Незагоєні рани Полісся

На тлі затяжних трагічних подій на Донбасі та анексії Криму якось непомітно відійшла на другий план не менш болісна для України втрата своїх територій – цілком мирна, без будь-яких завойовницьких посягань і зміни адміністративних меж. Адже так звана Чорнобильська зона відчуження нікому не відійшла, вона цілком українська. Але ніхто достеменно не може сказати чи буде тут колись повно­цінне життя з вільним користуванням земними благами.

Минулого тижня під егідою Енергоатома відбулася поїздка журналістів корпоративних ЗМІ у ту саму зону відчуження, отож була можливість побачити зблизька чим живе вона через 32 роки після масштабної аварії на Чорнобильській АЕС. Територія зі статусом зони обмежена для вільного доступу, і перш ніж потрапити сюди, проходимо головний контрольно-пропускний пункт неподалік села Дитятки (на знімку: каплиця перед в’їздом у зону відчуження, збудована з нагоди 20-річчя аварії на ЧАЕС). Через певні бюрократичні неув’язки довелося трохи постояти перед опущеним шлагбаумом, за яким незагоєні рани тутешнього Полісся, але навіть це мало свій позитив. За час очікування могли переконатися, що інтерес до зони відчуження не спадає попри всілякі лякалки про високу радіацію, мутовану флору і фауну тощо. Це не стає перепоною ні українцям, ні іноземцям – дорослим статним людям і допитливому студентству. Раз по раз на КПП при­бу­­вають нові делегації, люди залюб­ки фотографуються, купують сувені­рну продукцію з чорнобиль­ською символікою, де переважають застережливі знаки, фото людей в противогазах і захисному одязі. Це при тому, що ціни на таке «до­бро» кусаються.

Та ось «зелене світло» ввімкнуто, і ми в’їжджаємо на територію, з якої ще в 1986 році евакуйовано місцевих жителів. Тут все застигло в часі і поросло лісом. Тільки придорожні вказівники та розповіді наших супроводжуючих повертають у недалеку дійсність і очі шукають поміж дерев покинуті будинки, в яких колись вирувало життя, сміялися діти. У цих селах до чорнобильської аварії було по кілька сотень, а то й тисяч мешканців. Як от у Заліссі – понад 3000 тисячі, Копачах, Опачичах, Купуватому, Лелеві… На цих землях вміли ефективно господарювати, один з тодішніх заможних колгоспів спеціалізувався на вирощуванні племінної великої рогатої худоби і гримів своєю славою на увесь Радянський Союз. Залишилось від тої слави запустіння та пам’ятник «Скорення бика», як символ колишньої слави.

Не сказати, що життя в зоні відчуження зовсім припинилося. Навіть після зняття з обліку ряду населених пунктів, які піддалися серйозному радіаційному забрудненню, з часом тут з’явилися самосели – люди, які не змогли знайти себе поза малою батьківщиною. Таких одиниці, але покидати рідні місця не збираються, ведуть господарство, з якого живуть, хоча й досить вже солідні роками.

 

Не  той  тепер  Чорнобиль…

Місто з великим історичним минулим (перша згадка датується 1193 роком) та 14 тисячами мешканців у доаварійний період зустрічає помітно осиротілими вулицями і дворами. На відміну від багатьох довколишніх сіл, воно не стало суцільною пусткою, давши прихисток сотням людей, які за вахтовим методом трудяться на об’є­ктах зони відчуження. Один із таких – Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива. Активні будівельні роботи тут стартували з початку нового року, на місці майбутнього ЦСВЯП, де зберігатиметься відпрацьоване ядерне паливо Южно-Української, Хмельницької та Рівненської АЕС, знято родючий шар і розрівняно пісок, що дало змогу покращити дозиметричну обстановку і створити безпечні умови задіяним у будівництві людям. Не повіривши на слово­ супрово­джуючим, колеги ввімкнули дозиметр. Показники в нормі, прозвучали репліки на кшталт «Та це ж менше, як у Києві».

