Ольга Кушнерук десятиліттями тримала стихію на контролі

Хмельницька атомна електростанція – перше та єдине місце роботи Ольги Кушнерук,  гідролога першої категорії дільниці гідротехнічних споруд гідротехнічного цеху. Її трудовий стаж на енергопідприємстві налічує вже 37 років. І крізь призму майже чотирьох десятків років жінка стверджує, що любить свою роботу. «За збором статистичних даних про стан водойми-охолоджувача стоїть кропітка праця фахівців, згуртованість дружного колективу та дотичність до неймовірної природи вже рідного мені краю», – розкриває романтику професії. Збираючись на заслужений відпочинок, Ольга Кушнерук зізнається, що найбільше сумуватиме за колективом гідротехніків – щирих і надійних друзів, згуртованих роками виробничих успіхів та випробувань.

Ольга Леонтіївна родом із мальовничого села Забуяння, що на Київщині. «Наше село знаходиться за річкою Буяном, звідси й назва – Забуяння та моя любов до гідрологічної науки», – розповідає. Фах знавця гідросфери жінка здобула в Українському інституті інженерів водного господарства. У Рівному, під час навчання, знайшла й свою долю – Віктора Степановича Кушнерука, згодом – заслуженого енергетика України.

Молода родина Кушнеруків приїхала у Нетішин у далекому 1985 році. Історія їхньої сім’ї писалася на фоні розбудови міста-енергетиків. На очах подружжя зводилися будинок за будинком, налагоджувалася інфраструктура міста над Горинню.

Енергопідприємство – це перше і єдине місце роботи Ольги Кушнерук. Перший запис у трудовій книжці датований 1985 роком: відразу після закінчення інституту була прийнята на посаду техніка у турбінний цех. «Ми, двадцятилітні молоді спеціалісти, тоді складали основу колективу, а нашими наставниками були 30-літні керівники», – ділиться спогадами.

Особливо пам’ятними для співрозмовниці були пуски першого та другого енергоблоків. «Перед введенням в експлуатацію першого мільйонника, зокрема, увесь персонал виводили прибирати територію на суботники. І це, як не дивно, нас не обтяжувало. Навпаки всі були в передчутті знакової події, яка змінить історію краю та подарує нам нові перспективи», – пригадує Ольга.

Змінивши не одну виробничу посаду, у 1999 році Ольга Кушнерук нарешті зупинилася на улюбленій справі – була призначена гідрологом гідротехнічного цеху. Це саме той напрямок роботи, який вона опанувала в інституті водного господарства.

Зі знанням справи гідрологиня першої категорії розповідає: «Згідно із технологічними умовами експлуатації водойми-охолоджувача ХАЕС, її рівень має становити 203 метри над рівнем Балтійського моря. Основне наповнення забезпечується за рахунок води річки Гнилий Ріг. Коли виникає нагальна потреба – використовуються й води річки Горині. Зазвичай для підживлення технологічної водойми з Горині беремо 2,5 мільйони кубометрів води у місяць. На це видаються  відповідні дозволи Державного агентства водних ресурсів України у Хмельницькій області, Державного управління охорони навколишнього середовища у Хмельницькій області, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України». За гідрологічним режимом водойми-охолоджувача Ольга Кушнерук спостерігає на водомірних постах на річці Гнилий Ріг біля села Білотина, на Горині – біля Нетішина та на самій технологічній водоймі.

Для ХАЕС наповнення водойми-охолоджувача є звичним технологічним процесом. У історії її експлуатації були роки, коли забір води із річки Горинь зовсім не здійснювався, бо вистачало стоку від річки Гнилий Ріг. Понад десяток років тому був випадок, коли до керівництва електростанції звертались представники владних структур північних районів Рівненської області, щоб було здійснено максимальний відбір річкових повеневих вод для зменшення загрози затоплення значних територій Полісся.

Однак експертка заспокоює нетішинців, цієї весни у нашому регіоні паводки малоймовірні. «Попри те, що нинішня весна видалася сніжною та дощовою, рівень води у місцевих водоймах підвищився лише на метр. Загалом з року в рік спостерігаємо невтішну тенденцію: річка Горинь звужується та міліє, її річище заростає», – ділиться спостереженнями.

Проте є й хороші новини, за останні десять років в рази збільшилася кількість птахів, які оселилися на технологічній водоймі Хмельницької АЕС. Про бобрів та їхні загати на дренажних каналах ХАЕС не чув лише лінивий. На думку Ольги Кушнерук, таке сусідство свідчить про хорошу екологію нашого регіону.

Розповідаючи про роботу, Ольга Леонтіївна акцентує на колективі: «Впродовж майже 40 років роботи на енергопідприємстві мене завжди оточували фахові енергетики та хороші люди. Керівник гідротехнічного цеху Віктор Турицький у кожному працівникові  бачить особистість, вміє підтримати й заохотити. Комфортно було працювати з колишнім начальником дільниці гідротехнічних споруд  Володимиром Журуком та нинішнім – Дмитром Турицьким. Настав час і мені передавати досвід,  зокрема гідрометеоспостерігачеві Зої Осадчук».

Жінка наголошує, що війна позначилася на настроях усього їхнього колективу. Проте жага Перемоги, біль за щоденними втратами українців, часті сигнали тривоги трансформувалися у гідротехніків у потребу ще більше допомагати фронту. Окрім перерахунку свого щоденного заробітку на потреби ЗСУ, вони відгукуються на всі запити військових частин, конкретних бійців.

На жаль, Ольга Кушнерук на власні очі побачила наслідки війни, яка смерчем пройшлася її малою батьківщиною. Рятуючись від бойових дій, у Нетішині понад місяць мешкали її найближчі родичі з Києва – рідна та двоюрідна сестри з сім’ями, 86-літня мама Любов Броніславівна.

«Коли наші війська звільнили Київщину, поїхали й ми дивитися на рідне село. І хоча безпосередньо у Забуянні росіяни не стояли, понад 60 хат було повністю зруйновано ворожим вогнем. Усі мешканці села були евакуйовані. Наша батьківська хата вціліла, проте ударною хвилею були вибиті вікна, осколками посікло двері», – розповідає жінка.

Насамкінець розмови Ольга Леонтіївна ділиться планами на заслужений відпочинок: її чекає буяння весни на кривинській дачі, бабусі потребують п’ятирічні внуки-двійнята Діанка та Владислав, з Київщини забере до себе маму Любов Броніславівну.

Життя триває… Подружжя Кушнеруків, навіть вийшовши на пенсію, залишило на Хмельницькій атомній електростанції свою надійну зміну: сина Сергія, інженера  метрологічної служби, доньку Наталію, техніка гідротехнічного цеху.

Ольга Кушнерук щиро радіє, що на місце досвідчених атомників приходять молоді колеги, які від старших переймають головне – професійність та людяність. І на їхню долю припаде Перемога України та енергетичний ренесанс краю: спорудження нових блоків Хмельницької атомної електростанції та пов’язані з цим перспективи.

Лариса Власюк