Пам'ять невiдступна, як бiйцi
Західні рубежі нашої Вітчизни першими зазнали підступного удару від німецько-фашистських загарбників. Останніми вони були звільнені в ході Великої Вітчизняної війни сімдесят років тому назад. Саме тому тут багато могил воїнам-захисникам, воїнам-визволителям. А ще під містом Хуст на Красному полі знаходиться місце останнього бою січовиків Карпатської України з угорськими військами, які окупували цей край у березні 1939 року. Під час захисту Карпатської України, за різними даними, загинуло від 2 до 6,5 тис. чоловік.
Багато років поспіль під час травневих свят група туристів з Нетішина (в основному – працівники ХАЕС) подорожує незрівняними місцями Закарпаття та Карпат. За традицією, встановленою керівником маршруту Людмилою Малько, біля святинь, таких, як братські могили, монумент на Красному полі, меморіали визволителям, ми покладаємо вінки і квіти, аби не переривалась пам’ять про високу звитягу, аби забуття не замулило наші душі, аби слава про подвиги дідів та батьків залишалась у віках. Право покласти вінки надається наймолодшим. Цього разу в числі найменших подорожували Поліна Баклан, Вадим Мороз, Анастасія і Данило Кротови, Олександра Конопацька, Надія Гусарова, Владислав Івтушок. Є сподівання, що кожен з них просякнеться високим осмисленням героїзму людей, що боролись за їх безхмарне небо.
Отже, двома мікробусами ми виїхали за враженнями за маршрутом Нетішин-Мукачево- Хуст-озеро Синевир. Погода перші два дні сприяла нашим мандрам. І хоч їхати далеченько, проте мета благородна – побачити якомога більше. Приміром, на Закарпатті збереглися 12 середньовічних замків, тут діють понад 30 монастирів, збереглися дворянські палаци Шенборнів, Перені, Ракоці, Бетлені тощо. В краї нараховується 1817 пам’яток історії, 496 - археології, 48 -мистецтва. Найдавніша стоянка первісної людини у Центральній і Східній Європі знаходиться в Королеві Виноградівського району, їй близько 1 млн. 100 тис. років. Із близько 2 тис. видів вищих рослин - 67 занесено до “Червоної книги”. А озеро Синевир є перлиною Карпат, їх символом. Водоспад Шипіт милує око будь-якої пори року.
Перша зупинка – замок Паланок у Мукачево. Його видно здалека, адже будівлі розташовані на горі вулканічного походження заввишки 68 метрів. У 14 столітті ним володів Подільський князь Федір Коріятович, перетворив його у свою резиденцію. Тоді ж у скелястій горі був вирубаний 85 метровий колодязь. Легенда розповідає про його появу наступне. Хоч як довго рили колодязь, все ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж фразу: «Пресвітлий княже, води немає», Коріятович усе більше не вірив, що можна буде дістатись води. Одного дня до князя прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити нечистому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один з вірних лицарів Коріятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота необов’язково має бути великий: маленький – теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все одно води не питимете», і з цими словами стрибнув у колодязь. З того часу з глибин колодязя кожного вечора чути, як на дні виє чорт від того, що його обдурили…
Цікаво, що автор цих рядків мав задоволення почути цю легенду від місцевого екскурсовода на руїнах Хустського замку. При цьому він і виглядав краще, і був захищений на порядок міцніше, і був багатший значніше, але блискавка стала причиною його руйнування. Причому не одна...
Міфотворчість – спадщина давнини і середньовіччя. Проте і в сьогоденні тих, хто з легенд здобуває золото, безліч. Варто хоча б подивитись битву екстрасенсів, або новини з тим чи іншим коментатором...
Серед об’єктів, що становлять цікавість для енергетиків, Теребле-Ріцька гідроелектростанція, що розташована в долинах річок Тереблі й Ріки. Збудована вона у 1949–1955 роках. Потужність 27 000 кВт, щорічне виробництво електроенергії в середньому (залежно від рівня води в річках) 123 млн. кВт-годин. Після спорудження греблі виникло водосховище об’ємом 23,7 млн м3 з площею водного дзеркала – 1,6 км2.
Між річками споруджено дериваційний тунель завдовжки 3,7 км, яким води ріки Тереблі через ГЕС потрапляють до річки Ріка.
Для будівництва споруд гідроелектростанції, організації селища співробітників і влаштування самого водосховища було відведено землі кількох сіл. Для обрахування збитків, пов’язаних із затопленням земель і майна громадян та організацій, скликали комісію. У матеріалах роботи комісії, які також зберігаються у ЦДНТА України, зазначено: «Окрвиконком прийняв рішення включити населення села Вільшани у кількості 161 двора, хутора Крисове (15 дворів), і хутора Бовцар (10 дворів) до контингенту осіб, які підлягають переміщенню за межі Закарпаття, в порядку виконання наявного плану державного переселення».
Обґрунтуванням для виселення мешканців до інших областей України стала недостатня кількість земель на Закарпатті, а також тодішня загальнодержавна тенденція до ліквідації маленьких хуторів і утворення з них більш крупних населених пунктів.
До наших часів на цьому унікальному об’єкті працюють турбіни, виготовлені фінською фірмою «Френсіс» і генератори заводу «Уралелектроапарат», які згадуються ще у Паспорті ГЕС 1948 року. Гідросилове обладнання ГЕС зараз уже вважається (майже) зношеним і застарілим, але знаходиться у робочому стані.
Теребле-Ріцька ГЕС є частиною потужного енергетичного комплексу, так званого «Бурштинського острова», який діє на території Закарпатської, Львівської та Івано-Франківської областей. Електрична енергія цього комплексу також використовується споживачами Угорщини, Словаччини, Польщі та Румунії. На ГЕС працює музей, де можна детально ознайомитись із процесом виробництва електроенергії.
Негарне враження на нас справило забруднення поблизу греблі відходами, що продукує людина: там зібрано силу-силенну пластикових пляшок, іншого непотребу. Так поступово мальовничий край перетворюється на смітник.
Відтак ми були у цих замках і маємо уявлення про людей і управителів, які жадали слави, мали надзвичайні повноваження тощо. А крім цього спробували на собі благодатну силу термальних джерел міста Берегово та села Велятино, розігрівання у лазні дядька Миколи, що біля озера Синевир, та купання у бочці з холодною, мало не нульовою за температурою водою, що стікає з гір.
Ми ночували на берегах річок Тиса та Вільшани, здолали кілька перевалів, бачили унікальну греблю Теребле-Ріцької ГЕС.
Нас супроводжувало сонце і мало не цілодобовий дощ біля озера Синевир, ми любувались краєвидами гір, водоспаду Шипіт, обігрівались у термальних джерелах, єднались і розбігались думками під час розмов. Все це залишається в пам’яті, аби увійти в свідомість, що тільки гуртом ми сила, що ми нація. Не випадково після посвяти у туристи весь колектив співав гімн України, бо ми пізнаємо свою історію, ми розуміємо своє коріння, ми мислимо, як патріоти.
Віктор Гусаров
Фото автора