Генеральним підрядником будівництва сховища за технологією Holtec International на підставі конкурсного відбору було обрано компанію «Укрбудмонтаж», що входить до складу «Укрбуду».  Будівельники на майданчику працюють вахтовим методом (по 15 днів), наразі задіяно одночасно майже дві сотні людей та 50 одиниць різного виду техніки. Журналісти зауважують, що очі­кували більшої масовості. Пояснення начебто низької активності просте – укрбудівці тільки почали виходити на нульовий цикл, незабаром все пожвавішає. Але роботи тривають практично на всіх об’єктах одночасно. Якщо говорити про кінцеві строки, то бу­дівельники мають справитися із своїми­ завданнями вже наступного листопада. Необхідними матеріалами, стверджують вони, забезпечені, графіки робіт витримую­ться.

Наразі важко «всліпу» уявити якою ж буде забудова 18-гектарного майданчика і тільки фахівці легко орієнтуються що і де знаходитиметься згідно з проектом. Перелік об’єктів чималий і різноплановий, тільки й встигаємо занотовувати: адмінкорпус цивільної оборони, за ним – аварійний вихід, будівлі електротехнічних потреб всіх об’єктів, караульної служби, технічного обслуговування, лабораторний корпус, гаражі… Із уст супроводжуючих сиплються все нові і нові найменування. «Ось там, де височіють великі колони, - чуємо наступні повідомлення, - знаходитиметься навантажувач, який буде розвозити до місця призначення багато-тонні контейнери». 

- А скільки загалом контейнерів буде?

- Всіх 458.

- Наскільки глибокі фундаменти?

- Найбільш глибоке місце в нас – 8 метрів.

Сьогодні ЦСВЯП – це вириті котловани, земляні насипи, фундаменти тих чи інших будівель, бетонування певних ділянок, зокрема й майданчика, на якому зберігатиме­ться відпрацьоване ядерне пали­во. Сучасні технології й матеріали дають підстави фахівцям говорити про надзвичайну міцність майданчика, здатного витримувати таку кількість контейнерів з вагою кожного у понад 100 тонн.

Крокуємо майданчиком далі, звернувши увагу на 2 великі ємності. Начальник відділу ВП «Атомпроект­інжиніринг» А.В.Мещеряков, помі­тивши зацікавленість медійників, відразу пояснює: «Це вузол перевантаження, постачальник обладнання (контейнери для зберігання ВЯП) – Holtec International». І в деталях пояснює яким чином від­працьоване ядерне паливо, перевезене сюди із діючих енерго­блоків, доправлятиметься до місця зберігання. Контейнери зберігатимуться у вертикальному положенні, діаметр кожного – три з половиною метри, висота – майже 6. У кожному такому контейнері вміщається 31 касета з енерго­бло­ків ВВЕР-1000, або 85 із ВВЕР-440. Всього у сховище буде вивезено 16.5 тисячі касет, з них 1200 із ВВЕР-1000, решта 4.5 тисячі – із ВВЕР-440. Як  тільки ЦСВЯП запра­цює, вивезення відпрацьованого ядерного палива на зберігання в Росію припиниться. Потужність схови­ща дозволяє поступово перевозити сюди ВЯП і з басейнів ви­тримки, створюючи тим самим норма­льні умови роботи на майданчиках АЕС. Терміни зберігання наразі окреслюються періодом у сто років, проектом перед­ба­чена мож­ливість збільшення потужності сховища шляхом його розширення вздовж відведеного для ЦСВЯП майданчика. Адже мусимо брати до уваги і ймовірність будівництва нових енергоблоків, і використання на наших АЕС палива Вестінгауз, у чому є свої особливості.

Колеги поцікавилися у Андрі­я Вікторовича чи після введення в експлуатацію ЦСВЯП Україна забиратиме в Росії відпрацьоване ядерне паливо, яке там зберіга­ється­. На що отримали наступну відповідь.

