Дума про батька і матір
Марив батько вночі, важко ойкав крізь сціплені зуби,
і кудись поривався з хриплячим “ура!” навмання.
Я гадав: у війну батько грати усе ж таки любить,
тільки сором йому до безтями з малими ганять.
І завжди дивувався, що плакала мама невтішно,
промовляла “о, лихо”, ховаючи мій “автомат”.
- Краще винайди, сину, для зброї такий запобіжник,
щоб війни не було, а то спокою серцю нема.
Я шмигну за поріг і в Матросова граюсь без міри,
аж прийду - упаду на розстелене ліжко без сил.
І насняться мені рядові, як і я, й командири,
що їх клятий фашист на стерню покосив…
У «Книзі пам’яті» Орловської області про мого батька сказано наступне:
«Гусаров Павло Єгорович, народився у 1920 р., РСФСР, Орловська область, Мценский район, с. Дєжкино, призваний: УРСР, Ворошиловградска обл., Ворошиловградский РВК, молодший сержант, п /я 32, пропав безвісти у 08.41 р.».
21 червня того пам’ятного року старшині маневреної застави 97 Чернівецького прикордонного загону виповнилось 21 рік. У військовій справі Павло Гусаров був далеко не новачком, адже пройшов вишкіл у полковій школі. За твердженнями багатьох знавців військової справи, вишкіл прикордонників був одним із найкращих у військах.
Маневрені застави входили в основну ланку по боротьбі із диверсантами, в їх безпосередні обов’язки входило завдання надавання допомоги заставам, що виявили порушників кордону. У 97 прикордонному загоні було 15 застав, які розташовувались в основному в горах. Окремі прикордонні комендатури 97-го Черновицького прикордонного загону знаходилися у Снятинському та Коломийському районах.
Зазначимо, що прикордонний загін (ПЗ) як провідна тактична ланка прикордонних військ напередодні війни був поважною силою. Загін включав 4 прикордонні комендатури по 220–320 штатних одиниць, комендатура – 4 лінійні застави (42–64 особи) та резервну заставу, маневрову групу (150–200 бійців), школу сержантського складу. Потужним було і озброєння: 48–60 станкових, 80–122 ручних кулеметів, 25–30 автомашин, 200–300 коней, 120–160 службових собак. Сам же кордон, за свідченням Героя Радянського Союзу Петра Брайка, був необладнаний, позначався великими тичками з прив’язаним наверху сіном. Бійці майже кожну ніч заглиблювались на терирорію Румунії, аби знати обстановку в стані ворога. Про побачене доповідали в штаб.
Про війну батько не розповідав ніколи. Його товариш Григорій за чаркою любив похвалитись, як на далекосхідному театрі діяльності радянські літаки боролись з японцями. Сам він був техніком. Батько всміхався і мовчав. Лише одного разу висловився наодинці: драпали ми знатно.
Прикордонники були у безпосередній лінії стикування з ворогом. Ось офіційні повідомлення тієї пори.
Про обстановку на ділянках прикордонних загонів від 7 години 55 хв. 22 червня: «97-й прикордонний загін, 26-а та 28-а застави продовжують залишатися в оточенні».
Повідомлення начальника прикордонних військ УРСР від 15 години 10 хвилин по ділянці 97-го ПЗ (дані штабу загону): на ділянці 18-ї застави - Фонтина Альба - до роти супротивника веде наступ на заставу, вклинившись на нашу територію до 500 м. По заставі ведеться кулеметний вогонь. Застава веде бій. Супротивник, до полку піхоти, зайняв південну окраїну с. Джербоуц. Приміщення застави знищене артвогнем. Застава відійшла на північну окраїну Джербоуц. Супротивник, до полку піхоти, зайняв Синеуци. Застава разом з ротою Червоної Армії веде бій».
З журналу запису бойових повідомлень про бої із супротивником на ділянці 97-го прикордонного загону від 20 години.
