Непоказне геройство
Насамперед, це день мужніх та самовідданих людей, які у 1986 році прийняли доленосний виклик, щоб захистити не тільки Україну, але й усе людство від руйнівного впливу аварії на Чорнобильській АЕС 4-го енергоблока.Силами понад 600 тисяч ліквідаторів за рекордно короткий термін, 206 днів, у 1986 році було побудовано об’єкт «Укриття». Це перша захисна споруда, яка дозволила пом’якшити згубний вплив мирного атома, що вийшов з-під контролю.
Цьогоріч 35-ті роковини від дня катастрофи планетарного масштабу, дня, який назавжди змінив історію Чорнобильської АЕС, змінив ставлення до використання мирного атома, змінив долі тисяч людей.Ми вшановуємо відважних ліквідаторів, які неймовірними зусиллями, ціною свого здоров’я і навіть життя захистили світ від смертоносної радіації.Безмежна шана і доземний уклін ліквідаторам, які живуть поруч з нами.
Серед них Володимир Богатир. У ті пам’ятні дні у складі підприємства «Південьенергомонтаж» він тягачем перевозив багатотонні великогабаритні конструкції на енергоблок №1 Хмельницької АЕС. Відрядження на Чорнобильську АЕС було ніби звичним. 26 днів тривало перше відрядження в зону. Згодом ще 26 діб водій відвозив освинцьовану спецтехніку з річкового та аеропорту в радіоактивну зону. Під час третього відрядження дізнався, що його тягач настільки опромінений, що про його подальшу експлуатацію не може бути й розмови.
Його молодший брат Віктор Богатир за комсомольською путівкою потрапив 1980 року на ударну новобудову в Нетішин. У автооб’єднанні працював на міксері. Вранці дев’ятого травня 1986 року керівник підприємства дав команду їхати на Чорнобильську АЕС. Вже увечері того ж дня колона прибула до Вишгорода. Наступного дня возили сухий бетон до села Копачі. Там його перевантажували у вкриті свинцем «міксери». Такий конвейєр тривав кілька днів. Стало ясно, що процес перевантаження займає багато часу, утворюється черга. Отож було прийнято рішення возити бетон прямо до зруйнованого реактора. Три вахти по сім діб «відбув» ліквідатор. Вже під час другої вахти було гаряче харчування. Працювали безперервним методом – вдень і вночі. Ось так брати Богатирі відвойовували майбутнє у розбурханого атома.
Галина Строїн працювала у Нетішинській їдальні №1. У червні 1986-го вона вже була у їдальні м. Чорнобиль, що розташувалась на базі дитячого садочка. З четвертої ранку до пізньої ночі тривала зміна. Готували силу-силенну різної їжі. Було багато м’ясних виробів, у які додавали у великій кількості часник та цибулю. Це був її внесок у загальну справу.
Кранівником у червні-вересні та грудні 1986-січні 1987 років вахтами по 15 діб працював Ярослав Матвіїв. 12-годинний графік, постійні роз’їзди зоною під самий реактор. За десять років до аварії він був на будівництві цього об’єкта. Тепер тут було не до оглядин гарної місцевості, тепер йшла боротьба за виживання. Михайло Гордєєв, нині мешканець Славути, пригадував, як на прохання керівника «Південьатоменергобудтранс» потрапив до Чорнобиля.
Тут півроку був помічником начальника оперативного штабу. Займався контролем за дотриманням правил безпеки водіями під час перевезення забруднених вантажів у могильник у Діброву. Як правило, робота проводилась уночі, бо вдень були інші завдання. У переліку тогочасних робіт – відстеження будівництва дамби для перекриття водойми, зведення огорожі навколо території ЧАЕС. Людство знає багато назв місцевостей, особистих назв об’єктів. Проте слово Чорнобиль, напевно, найвідоміше.
У Нетішині понад тисячу сто ліквідаторів та постраждалих від наслідків катастрофи. Є у нас так званий чорнобильський будинок, куди після аварії заселилась частина фахівців з ЧАЕС.Свого часу на Хмельницькій АЕС було видано книгу «Тринадцать тревожных лет». Автори нарахували понад 160 працівників станції, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії.
Ліквідатори відходять у вічність. Їх самовідданість залишиться в пам’яті нащадків.
P.S.14 грудня біля пам’ятника ліквідаторам м.Нетішин відбулись урочистості за участі представників міської влади, працівників Хмельницької АЕС, активістів, людей, що брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, юного покоління мешканців міста.
Голова організації інвалідів-чорнобильців Таїсія Война від імені учасників зібрання подякувала за організацію заходу міській владі, висловила надію, що біль і проблеми чорнобильців суспільство розділятиме і розумітиме завжди. Вона побажала присутнім здоров’я і процвітання. До пам’ятної стели лягли квіти.
Петро Шелепало
Фото Віктора Гусарова