- Ми не будемо забирати паливо, а продукти його переробки. Але тут вони не будуть точно, оскільки зберігання високоактивних відходів на майданчику нашого сховища не передбачено. Цим займатиметься інша структура, не Енергоатом. Відповідний проект розробляється, питання у віданні КВ «Вектор».

Варто зауважити, що той же «Укр­будмонтаж» паралельно веде будівництво нової залізничної лінії протяжністю 6 кілометрів, яка з’єднає будівельний майданчик ЦСВЯП та існуючу лінію Вільча-Янов залізниці Овруч-Чернігів. Саме по ній доправлятиметься до сховища відпрацьоване ядерне паливо.

 

Чорнобильська  АЕС зблизька

Тут не виробляють електро­енергію для потреб України, але персоналу вистачає роботи. Незважаючи на те, що ядерне паливо з блоків вже вивантажено, це не означає, що все зупинилося, станція переходить безпосередньо до процесу зняття з експлуатації та консервації. Вона не може бути залишеною напризволяще, всі процеси й надалі контрольовані фахівцями. Крім штатних працівників, тут чимало вахтовиків із числа підрядників.

Відвідавши страждальну АЕС, ми мали можливість побачити славетну арку – най­більшу в світі рухому споруду, яка накрила зруйнований реактор. Видовище вражаюче.

 На  території станції все ще залишається 21 тисяча вивантажених з реакторів паливних збірок, які згодом будуть зберігатися у так званом­у СВЯП-2 – сховищі для відпрацьованого ядерного палива саме Чорнобильської АЕС. Наразі в ньому завершуються випробування обладнання, що ми могли поба­чити на власні очі. Експлуатація СВЯП-2 дозволяє використання більш сучасної і менш витратної сухої технології зберігання.

Основні споруди сховища – установка із підготовки до зберігання відпрацьованого палива, що надходить із 1, 2 і 3 енергоблоків ЧАЕС, та сховища «мокрого» типу СВЯП-1 і  зона зберігання відпра­цьо­ваного ядерного палива. На відміну від ЦСВЯП, тут спеці­альні пена­л­и з паливом зберігатимуться у горизонта­ль­них модулях-схо­вищах (на знімку вгорі). Термін зберігання, як і у ЦСВЯП, 100 років.

Зараз на об’єкті тривають холодні ви­пробування – з імітаторами паливних збірок, які планують завершити до кінця року і розпочати гарячі випробування.

 

Мертва  Прип’ять

Колись молоде місто було ошатним і гамірним, тепер від ши­рокого проспекту залишилася вузька до­ріжка, з якої заледве проглядаються поміж високих дерев покинуті багатоповерхівки. Ліс безжалісно нас­тупає на вулиці і майдани, внутрішні дворики. Він став своє­­рідним природним об’єктом «Ук­рит­тя» для міста-пам’ятника. Па­м’ят­ника-застереження для всіх наступних поколінь від поспішних рішень і не виправданих експериментів з важкими наслідками. Пам’ятника, за яким не доглядають. Моторошно все це споглядати, розуміючи, що тисячі людей ніколи не зможуть повернутися до своїх до­мівок. Хоча кожному з нас так властиво відвідати родинне гніздо. Журналісти знову беруть до рук дозиметр. У різних місцях показники різні, але вони в рази перевищують норму, найбільше «фонить» на міській пристані із затопленим причалом.

Покидаємо місто з важким серцем.­

До слова, побачити Прип’ять давно мріяв наш фотограф Євген Цибульський. Мрія здійснилася під час цієї поїздки, що припала якраз на день народження Євгена. Такий ось незабутній подарунок.

Після зони відчуження ми відвідали Cлавутич, де побували у відокремленому підрозділі НАЕК «Енергоатом»  - підприємстві «Атом­ремонтсервіс». Але про це в наступному номері.

Ольга Сокол

Фото Євгена Цибульського