«Оптимізм – моє життєве кредо»
Про це зізнався у розмові з журналістами начальник енергоремонтного підрозділу В.М. Харченко.
- Бо за мною колектив, - каже, - і тому не маю жодного права на песимістичні настрої, як би не складалася ситуація в державі і нашій галузі. Якщо в керівника опускаються руки, то що ж тоді робити персоналу?
Ні, йому зовсім не байдуже що відбувається в країні і нестерпно боляче через те, що атомна енергетика, яка в силу обставин забезпечує 50 і більше відсотків потреб народного господарства і побутових споживачів в електроенергії, опинилася в соціальному плані на задвірках. Працюючи на ХАЕС з 1985 року, Володимир Миколайович став свідком багатьох подій, від яких лихоманило галузь або ж навпаки вона отримувала друге дихання. Йому зовсім не хочеться, щоб картина кінця 90-х минулого століття була продубльована через два десятиліття потому. Бо згадка про піврічну заборгованість із виплатою зарплатні атомникам, через що вони були вимушені вдаватися до протестних акцій, гнітить. І намети, і бочки з вогнем довкола яких зігрівалися протестувальники, були в Нетішині задовго до першого всеукраїнського Майдану. Така історія. Є усталене твердження, що вона рухається по спіралі, час від часу повторюючись.
- Якби ж то тільки вгору, до добробуту, - резюмує співрозмовник.
Наразі ж прослідковується спіралеподібність з мінусовим ефектом і жодних кроків на рівні держави, які б уповільнили зниження соціальних стандартів, не робиться. Галузь давно випала з десятки лідерів за рівнем зарплати, відтак не тільки знецінилися доходи енергетиків, а й різко понизився статус людей, котрі експлуатують життєво важливий і потенційно небезпечний об’єкт. Важко за таких умов утримати висококласних фахівців, кадровий відтік вже прослідковується.
Так, це все реальність. Але не фатум. Оптиміст Харченко вірить, що все владнається, підуть інвестиції в галузь (пов’язує це з близькою корпоратизацією – авт.) і працюватимуть вони на розвиток. Збережуться кадри, у досвіді і професіоналізмі яких він впевнений. Як керівник ЕРПу, говорить, передусім, про ремонтників. І розвіює хибну думку про те, що найбільший їх головний біль – то планово-попереджувальні ремонти. Звісно, що пік виробничих навантажень і справді припадає на ППР, але ремонтники мусять бути в тонусі завжди, бо роботи їм вистачає впродовж року.
Що ж до ППР, то якраз тривали передпускові операції на енергоблоці №2. Зі всіма покладеними на ЕРП зобов’язаннями персонал справився успішно. Після завершення післяремонтних випробовувань та оформлення звітної документації очікується «пускова» нарада за участю керівництва ВП ХАЕС, профільних дирекцій ВП НАЕК та державних наглядових органів, за результатами якої буде зроблений висновок щодо готовності енергоблока до ввімкнення в енергосистему. Але думки ремонтників вже мимоволі переводилися на перший мільйонник. Орієнтовно 1 листопада він має бути зупинений на 96 діб для виконання серйозного обсягу робіт з ремонту,продовження термінів експлуатації і реалізації (за фінансового сприяння ЄБРР), низки постфукусімських заходів. Серед основних ремонтних робіт під час цьогорічного ППР: по РЦ - капітальні ремонти реактора (з УЗК корпусу та ремонтом ГРР), ПГ-2, ГЦН-2, заміна колектора живильної води ПГ-4, гідроємності САОЗ-1, КСБ1,2,3, біля 320 од. арматури.
По ТЦ - капітальний ремонт ЦНТ-3, СПП-2, ПВТ6,7 гр.»Б», ЦН-1, двох дизель-генераторів 2 і 3 КСБ – (виконуватиметься вперше), біля 220 од. арматури. Також заплановано реалізацію біля 12 заходів за програмами підвищення безпеки обладнання, модернізацію перевантажувальної машини угорською фірмою ООО «Эвиг-Инжинеринг». Укладено всі необхідні договори, триває стадія поставок обладнання і запасних частин. 19.10.2017 запланований «штаб ремонту» по ППР бл.№1 на якому керівництву ДП НАЕК ВП ХАЕС буде звітувати про готовність до ремонтної кампанії, там же «озвучаться» проблемні питання, які ще залишились.
Ремонт головного роз’єму корпусу реактора виконуватиме персонал «Атомремонтсервісу». Подібні роботи ця організація проводила вже на чотирьох енергоблоках, отож необхідні навики і досвід люди мають, що дає підстави вірити у своєчасне і якісне виконання поставлених завдань.
Вже зараз керівництво енергоремонтного підрозділу налаштовує свій персонал на серйозну роботу, готовність до певних ускладнень в зв’язку з тим, що ППР припадає на зимову пору. Відтак сніг, мороз, ожеледиця можуть стати на заваді безперешкодного переміщення вузлів обладнання в ремонтно-механічний цех і назад, тобто ускладниться використання автонавантажувачів. Зважаючи на погодні обставини, в ЕРПі вже зараз аналізують і прораховують можливі ризики, щоб бути готовими до них. У тому, що нинішній і наступний (у 2018 р. – авт.) значно триваліший ППР на енергоблоці №1 персонал ЕРП проведе достойно, його керівник впевнений.
- Виходячи з вашого багаторічного досвіду, технічно і психологічно легше пускати новозбудований енергоблок чи той, якому продовжено строк експлуатації? – цікавлюся.
- У всьому є свої нюанси. Для порівняння наведу такий приклад: навіть дуже стареньке авто за належного догляду і правильної експлуатації надійно вам слугуватиме. Мої слова підтвердить кожен водій. Так і тут. Адже продовження строків експлуатації не означає, що після 30 років ми розберемо енергоблок до гвинтика, все замінимо. Всі останні роки модернізаційні заходи були неодмінною умовою експлуатації, ми добре знаємо обладнання, його можливості, слабкі місця, знаємо де потрібно локалізувати свої зусилля. Отож, на моє переконання, лякалки про застарілість і неспроможність обладнання справлятися зі своїми функціями в понадпроектний термін безпідставні. Час не стоїть на місці, багато чого замінено, перевірено, випробувано.
- Звідси висновок?
- Пуск після виконання всіх заходів з продовження терміну експлуатації менш складний і непередбачуваний, ніж пуск новозбудованого енергоблока. Жодної трагедії в цьому не бачу.
Ольга Сокол
