Шана за професiоналiзм

Нещодавно старшого майстра дільниці з ремонту електродвигунів і генераторів електроцеху ХАЕС Олега Андрієвського відзначено державною нагородою – медаллю «За працю і звитягу».

Першими про це дізналась рідня у місті Дрогобичі, де народився Олег Ігоревич. Пораділи успіхам колеги і працівники електроцеху.

Автор цих рядків зустрівся із Олегом Андрієвським, як мовиться, на «бойовому посту» - біля генератора турбоагрегата другого енергоблока, на якому після виявлення несправності ведуться ремонтні роботи. Бригада Олега Ігоревича приступила до виведення ротора зі статора.

- Нам необхідно у стислі терміни провести демонтаж основних частин генератора, - розповідає старший майстер Олег Андрієвський, - аби мати можливість точно встановити причини виникнення дефекту і орга­нізувати ремонт агрегата.          Працівники нашої дільниці працюють цілодобово.

Співрозмовник вибачився, мовляв, немає часу на тривалу розповідь, бо потрібно координувати роботу бригади. Під час ремонту турбо­генератора поряд із старшим майстром працюють майстер Роман Перчишин, слюсарі Віктор Гоменюк, Микола Панчишин, Станіслав Гаптар, Віктор Токарчук, Михайло Тимань. Вони мають великий досвід у проведенні ремонтів, тому Олег Ігоревич завжди впевнений, що у відповідальні моменти  колеги не підведуть.

Стверджують, що справжніми солдатами стають під час бою. Для нещодавнього випускника Національного університету «Київський політехнічний інститут» Віталія Мусенка це перша участь у проведені ремонтних робіт на генераторі. Але він працює під наглядом старших колег і тому почувається впевнено. Немає сумніву, що згодом у колективі і його оцінюватимуть як надійного і сумлінного працівника.

Залишаючи машзал другого енергоблока, запитав в Олега Андрієвського - коли він для рідних покаже урядову нагороду.

- Завершимо ремонт, тоді й навідаюсь до рідних місць, - сказав Олег Ігорович.

У рідному Дрогобичі багато знайомих, яким відомо, що їх земляк трудиться на Хмельницькій АЕС. Батьки Андрієвського гордяться сином, вважають продовжувачем їх справи. Свого часу й вони були причетні до промислового виробництва. Тато, Ігор Степанович, працював началь­ником дільниці підприємства «Львівенерго­ремонт», а мама, Анна Василівна, – у конструкторсько-технологічному відділі долотного заводу, який займався виготовленням  пристроїв для проведення підземного буріння.

Саме цим фактором у сім’ї була зумовлена особлива атмосфера спілкування. Певну кількість технічних термінів Олег засвоїв, коли починав опановувати буквар. Його вступ до Дрогобицького механічного технікуму не став несподіванкою для тата і мами. Вони постійно заохочували його до ґрунтовного опанування точних наук.

Другим етапом становлення майбутнього спеціаліста стало навчання у Івано-Франківському університеті нафти і газу, після чого Олега охоче прийняли на роботу  у виробничо-господарський  центр «Піраміда», який займався ремонтом силового обладнання на теплових та атомних електростанціях. А згодом доля привела  на проммайданчик ХАЕС, де його колеги були підрядниками під час проведення планово-попереджувальних ремонтів.

Запам’ятався Олегу Ігоровичу період пусконалагоджувальних робіт на другому енергоблоці, коли він під наглядом спеці­алістів елек­троцеху та фірми ALSTOM брав участь у модер­нізації статора турбогенератора. Це був важливий етап у його професійній діяльності.

У працівників дільниці з ремонту електро­двигунів і генераторів електроцеху роботи вистачає й у міжремонтний період, адже потрібно обслуговувати і лагодити 110 шестикіловатних та більше двох тисяч електродвигунів значно меншої потужності. Позаплановий ремонт статора турбогенератора, безумовно, вніс свої корективи у  роботу підрозділу. Але ремонтники вміють ефективно використовувати свої технологічні резерви, коли першу скрипку грають професіоналізм і досвід.

Олександр Шустерук

Фото  автора