Вода, вода, навкруг вода
На чергування на насосну станцію фільтраційних вод гідротехнічного цеху Хмельницької АЕС Михайло Глибович дістається дамбою водосховища з боку Острога. Саме у цьому старовинному місті мешкає його сім’я. Оглядаючи водойму, він спогадами поринає у часи, коли рідне село Дорогоща ще стояло у долині і славилось майстрами стельмаства та ковальського промислу.
Родина Глибовичів мешкала на окраїні села. Як тоді казали місцеві жителі – на хуторі. У цю місцину складові цивілізації прийшла у кінці шістдесятих років, коли з’явилась можливість користуватись електрикою. Одного разу село потрапило під потужний буревій, який повалив багато електричних стовпів та порвав дроти. У центрі села електрики так-сяк відновили електропостачання, але руки не дійшли до віддалених садиб. Тож довелось тамтешнім жителям повертатись до свічок та гасових ламп.
На тривалий час без освітлення залишалась домашня кузня батька Михайла Глибовича -Миколи Степановича. Про його ковальські здібності слава ширилась по всій окрузі. З судніх сіл та Острога навідувались замовники, щоб одержати різний металевий реманент, без якого сутужно вести домашнє господарство - плуги, сокири молотки, вила, лопати, підкови, колеса та каркаси для возів тощо.
Дорогощани залишили помітний слід у історії краю. Більшість з них володіли мистецтвом виготовляти не лише ковальські вироби, а й були стельмахами, бондарями, гончарами. Були майстри, які виготовляли вози, брички, фаетони, які успішно реалізовувались на базарах Острога, Славути, Плужного, Чорного Острова. Заможні покупці з Молдавії цікавились виробами дорогощан. Дослідникам ремесел Малого Полісся відома й родина ковалів Глибовичів.
Коли у 1981 році розпочато будівництво Хмельницької АЕС, жителям Дорогощі, Сільця повідомили, що на території цих сіл буде водосховище. Тож дехто завчасно почав дбати про майбутній переїзд. Глибовичі зайнялись облаштуванням нової оселі в Острозі, яка розташувалась на відстані кілометра від сучасного ставка-охолоджувача.
Після отримання середньої освіти у Острозі Михайло Глибович опановував професію токаря у ПТУ міста Полонне. Згодом набуття практичного досвіду продовжилось у острозькому автотранспортному підприємстві. А далі він пов’язав трудову біографію із ХАЕС, приєднавшись до численної когорти фахівців з обслуговування гідротехнічних споруд електростанції. Михайлу Миколайовичу довірили посаду машиніста берегових насосних станцій дільниці гідротехнічних споруд, на якій він успішно працює майже три десятки років. Працівники цього підрозділу опікуються ставком-охолоджувачем загальною площею водного дзеркала понад 20 квадратних кілометрів, земляною греблею, підвідним та відвідним каналами, дренажним каналом земляної греблі. У розпорядженні дільниці перебувають плавзасоби із базою стоянок, насосна станція фільтраційних вод, насосна станція додаткових вод, об’єднана дренажна насосна станція, бризкальні басейни, закриті відвідні канали, три водомірні пости на річках Гнилий Ріг та Горинь та інші гідротехнічні споруди.
Працюючи на Хмельницькій АЕС, Михайло Глибович зрозумів, що від сумлінної роботи його колег з дільниці гідротехнічних споруд , якою керує Дмитро Турицький, значною мірою залежить безпека експлуатації діючих енергоблоків, адже їх охолодження відбувається за рахунок води, якої у водосховищі акумульовано без малого 120 мільйонів кубометрів.
Якщо лаконічно переповісти основні обов’язки машиністів станції фільтраційних вод, то вони звучатимуть так – забезпечення повернення води до ставка-охолоджувача, яка просочися у дренажний канал через тіло дамби. За словами Михайла Миколайовича, щодня за допомого потужних насосів відкачується в середньому 50 тисяч кубометрів води. Все залежить від погодних у мов та пори року. На станції їх змонтовано чотири. Зазвичай інтенсивно експлуатується один. Інші перебувають у чергуванні або у плановому ремонті.
Кожного зміни машиністи станції фільтраційних вод, які заступають на чергування, контактують із начальником зміни гідротехнічного цеху. Йому надходить рапорт про технічний стан діючого обладнання, рівень вод у дренажному каналі, температура води, тощо. Працівники гідротехнічного цеху доглядають за належним станом дренажного каналу, щоб не відбувалось його замулення та надмірне заростання рослинністю.
Михайло Глибович розповів і про «неформальних працівників», які причетні до експлуатації дренажного каналу. Це бобри. Вони облюбували цю мальовничу місцевість, яка стала надійним прилистком для їхньої популяції.
- Мої колеги щоразу змушені розбирати їхні «будівлі», щоб не порушувати жорсткі вимоги технологічної експлуатації водойми,- розповідає Михайло Миколайович. - Як тільки вони справляються з черговим «витвором» цих наполегливих будівельників, через деякий час з’являється новий. Наші працівники звикли до такого ритму діяльності. Переконаний, що й бобри зрозуміли правила гри: кожен займається своєю справою. Вони ж клас привілейований – занесені до Червоної книги.
Михайлу Глибовичу до вподоби неповторні краєвиди, що відкриваються з його робочого місця. На водоймі десятки різних видів птахів, що полюють на рибу, до розведення якої причетні працівники гідротехнічного цеху.
Милуватися неповторністю місцевих краєвидів Михайлу Глибовичу має нагоду і з власного обійстя, бо мешкає неподалік ставка-охолоджувача. Присадибна робота відома – посади огород, збери урожай і таке інше. У помічниках син Михайло. Він, до речі, також більше року заступає на зміни станції фільтрувальних вод гідроцеху. Як мовиться, - формується династія.
Олександр Шустерук
Фото автора
