"Незвичайно звичайна"
Тетяна Хлонь з дитинства знала, що пов`яже свою життєву стезю із Хмельницькою АЕС. Змалечку заглядалася на масштабні абриси станції, які відкривалися дівчинці з міста, вони заворожували її своєю величчю. А ще там, у хімічному цеху, працював інженером з корозії металів тато, Мирослав Сергійович, тому донька охоче слухала розповіді батька про його непросту роботу, про відповідальність та престижність професії атомників. Каже, що вона та її старша сестра Ольга зростали в атмосфері шани до роботи енергетиків.
Коли Таня вперше потрапила на екскурсію на найбільше енергетичне підприємство регіону, була вражена кількістю трубопроводів, агрегатів, приладів, арматури, чіткою та злагодженою роботою колективу. Саме тоді, будучи школяркою Нетішинської ЗОШ №1, вирішила, що вступатиме на спеціальність, яка дозволить їй «хазяйнувати» біля усього цього велетенського обладнання.
Напевно, це сприймається як перебільшення, що тендітна дівчинка так чітко окреслила свій майбутній професійний шлях, але це насправді так.
Закінчивши школу, Тетяна постала перед подвійним вибором, адже вступила паралельно до двох вузів: Севастопольського інституту ядерної енергії та промисловості і Рівненського національного університету водного господарства та природокористування. На шальки терезів лягли спеціальності: «Хімія розсіяних металів та елементів на їх основі» і «Теплоенергетика». Остання стала твердим вибором дівчини.
Моя співрозмовниця зауважує, що тоді ця спеціальність була досить популярною, на потоці навчалося багато студентів, серед переважної більшості юнаків десять відсотків складали дівчата.«Зазвичай, спрацьовував стереотип, що це не зовсім жіноча професія, навіть деякі викладачі скептично ставилися до нас, мовляв, побачимо, як ви будете згодом справлятися з усіма цими трубами-засувами-турбінами. А я, перебуваючи на практиці на Хмельницькій АЕС, зачаровано дивилася на цю металеву царину масштабного обладнання і приміряла на себе роль господині», – пригадує Таня.
Вона й нині переконана, що велику роль у житті відіграє справжнє бажання, яке мотивує людину на той чи інший вибір. Розповідає, що вчитися було важко, складно було розбиратися у купі термінів, не все розуміла, та згодом втягнулася, і процес, як то кажуть, пішов. Допомагала підтримка старших друзів, які уже працювали на Хмельницькій АЕС, вони ділилися досвідом і враженнями від своєї роботи. Крім тата, старша сестра Ольга приступила до роботи в хімічному цеху. Отож, питання працевлаштування героїні публікації було відкрите у часі.
Закінчивши вуз та отримавши диплом теплоенергетика, Тетяна у 2009 році переступила поріг уже багато в чому рідної для себе Хмельницької АЕС.
Спочатку влаштувалась також у хімцех, колектив якого став своїм для вчорашньої студентки. Проте мрія перейти туди, де її спеціальність розкриється на усі сто відсотків, не полишала дівчину. Така можливість випала у 2011 році: Тетяна стала машиністом-обхідником з турбінного устаткування 5 групи, нині ж вона досягла найвищої кваліфікації у цій професії – 7 групи.
«Признаюся, коли переходила у турбінний цех, дуже переживала, бо колектив чоловічий, обладнання багато, деякі засуви досить важкі. Однак була приємно здивована доброзичливим ставленням до себе: чоловіки-колеги сприймають мене на рівних, як професіонала, не вважають, що дівчина нездатна розібратися в складних металевих механізмах. І порадою допоможуть, і плече підставлять у прямому значенні цього слова.
Тепер я багато чого знаю і вмію, стараюся сама допомогти молодим спеціалістам теоретичними та практичними знаннями, ділюся конспектами. Нині можу твердо заявити, що з обладнанням уже на «ти», проте щораз переконуюся, що вчитися потрібно кожного дня, адже від нашої щоденної роботи – уважної та відповідальної – залежить безпека АЕС.
На зміні під час обходу ми повинні ретельно перевірити стан обладнання: зовнішній вигляд, справність перемикачів, насосів, критерії температури, тиску, вологості, наявність шуму та багато чого іншого. В полі нашої уваги – робочі місця ремонтного персоналу, дотримання ним правил техніки безпеки, попередження потрапляння сторонніх предметів до обладнання. Якщо під час ремонту обладнання розбирається, то деталі та запчастини мають бути акуратно і правильно складені та накриті.
