Не відболіло

Час лікує. Хіба раз промовляли ми ці слова, втішаючи близьких чи й самих себе, потрапивши у круговерть життєвих проблем. І кожному хочеться вірити, що розвіється смуток, загояться рани, відступить біль, полишать гіркі спомини. Так, з плином років і справді зменшується гострота пережитих неприємностей, але цілковито так і не відходить у небуття, нагадуючи раз по раз про себе. А значить – не відболіло, не зникло, не загубилося в часі і просторі, а й досі ятрить душу і тіло, глибоко засіло в думках. Конкретний приклад – біль Чорнобиля, який поселився у серцях мільйонів людей 35 років тому.

Нелегкі випробування випали на долю працівників атомної електростанції, яка зазнала масштабної аварії, жителів квітучої Прип’яті та довколишніх сіл, ліквідаторів, котрі з перших хвилин вступили у нерівний двобій із невидимим оку ворогом, ризикуючи власним здоров’ям і життям. Серед великої когорти цих мужніх людей був і Костянтин Дмитрович Буригін, на той час зварювальник 6 розряду фірми «Південтеплоенергомонтаж».

У день аварії вони були з дружиною вдома, звідки разом із іншими жителями Прип’яті їх евакуювали у с. Розважів. Як виявилося, зовсім ненадовго, бо вже наступного дня чоловіка викликали на роботу. Не на ту, звичну, якою займався щодня, будучи висококласним спеціалістом, наділеним власним клеймом. Разом з іншими «ютемівцями» - загалом зібралася бригада із 44 осіб, працювали на аеродромі, звідки вертольоти доправляли на ЧАЕС мішки із піском, скидаючи їх у смертоносне жерло зруйнованого реактора.

І не тільки пісок наділявся, скажемо так, якостями стримуючого фактора. За словами ліквідатора, у гальмівні парашути окрім мішків із піском завантажували свинцеві чурки, а також мішки із сухим бором. Чоловікам належало не тільки формувати вантаж, а й надійно закріплювати до вертольота після його приземлення. Вони обслуговували два вертольоти – МІ-24 і МІ-8, «хапаючи» від кожного чималу дозу опромінення. Адже зависаючи над зруйнованим реактором, гвинтокрили ой, як забруднювалися. П’ять днів роботи на аеродромі, і бригаду доправили у Київ на обстеження – «взяли своє сповна». Від свого майстра Костянтин Буригін почув, що за цей час у нього прилади зафіксували 49 рентген. Таким був цей показник чи іншим, але що доза далеко понад норму, факт. Тих п’яти днів вистачило, аби держава визнала К.Д. Буригіна учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС у 1986 році (2 категорія).

… Через хворобу ми не змогли зустрітися із ліквідатором віч-на-віч, спілкувалися через дружину М.О.Горбатову. За її словами, у перші два роки після аварії, із 44 «ютемівців» не стало половини. Ще через рік-півтора відійшли у засвіти 50% від тих, хто залишився. Чи є в живих хтось із команди ліквідаторів, у якій працював чоловік, сьогодні – не знає. Надто високою була ціна нерівної боротьби. На моє запитання якими засобами індивідуального захисту були споряджені ліквідатори, Марія Олександрівна відповіла лаконічно й без прикрас: «Пішов у спортивному костюмі, ото й увесь захист».

Молодий зварювальник, котрий міг якісно виконати будь-яку роботу за профілем, завжди був затребуваним і безвідмовним. На початку травня 1986-го, відразу з аеродрому його мали намір залучити до зварювальних робіт на об’єкті. Але майстер був категоричним: «Костю туди не можна, його вже потрібно із зони виводити, доза і так висока!»

Після обстеження у столиці, ліквідатори якийсь час перепочили у сочинському санаторії «Металург», а далі хто куди. Костянтин Буригін на певний час переїхав із дружиною у Енергодар, потім у Харків, зрештою місцем свого проживання сім’я обрала Нетішин.

Варто зазначити, що якби не аварія на ЧАЕС, вони б ніколи не залишили Прип’ять. Обох влаштовувала робота: чоловіка у «Південтеплоенергомонтажі», дружину – на радіозаводі «Юпітер», близька родина обох мешкала на Київщині та Чернігівщині, до столиці рукою подати. До того ж, восени 1986 року молода сім’я згідно з чергою мала отримати квартиру. Не судилося. І досі туга оповиває серце, та шкода не тільки своїх нажитків. Найбільше болить від того, що немає повернення у рідні серцю місця, розгубилися друзі, назавжди залишилися у помешканні писані олією картини…

На ХАЕС К.Д.Буригін 10 років відпрацював слюсарем із ремонту реакторно-турбінного устаткування енергоремонтного підрозділу. Після виходу на пенсію якийсь час залюбки господарював у селі на Київщині. Але болячки, які чіплялися до чоловіка одна за од­ною, стали на заваді тому всьому. Ось і цієї весни важка недуга спіткала нашого ліквідатора, мусив по­кладатися на хист хірургів. Хвороба розвивалася стрімко, на лікування потрібні були великі кошти і дуже обмежений час на їх збір.

З проханням про допомогу М.О.Горбатова звернулася у профком ХАЕС. Із розумінням до непростої ситуації поставився Михайло Гук, пішли назустріч у профкомі Енергоатома та ЦК Атомпрофспілки, оперативно прийнявши постанови про виділення значної суми коштів на лікування одного з тих, хто першим став на захист рідної землі від згубної дії атома, який вийшов у силу обставин з-під контролю і перестав бути мирним.

Необхідна операція пройшла успішно, зараз Костянтин Дмитрович, за підтримки сім’ї, відновлює сили. Налаштований оптимістично, а це вже великий крок до одужання, чого ми щиро йому бажаємо.

Що ж до квітневих подій 35-річної давнини, то вони для родини, за словами М.О. Горбатової, залишаються гіркою і важкою сторінкою життя.

Не відболіло, ні.

Ольга Сокол