Крила Криловця

Анатолію Криловцю

Був поетом окриленим

різнобарвно співочим

і вважав за ідилію

з Нею прожиті ночі.

Знався в мові й достойниках

поетичної братії,

у хореях і дольниках,

у богемі і ратаях.

Його лету позаздрити

міг би й долі пестунчик.

Крила складено. Завжди ти 

в ескадрильї летючих!

 Віктор Гусаров

 

1 травня не стало відомого поета Анатолія Криловця. Його доля певною мірою пов’язана з Нетішином, адже тут у гуртожитку він мешкав до часу придбання у Вельбівно власної хатини. З місцевим літературним оточенням він тісно спілкувався, брав участь у літературних зустрічах і зрештою давав рекомендацію у Спілку письменників України нашій землячці Ользі Прохорчук. Навесні ми планували знову «пересіктись» на літературній орбіті - поет мав порадувати  нас новими творами. Не судилось. Крила склались  раптово, боляче відізвавшись у серцях його знайомих. Поховали поета у Вельбівно, практично за шкільною огорожею. Звідти він споглядатиме, як любов до творчості проявляється у послідовників. Ми пропонуємо інтерв’ю, що дав Анатолій у 2014 році, аби залишились в пам’яті його сподівання та думки.

«Я не знаю, яким, ким i де б я був, якби не поезiя…»

Анатолій Криловець – відомий українсь­кий поет, тонкий глибокий лірик, людина з величезним науковим багажем. А ще він – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і літератури, ініціатор відкриття спеціальностей «Ук­раїн­ська мова та література» і «Літературна творчість» в Національному університеті «Острозька академія», член Національної спілки пись­мен-ни­ків України, відмінник освіти України. Перу поета належить вісім книг: «Великдень гряде!», «Скресання», «Друга чаша», «Птаху судились крила», «Квітка щастя» та ін. Він є лауреатом Всеукраїнської літературної премії «Благовіст» за збірку поезій «Моя вселенська тимчасовість» та лауреатом премії імені Валер’яна Поліщука за книжку «Поезії взаємне почуття».

Народився Анатолій Криловець 20 лютого 1961 року в селі Городище Корецького району Рівненської області. Там і промайнуло його дитинство, про яке поет згадує хоч і з посмішкою, але дещо сумною. Бо зростав на хуторі, де не було електрики й інших сучасних пристосувань. Аби здобути середню освіту, довелося навчатися у трьох школах. В його рідному селі шлях до школи був не близький – понад 5 км, а 9-10 класи він закінчував у школі сусіднього села Великі Межиричі, дорога до якого була ще довшою.

Однак саме далекий шлях до школи певною мірою посприяв поетичним спробам юнака. Пригадує Анатолій випадок, коли перепочиваючи в дорозі, він поділився з батьком враженнями про нову радіолу, а батько з того приводу написав перший і остан­ній в своєму житті вірш. Це настільки сподобалось Анатолію, що вже з другого класу він почав віршувати.

Перші серйозні вірші з’явилися в старших класах. Зокрема, коли поет навчався у 8-му класі, проходив конкурс «Весна-красна», і його поезію «Люблю весну» опублікували в газеті «Зірка». Як виявилось, в цьому вірші Анатолій ідеально потрапив у ритми Володимира Сосюри. Після цього були й інші конкурси та перемоги, поезії юного автора публікували в місцевих газетах. Хоча, як розповідає Анатолій Олександрович, дуже любив математику, точні науки, і досі вважає, що в нього математичний склад мислення. Навіть має вірш, який називається «Формула всесвітнього тяжіння». Улюбленим предметом Анатолія була хімія, він добре знав цю науку, був неодноразовим переможцем олімпіад та входив до десятки кращих школярів-знавців хімії в області. Навіть після закінчення школи подав документи на біохімічний факультет до київського вузу. Але там йому сказали: «Якщо вступиш – навчатимешся у Москві». В чужий та ще й такий далекий край хлопець їхати не захотів. Тому залишився в Рівному, рік працював автослюсарем та паралельно готувався до вступу на філологічний.

– Не вистачило фантазії, і став поетом, а не математиком, – жартівливо каже він.

Через рік вступив до Рівненського педінституту на українську філологію, який закінчив 1983 року з відзнакою. Поет пригадує, як при направленні не могли обрати йому місце роботи. Тоді один з очільників сказав: «Раз Криловець – іди у Крилів!». В Крилівській сільській школі свого ж району Анатолій Олександрович пропрацював            4 роки і одну чверть вчителем україн­ської мови і літератури.

Згодом вирішив займатись наукою. Чотири роки викладав у Рівненському державному педагогічному інституті, після чого ще чотири – навчався в аспірантурі та докторантурі Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. З числами у пана Анатолія, як він зізнається, пов’язано чимало чи то збігів, чи то міс­тики. У 1991 році видав першу збірку віршів – «Великдень гряде!». Вона викликала чимало позитивних вражень та високих оцінок. Друзі та знайомі радили Анатолію вступати до Національної спілки письменників України. Готуючи до видання другу збірку «Скресання», потрібно було вказати номер замовлення. І автор назвав довільне число – 854. Рівно стільки днів пан Анатолій чекав на прийняття до спілки. І все ж таки 10 листопада 1995 року поет став членом НСПУ.

З жовтня 1994 року й донині Анатолій Криловець працює в Націона­льному університеті «Острозька академія». Саме він став ініціатором відкриття спеціальностей: спочатку «Українська мова та література», а через рік – «Літературна творчість», де й навчає спудеїв майстерності пера.

Анатолій Олександрович каже, що «Літературна творчість» – не є винаходом новітнього часу, віршувати вчили і в давні роки. Важливо, щоб людина, яка закінчила таку спеціальність, вміла цінувати літературу, знала, що варте ува­ги, а що ні, могла відрізнити зерно від полови. За словами викладача, «ви­ховуючи гарного поета чи письменника,  тим самим виховуємо гарного читача».

У 2011 році Рівненська обласна організація НСПУ заснувала літературну премію імені Михайла Дубова, яка щорічно присуджується за кращий літературний дебют в номінаціях «Поезія», «Проза», «Літературна критика і літературознавство». Ініціа­то­ром­ заснування цієї премії став Анатолій Криловець, для якого Михайло був хорошим другом та шанованим поетом. Слід зазначити, що до участі в конкурсі на здобуття премії ім. Михайла Дубова допускаються особи до 33 років, які народилися, проживають або працюють (навчаються) на території Рів­нен­ської області. Чому до 33? Бо саме у 33 роки помер Михайло Дубов, не будучи визнаним за життя. П’ять книг автора побачили світ вже після його смерті. Приємно, що цьогорічними лауреатами премії стали практично наші земляки: студент Острозької академії Володимир Савчук, уродженка міста Нетішин Ольга Прохорчук та учень 2 класу Вельбівненської ЗОШ Острозького району, син Анатолія – Володимир Криловець. Незважаючи на свій ще зовсім юний вік, Володя має вже три збірки, а його вірші друкувались в альманасі «Погорина», дитячих часописах «Пізнайко» та «Малятко».

Євгенія Поліщук