Під час ремонтних кампаній часто приймаємо обладнання перед його закриттям та введенням в експлуатацію на «естетику», тобто чистоту. Потрібно критично ставитися до своїх дій, завжди себе перевіряти згідно з інструкціями, підтримувати та відшліфовувати свої знання», – розмірковує Тетяна Хлонь.
Про те, що постійне навчання і вдосконалення персоналу – один із інструментів попередження помилок персоналу, база безпеки, стверджує і заступник начальника турбінного цеху по роботі з персоналом Володимир Рубас. Він наголошує, що у підрозділі усім без винятку можна навчатися і далі рухатися кар`єрними сходами, для цього тут створено належні умови, потрібно лише бажання і базова теоретична підготовка.
– В турбінному цеху працює 154 спеціалісти, серед яких 24 жінки. Якщо бути точнішим, то восьмеро працівниць складають інженерно-технічний денний персонал, а інші дві третини жінок – це оперативний персонал, 11 представниць якого працюють на береговій насосній станції, двоє жінок опікується системами безпеки на дизель-генераторах, а в машзалі працює три представниці прекрасної статі, одна з яких Тетяна Хлонь. Усі вони нарівні із чоловіками виконують свою роботу, тому ніяких претензій та нарікань до жіночої частини цеху з цього приводу ніколи не було, – каже Володимир Борисович, і одразу ж доповнює себе, – навпаки, жіночим оком більше бачиться упущень, які могли допустити попередні зміни. Тож наші фахівчині працюють виважено, відповідально, можна сказати, по-материнськи ставляться до свого обладнання. Для них безпека та чистота на першому місці.
– Чи можна у вашому цеху жінці стати, наприклад, провідним інженером з управління турбіною?
– Знаєте, за попередні роки функціонування атомної енергетики склалося хибне враження, що високі інженерні, оперативні чи керівні посади у нашій галузі можуть обіймати лише чоловіки. Це в корені невірне судження, все залежить від здібностей та підготовки людини. У нас на станції, зокрема і в турбінному цеху, гендерних нерівностей щодо кар`єрного зросту не існує. Інша справа, що є не так багато жінок, які бажають обійняти вищезгадані посади.
Тетяна Хлонь може стати першою ластівкою нашого підрозділу: знань, навиків та бажання у неї вистачає, щоб бути інженером з управління турбіною. Усі щаблі робітничих посад вона пройшла, освіту відповідну має, чому б не спробувати себе, приміром, на блочному щиті управління? – розмірковує Володимир Рубас.
В розмові із Тетяною несподівано для себе з`ясовую, що у тендітній та худорлявій дівчині криється фізично загартована та непересічна особистість. Таня майже десять років займається спортом, досягає досконалості у східних танцях (нещодавно на міжнародному фестивалі у Єгипті у складі української групи виборола призове місце), а рік тому розпочала тренування… з акробатики на пілоні. Вона лише усмішкою реагує на мої вгору здійняті брови і лаконічно каже: «Ну, мушу ж я руки тренувати, щоб арматуру у машзалі відкрити чи закрити, бо часом доброї сили треба прикласти…».
А ще вона дуже любить читати: захоплюється науковою фантастикою, психологією, соціологією, є поціновувачкою творчості Лесі Українки, Олени Пчілки, філософської письменниці Айн Ренд. Взірцем у професійному житті вважає Марію Склодовську-Кюрі. Як жінка і господиня любить дім і затишок, каже, що смачно зварений борщ дарує їй наснагу, а чоловіку – задоволення.
«Я незвичайно звичайна, – посміхається Таня, – люблю свою сім`ю і роботу, свої рослини, кицю, радію звичайним буденним речам. Коли сумно, стараюся дивитися на щось гарне. Рідко ображаюся на людей, просто намагаюся по-філософськи ставитися до вчинків і поведінки оточуючих».
Вона має одну мрію і багато цілей: просить у Всевишнього здоров`я своїм рідним людям і миру Україні, а до цілей, які ставить перед собою, рухається впевненими кроками.…
Колись студентку Тетяну Хлонь викладачка психології запитала, чи читала вона повість-притчу «Чайка на ім`я Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха.
«Так, – відповіла дівчина, – і я хочу бути тією чайкою, що живе і присвячує себе рідному берегу. В моєму випадку – це моє місто Нетішин, де народилася, виросла і мрію працювати, де живе моя сім`я…»
Тетяна Степанюк
