Остання з роду князів Острозьких – власниця Нетішина та Кривина

Холодними січневими днями 1621 року, рівно чотири століття тому відбулась подія, яка не лише стала важливою віхою у біографії роду Острозьких, а й безпосередньо торкнулась нашого краю. Нащадки волинського воєводи князя Олександра Острозького поділили між собою його неозорі набутки. Нетішин і Старий Кривин (тоді просто – Кривин) відійшли наймолод­шій князівні – Анні-Алоїзі, дружині полководця Яна-Кароля Ходкевича.

Впродовж першої чвер­ті XVII ст. з історичного кону зійшли всі Острозькі – чоловіки. Носіями родового прізвища стали вдови після Олександра та його рідного брата Януша Острозьких – Анна з Косток і Теофіла з Тарлів. Маєток дру­гого з братів мав передаватися від спадкоємця до спадкоємця цілісно, а ось набутки першого підлягали розподілу. На спадщину волинського воєводи претендували три його доньки: Софія, дружина коронного підчашого Станіслава Любомирського, Катерина, заміжня за київським воєводою Томашем Замойським, й Анна-Алоїза, котра щойно побралась з великим литовським гетьманом Яном-Каролем Ходкевичем.

Учасники важливої родинної події прибули до міста Ярослава (нині – в Підкарпатському воєводстві у Польщі). Воно належало матері сестер – Анні Костчанці Острозькій. Як зазначив автор острозької хроніки, дільчу справу розпочали на католицьке свято Трьох Королів (6 січня). Керував нею перший зять і чоловік старшої князівни – С.Любомирський. При цьому, Я.-К. Ходкевич, чоловік наймолодшої, обирав першим. До частки цього подружжя увійшли Острог, Звягель (нині – Новоград-Волинський), Берездів, Турів, Смідин, Здитель, Димир та інші – загалом 16 міст і 247 сіл. Серед цієї величезної «хмари» були й Нетішин та Кривин у Острозькій волості. Замойським дісталися Тернопіль, Рівне, Сатиїв, а Любомирські отримали Полонне, Остропіль, Лабунь тощо.

Маєтковому поділу підлягало 620 населених пунктів, 38 з яких були містами (не рахуючи частини Кракова) та 582 – селами. Документ із детальним переліченням населених пунктів, що належали до кожної частк­и, закінчили 24 січня 1621 р. Згодом, за тогочасним звичаєм, діль­чий акт уписали до книг Перемишельського земського суду. У нашому розпорядженні – копія цього тексту, що зберігається у відділі рукописів Львівсь­кої національної наукової бібліотеки ім. В. Сте­фаника.

Разом із численними маєтками по­дружжя Ходкевичів «набуло» і традиційний у таких випадках клопіт – компенсувати грошові суми, що їх попередні власники зобов’язались виплатити тим чи іншим людям. Понад те, суб’єкти поділу домовилися розділити господарський архів, узявши собі документи, що стосуються їхніх нових набутків.

Ще в процесі підготовки маєткового по­ділу вповноважені особи створили грандіозний господарський опис маєтків (1620 р.), які невдовзі мали відійти до рук чергових власників. До нього потрапили й відомості про Нетішин і Кривин. З документа довідуємося, що в розпоря­дженні нетішинців було чотири «дворища». Так називали сукупність орних земель, пасовищ, луків, лісів, річок тощо. Площі дворищ коливались від десятків до сотень гектарів. Звичайно, значними комплексами розпоряджались великі сім’ї, менші ж – половинами або й чвертями. Серед голів селянських родин у Нетішині названо отамана Милька, Андрія Гордійовича, Івашка Уласеню, Павла Гринчича, Савку Левончича – всього двадцять шість осіб. Поряд із ними стоять імена підсусідків та гайдуків – селян, що служили господареві збройно.

Від дворища селяни сплачували власникові по 14 литовських грошів. Нетішин належав до т. зв. столових маєтків, тож селяни змушені були віддавати ще й різноманітні побори на користь господаря. Серед інших обов’язків – надавати на вимогу власника підводи, можливо, для перевезення вантажів; від двору (не дворища) сплачувати на потреби оборони т. зв. пороховий і сторожовий податки. Відробляти селяни «повинні взимку три дні на тиждень, а влітку п’ять днів, окрім понеділка, дня торгового».

Згідно з тим же господарським описом, у Кривині проживали: 41 тяглий підданий (ті, що мали робочу худобу), 40 підсусідків (мешкали в односельців «на квартирах»), 5 «лісових стрільців», 4 «пташники, що ловлять тетеруків», 9 гайдуків та 7 бояр, «що їздять на війну». В селі у цей час згадується корчма та зведений на р. Горині млин – «у ньому кіл борошномельних чотири і ступи, пилка до різання тартиць», три ставки. Як і нетішинці, кривинці були обтяжені на користь господаря низкою податків, повинностей.

Того самого 1621 р. Ян-Кароль Ходкевич під час Хотинської кампанії відійшов до інших світів. Тягар господарювання впав на плечі молодої вдови, якій було ледве за двадцять. Їй судилось володіти Східною Острожчиною до смерті (†1654). Відтак, Анна-Алоїза Ходкевич стала останньою з роду Острозьких власницею наших сіл…

Управління численними селами, фільварками, великими містами вимагало відповідного документального забезпечення.  Всього цього потребували й нові власники. Відповідно до попередньої домовленості, 1 листопада 1627 р. в Острозі зібралося поважне гроно представників від кожної зі сторін для поділу належних до кожної частки документів. Величезний земельний домен, колись основа господарської та політичної могутності роду Острозьких, припинив існувати як єдине ціле.

Тарас Вихованець

Рис. 1. Місто Ярослав у XVII ст.

Рис. 2. Анна-Алоїза з Острозьких Ходкевич.