди весело працювати. Кажуть, що у єдності родини – сила. 

Олександр Шустерук