Розбурхана й сліпа "Зоря Полин" – надій на майбуття не спопели
26 квітня – 35-а річниця Чорнобильської трагедії
Бiда, що спонукала до пильностi у питаннях захисту АЕС
26 квітня виповнюється 35 років від дня найтрагічнішої в історії ядерної енергетики катастрофи – аварії на Чорнобильській АЕС. Волею долі мені довелося у червні-липні 1986 року взяти участь у складі оперативно слідчої групи колишнього КДБ УРСР у заходах із сприяння створеній Урядовій комісії тодішнього СРСР у розслідуванні причин виникнення цієї аварії та ліквідації її наслідків. Звичайно, завдання, які ми виконували в зоні аварії на ЧАЕС, відрізнялися від функцій сотень тисяч інших ліквідаторів – вчених, енергетиків, військовослужбовців, пожежних, будівельників, але значною мірою були безпосередньо пов’язані з ними.
Оскільки у якості однієї із версій можливих причин аварії на ЧАЕС природно розглядалась ймовірність здійснення відносно даного стратегічного об’єкта диверсійного акту, більшість правоохоронців вважала не тільки службовим, а й громадянським обов’язком взяти безпосередню участь у її розслідуванні. Відтак були написані рапорти із проханням направити у зону аварії.
До складу нашої оперативно-слідчої групи входили офіцери різних напрямків роботи із підрозділів держбезпеки УРСР і аналогічних підрозділів інших республік колишнього СРСР. Моє завдання включало персональну відповідальність за забезпечення взаємодії між створеними у зоні аварії союзними, республіканськими та обласними штабами чинних на той час КДБ, МВС, Головного управління пожежної охорони, Міноборони та Цивільної оборони. Поряд із здобуттям та перевіркою оперативної інформації щодо можливих причин виникнення цієї аварії, у мою компетенцію входило надання інформаційної допомоги вказаним вище штабам відповідних міністерств і відомств у роботі з локалізації та ліквідації наслідків аварії. Крім того, враховуючи, що на той час вже був організований контроль доступу персоналу та транспортних засобів у огороджену периметром 30-км зону ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та введені в експлуатацію КПП у населених пунктах Дитятки та Діброва, мені доручалось забезпечення допомоги персоналу щойно створеному у Чорнобилі «бюро перепусток» в організації його роботи з метою недопущення несанкціонованого доступу сторонніх осіб у зону аварії. До речі, після всеосяжної та доскональної перевірки отриманих даних версія щодо ймовірності здійснення відносно ЧАЕС диверсійного акту не знайшла підтвердження.
Треба відверто визнати, що на той час у нас не було достатнього досвіду здійснення оперативних і слідчих заходів в умовах підвищеного радіаційного фону та радіоактивного забруднення місцевості. Ми, звичайно ж, використовували наявні у нас засоби індивідуального захисту, але відсутність необхідних приладів для попередньої радіаційної розвідки у місцях виконання своїх обов’язків та знову ж таки необхідного у подібній обстановці обсягу знань, приводило до надмірного, як зовнішнього, так і внутрішнього переопромінення людей. Це, на жаль, стало однією із суттєвих причин наступних серйозних захворювань великої кількості ліквідаторів, у тому числі і моїх колег, та втрати життя багатьох із них.
Оскільки за висновками фахівців у сфері ядерної енергетики однією із основних причин аварії, поряд із суттєвими недоліками у конструкції реактора РБМК були значні порушення персоналом встановлених правил і регламентів його експлуатації, саме після цієї аварії, яка отримала за міжнародною шкалою аварійних ситуацій «INES» максимальний рівень, у світі народилося поняття «культури безпеки».
Наслідки цієї аварії також продемонстрували наскільки важливим є питання захисту подібних радіаційно небезпечних об’єктів від терористичних та диверсійних актів. Я зазначав у попередніх статтях, що практично вся діяльність з фізичного захисту в Україні розпочалася після вказаних подій з моменту отримання нашою державою самостійності та приєднання її у травні 1993 року до міжнародної «Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу».
На той час значна кількість фахівців даного напряму роботи, що мали відношення до розробки нормативних документів у сфері фізичного захисту, забезпечення безпеки українських АЕС від диверсійних та екстремістських посягань були діючими офіцерами СБУ, які з перших днів та місяців пройшли випробування на мужність у зоні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відтак наша команда приклала всіх можливих зусиль, аби подібних аварій на ядерно небезпечних об’єктах, насамперед АЕС, внаслідок будь-яких протиправних дій не відбувалося.
Отриманий досвід і спогади про перебування у зоні ЧАЕС, а також інформацію про реальну ймовірність настання аналогічних негативних наслідків у випадку реалізації протиправних загроз на інших державних радіаційно небезпечних об’єктах, я використовував при проведенні навчання із курсантами у Академії СБУ.
При призначенні мене у вересні 1996 року на посаду заступника генерального директора Хмельницької АЕС з режиму, а потім із фізичного захисту і режиму, практично з перших днів перебування на нашому об’єкті я використовував набутий досвід і знання для створення та підвищення надійності протидиверсійної та антитерористичної захищеності ХАЕС.
Вже значно пізніше мені та іншим фахівцям у даній сфері стало зрозуміло, що надійний і ефективний фізичний захист неможливо створити без формування, розвитку та підтримання серед персоналу об’єкта культури захищеності. Вирішенням цього завдання вже більше десятиріччя займається створена у ВП ХАЕС відповідна робоча група, результати роботи якої досить високо оцінюються як вітчизняними, так і закордонними фахівцями у даній сфері.
Повертаючись до вказаної пам’ятної дати, хотілось би вчергове нагадати читачам газети, особливо тим, хто народився після цієї аварії, про самовіддачу, яку проявили сотні тисяч її ліквідаторів, ризикуючи своїм здоров’ям і життям. Серед них багато працівників Хмельницької АЕС, як тих, хто вже пішов на заслужений відпочинок, так і тих, хто продовжує працювати у колективі. Їх героїзм та справжній патріотизм викликає повагу у світової спільноти.
Користуючись нагодою хочу висловити щиру подяку ліквідаторам цієї катастрофи планетарного масштабу, насамперед тим, хто ще працює на Хмельницькій та інших АЕС України, за проявлені мужність та самопожертву. Нехай буде світла пам’ять тим, хто пішов у засвіти, а живим - міцного здоров’я і достатку.
Анатолій Бойко,
помічник генерального директора ХАЕС із загальних питань, ветеран СБУ, полковник у відставці
На знімку: Анатолій Бойко, Олег Панченко, Олександр Шемякін. Чорнобильський район, червень-липень 1986 р.
Фото із архіву А.В.Бойка
