Першiсть Миколи Петровича Дудченка

В історії підприємств, закладів чи установ є  події і люди, за якими назавжди зафіксована першість. Микола Петрович Дудченко був першим начальником реакторного цеху, він перший і єдиний народний депутат України представник ХАЕС.

Нині на життєвому календарі Миколи Петровича визначилась поважна дата – 70-річчя від дня народження.

Місто Чита прийняло його у світ, і тут він отримав освіту, що дала  можливість  вступити у  Томський політехнічний інститут.  1970 року юнак прийшов на виробництво: працював майстром електроцеху Саратовської ТЕЦ-2, черговим електромонтером, черговим майстром, старшим інженером начальником зміни, старшим інженером реакторного цеху Кольської АЕС міста Полярні Зорі Мурманської області. У 1982-1985 роках - заступник начальника реакторного цеху Калінінської АЕС. З червня 1985 року по 1993 рік – начальник реакторного цеху, заступник головного інженера з ядерної безпеки ХАЕС, головний інженер ХАЕС.

Зрештою у 1994 році  його обирають депутатом Верховної Ради України 13 скликання від Славутського виборчого округу №408. 

Діяння народного депутата ніби на видноті, але у тонкощі посвячені лише одиниці. А слід зазначити, що Микола Петрович був першопрохідцем у багатьох справах, пов’язаних з атомною енергетикою.

Зокрема саме він  був ініціатором створення ряду законів і проектів, котрі зрештою увійшли до збірника "Ядерне законодавство", виданого вперше в історії нашої ядерної енергетики.  "Ядерне законодавство" адресувалось не лише для атомників. На пострадянському просторі це - перший збірник із ядерного права, до якого увійшли всі законодавчі акти, котрі регулювали використання ядерної енергії. І значна частина не втратила своєї актуальності дотепер.

Відповідаючи свого часу на запитання  журналіста,  Микола Петрович  визнав:  «Більшість питань, котрі виника¬ли, я не міг вирішити - кажу це чесно. Бо вони торкалися або житла, або заробітньої   плати,   або   якихось   матеріальних благ. А роз­поділ цих благ йде, звісно, не через представницьку владу - тільки через виконавчу. Саме тому допомагати людям у мене часто не було можливості, якщо, скажімо, ці питання не в силах була вирішити місцева влада. Ось чому багато людських проблем мені дово¬дилося розв'язувати через місцеву владу - якщо вона могла це зробити, вона допомагала, за що я був вдячний. Але багато питань залишились, через об'єктивні при¬чини, без розгляду. Бо коли це не вдавалося зробити на місцевому рівні, не міг нічого вдіяти і я, як народний депутат. Хоч немало питань стосувалося безпосередньо представницької влади - наприклад, захист прав людини, коли порушується закон посадовими особами, чи, у справі помилування. Тут, як народний депутат, я зобов'я­заний був допомогти. А тому писав багато запитів, звернень до керівників, прокуратури і т.д., щоб розглянути те чи інше питання на основі закону. Звичайно, не все одразу вдавалося і тут. Адже часто доводилося повертатися до судових справ, результатів слідства. Отож, якщо дійдеш до Генерального прокурора, ще можна сподіватися, що результат буде. А коли напишеш до відповідальних осіб, котрі стоять нижче, - нічого не виходило».

З 1 грудня 1997 року по 24 лютого 1999 року Микола Петрович обіймав посаду генерального директора ХАЕС. Це був складний для підприємства час. Пристрасті навколо відсутності стабільної зарплати,  соціальних питань вирували в колективі і позначались на усій роботі станції.

Генеральний директор зазначав: «На під­приємстві, на мою думку, не може бути стосунків гарних чи поганих, є тільки службові. Тому не може йти мова про будь-яке переслідування людей, котрі мають якусь іншу житейську філософію, чи інші політичні погляди, ніж маю я. Але нова адміністрація впроваджує нові принципи роботи на під­приємстві. Ці принципи, знаю, не всім подобаються - і це цілком зрозуміло. Хочу назвати деякі з тих, котрі відстоюю: не можна одержувати дві заробітні плати на одному місці, не можна працювати на державному підприємстві і одночасно - в комерційній структурі, зокрема це стосується тих, хто розпоряджається матеріальними ресурсами, бо такі зв'язки відразу призводять до витоку капіталу з підприємства».

Можна судити, як було непросто керівнику, якщо згадати, що в енергосистемі були «популярними» віялові відключення через брак електроенергії внаслідок неплатежів за послуги. Неефективно працювали різні галузі економіки. І водночас деякі мрійники робили грандіозні прогнози щодо розвитку  атомної енергетики. Зокрема  голова обласної адміністрації Є.Я.Гусельников висловив впевненість у тому, що в грудні 1999 року другий блок Хмельницької АЕС буде введено в дію.

Микола Петрович не відкидав таку можливість, але за умов, якщо дві тисячі виробничників працюватимуть на другому блоці і буде можливість їх нагодувати, здійснювати перевезення на автобусах, яких немає, якщо буде пальне… А ще якщо буде 300 мільйонів на обладнання та заробітну плату. Зрештою і двох тисяч робітників тоді також не було,  бо вони працювали за межами України…

Але керівник прийшов з бажанням поставити на ноги підприємство. «Хочу, щоб  люди на станції заробляли багато, щоб вони котеджі будували, машини купували, щоб були вони власниками».

Відзначимо, що 5 січня 1998 року, за керівництва Миколи Петровича, Хмельницьку АЕС відвідав з робочим візитом Прем’єр-міністр України В.П.Пустовойтенко і позитивно вирішилось питання із зарплатою, хоча було чимало питань, які не задовольняли колектив. Розпочались роботи на енергоблоці №2, де працювало 600 працівників суміжних організацій та була задіяна така ж кількість працівників ХАЕС. У реакторному відділенні здійснили ревізію спецканалізації, здали в експлуатацію систему подачі стисненого повітря на ремонтні потреби. У турбінному відділенні змонтували все основне обладнання.  В цей час  Микола Петрович вже обіймав посаду президента НАЕК “Енергоатом”. До речі, він був першим представником ХАЕС, обраним на цю посаду.

Бажаємо Миколі Петровичу  від колективу ХАЕС здоров’я, добра, плідного довголіття, щирих друзів на довгі роки!

 Віктор Гусаров

Фото з архіву редакції