Ним рухає добро

У прикарпатському краї, де народився Іван Савчук – нині майстер дільниці з ремонту електродвигунів і генераторів електроцеху ХАЕС, голова цехкому,  людей подекуди  випробовує небезпека. Трапляється під час весняних повеней і тривалих дощів, що неширока річка Свіча, яка  розділяє на дві частини село Міжріччя Болехівського району Івано-Франківської області, за кілька годин перетворюється у вируючу стихію. Іван добре пам’ятає випадки, коли рівень води піднімався до трьох-чотирьох метрів. Тоді ніщо не ладне зупинити нестримного потоку. Одного разу хлопець був свідком, як Свічею разом з брудом, уламками дерев, неслися змиті автомобілі, трактори, інша техніка. Пропливали  загиблі корови, свині, вівці.

Коли річка вгамовує норов, місцеві жителі вирушають на прибирання території. Так повелося ще                 за дідів - прадідів. Трапляється, що й обійстя односельців пошко­джу­вала повінь. Тоді вся громада приходить на допомогу, усвідомлюючи, що біду ніхто в гості не запрошує і кожен може стати потерпілим.

Примхи природи загартували місцеве населення. На малій батьківщині Івана Савчука земляки завжди знаходять час і для плідної роботи і для відпочинку. Прикарпаття славиться умільцями і людьми творчої та веселої вдачі. З раннього дитинства батьки виховують дітей у кращих християнських традиціях, основу яких складають такі життєві чесноти, як любов до ближнього та взаємоповага. У ранзі культу сім’я, родина. За велику невихованість, навіть невігластво сприймають звертання до рідних людей на «ти». Особливою шаною користуються літні люди, їх цінують за мудрість.

На Прикарпатті люди набожні. Навіть за часів радянського атеїзму церкви тут не стояли пусткою. До життя релігійної громади активно залучались і діти. У Івана Савчука залишились приємні спогади про участь у сільському різдвяному вертепі. Йому діставались різні ролі – ангела, царя, пастуха. Монологи героїв може з пам’яті відтворити без підготовки. Місцева молодь весело святкувала Пасху та інші великі релігійні свята.

- Я в Нетішині мешкаю вже майже п’ятнадцять років, - каже Іван Савчук, - місто енергетиків стало мені рідним. Але ніяк не можу забути малу батьківщину – село Міжріччя. Як тільки випадає вільний час, неодмінно навідуюсь додому.

Коли Іван Васильович навчався у Львівському політехнічному інституті, то ще не уявляв куди може завести його життєва стежина. Для написання дипломної роботи юнак обрав тему «Розробка ліній електропередач 330/750 кВ Західно-Української об’єднаної енергосистеми». Окремий розділ присвятив видачі енергетичних потужностей Хмельницької АЕС. Згодом виявилось, що такі спеціалісти, як Іван Савчук, потрібні для електроцеху станції. Прийняли  електрослюсарем, а згодом довірили посаду майстра. Основним напрямком діяльності стало обслуговування і ремонт електродвигунів, які забезпечують роботу систем вентиляції та кондиціювання на діючих енергоблоках. За словами Івана Васильовича, під опікою його групи знаходиться більше тисячі двигунів різної потужності. Їх лагодженням займаються електрослюсарі Микола Новіков, Сергій Ковба, Андрій Дорошук, Олексій Кравчук, Юрій Поліщук, Олександр Коломійчук, токар Сергій Базан. Колеги мають багаторічний досвід роботи, успішно справляються із виробничими завданнями.

Колеги по цеху помітили гарні організаторські здібності Івана Савчука. П’ять років тому виникла потреба обрати голову цехового комітету і на зборах було запропоновано кандидатуру Івана Васильовича. Згодом виявилось: він виправдав довіру.

Участь у роботі цехового комітету електроцеху для Івана Савчука не є формальною. Він усвідомлює, що кожен працівник підрозділу бачить в ньому захисника своїх інтересів і потреб. А життєві ситуації бувають різними: хвороби і потреба санаторно-курортного лікування;  обставини, які ставлять людину у скрутне матері­альне становище тощо. Кожне звернення пра­цівників цеху Іван Васильович ретельно аналізує і вживає заходи для вирішення проблем. Проф­спілкову діяль­ність веде прозоро, принаймні щотижня зустрічається з працівниками цеху, обговорює нагальні питання, радиться. Так було прийнято у них вдома.

- Мені приємно, що поряд трудяться не тільки гарні спеціалісти, - констатує голова цехкому, - а й прихильники цікавих захоплень, зокрема і спортивної риболовлі. Я не вважаю себе затятим рибалкою, хоча і виріс біля річки, але завдяки частим розмовам  колег саме на цю тему багато для себе пізнав корисного. Показовим є те, що майстри підрозділу Кадим Каржау, Сергій Вадець, Олександр Гапончак, електрослюсар Юрій Савченко завжди демонструють високі результати на змаганнях зі спортивної риболовлі, які проводить «Клуб рибалок-аматорів ВП ХАЕС» під егідою адміністрації та профкому електростанції.

Іван Савчук також має захоплення. Найбільше йому подобається «чаклування» над технікою. Автомобільні двигуни може розібрати і зібрати, як кажуть, із заплющеними очима. А ще любить подорожувати. Його «Форд» на просторах України вже «намотав» не один десяток тисяч кілометрів. Найбажанішою є поїздка до рідного села. Нещодавно з прикрістю дізнався, що міст через річку Свіча, будівництво якого затягнулось, під дією повені розвалився.

У селі Міжріччя мешкає велика родина Івана Васильовича та його дружини Мирослави. З нетерпінням чекають приїзду онука Владислава дідусь Володимир, бабуся Марія та прабабуся Розалія. Вони гордяться хлопцем, адже Владислав успішно навчається у Нетішинській ЗОШ №4, на рахунку онука призові місця з математики, фізики, географії. Саме завдяки успіхам у навчанні він  отримав путівку у відомий табір відпочинку «Артек».

У родинному колі завжди знайдеться про що погомоніти. А коли за святковим столом залунає щира народна пісня, то можна почути й  бадьорий голос Івана Васильовича, який добре знається на співі, свого часу закінчив місцеву музичну школу.

Олександр Шустерук

Фото  автора