« 97-й ПЗ: за станом на 12.50 по заставах 26, 27 і 29-й ведеться артвогонь. У районі гори Обчина супротивник, до батальйону піхоти, заглибився на нашу територію й веде наступ у напрямку 24-ї застави. Застава веде бій. О 12.50 Черновиці піддано повітряному бомбардуванню. Зв’язок із Черновицями припиненний» (на той час місто Чернівці називалось Черновиці, - авт.).
Отже, воїни 97-го прикордонного загону вступили в бій на світанку 22 червня 1941 року. Командував загоном підполковник М. Т. Криловський. Разом із частинами Червоної Армії, зокрема з 21-м кавалерійським полком, вони не дозволили німецько-румунським військам з ходу просунутися вперед і опанувати важливими комунікаціями для подальшого розвитку свого наступу.
28 червня, через шість днів після нападу фашистів, в оперативному зведенні Головного Командування прикордонних військ повідомлялося, що підрозділами загону й частинами Червоної Армії на всій ділянці відбиті спроби супротивника перейти в наступ і що кордон повністю відновлений.
Разом із частинами Червоної Армії воїни 97 Чернівецького прикордонного загону оборонялися в прикордонній смузі до 2 липня. В одному з боїв воїни загону не тільки викинули загарбників за межі радянської землі, але й протягом декількох кілометрів переслідували супротивника на його ж території, захопивши трофеї й полонених.
Жодна з 485 прикордонних застав Південно-Західного фронту не відійшла без наказу. Вони знекровлювали ворога на Хмельниччині, Віннчичині, Кіровоградщині.
Подальша доля 97 прикордонного загону тісно пов’язана з 99 стрілецькою дивізією, у оперативне підпорядкування якої він був переданий і брав участь у запеклих боях під Уманню.
Бійці з 97-го прикордонного загону героїчно відбили атаки німців у Кам’янечому. В західній частині цього села відбувся рукопашний бій, в ході якого бійці в зелених кашкетах билися з ворогом багнетами та саперними лопатками. З с.Підвисокого прикордонники разом з 21-им кавалерійським полком НКВС наступали на с. Левківку для подальшого прориву на Новоархангельськ і Торговицю. Багато загинуло.
Не маючи у своєму розпорядженні важкої зброї, прикордонники несли невиправдано великі втрати в боях з технічно оснащеним супротивником.
Згідно з наказом Гітлера, прикордонників не брали в полон, їх розстрілювали на місці. З 22 червня по 1 серпня 1941 батько брав учать у боях. Першого серпня під містом Тальне Київської області поранений, потрапив у оточення. Доля посміхнулась і він скориставля єдиною можливою на той час зачіпкою залишитись в живих. Восьмого вересня німецьке командування дало розпорядження відфільтрувати з числа полонених українців і після перевірки залучити їх до робіт у Німеччині. Так старшина Гусаров на 4 роки став Павлом Єгоровичем Клименком. І безвісти пропалим.
Марія Федорівна Кравчук з села Губча на Старокостянтинівщині наприкінці 1943 року була інтернована у місто Бремен. Працювала на місцевого бюргера. Саме там доля звела Марію і Павла, хоча до щасливої днини залишалось ще чимало часу. 25 квітня 1945 року Бремен звільнили американські війська. Мати повернулась у рідні місця, а Павло Єгорович Клименко мав повернути своє справжнє ім’я. Проходив фільтрацію у 217 запасному полку, і з 1 серпня 1945 по 7 травня 1946 року служив у 2510 гвардійському зенітно-артилерійському полку. Через рік появився мій брат…
Війна звела разом моїх батьків. Але скільки доль вона покалічила. Яким яскравішим було би життя, не змарноване приниженням, втратою близьких, голодом. В ім’я наших рідних волаю: плекайте мир!
Рік по тім, як не стало Сталіна,
я осмілився закричать.
В добру пору була запалена
життєдайна моя свіча.
Жив, як кОлос під сонцедоглядом
богорівних моїх батьків.
Не колОс, але з того ж поля,
де пророщуються зірки.
Довго-довго згори світитимуть
на суцвіття дітей своїх
батько й мати.
І будуть жити
поки ми пам’ятаємо їх.
Віктор Гусаров
