З ВiДСТАНi РОКiВ

В управління капітального будівництва  ХАЕС часто навідуються представники різних підприємств, організацій, трапляється, що й іноземних делегацій. Проходячи нині повз  клумбу поряд з адміні­стративною будівлею, важко не звернути увагу на дуба, який вже набрав певної міці і милує око баг­ряно-гарячим листям. Дерево добре вкоренилось, зміцніло. Кожної весни воно вистрілює зеленими листочками, щоб ловити енергію, яку щедро дарує сонце. Опікується дубом почесний громадянин Нетішина і працівник УКБ Петро Трохимович Кальніченко, який, власне, і посадив його.

Петро Кальніченко родом з  села Завадівка, що на Вінниччині, де у кожному господарстві рясніють сади. Коли доля привела його на Славутчину, подбав, щоб на власній дачній ділянці у Старому Кривині також зростав сад. За два десятиліття дерева набрались сили, радуючи смачними яблуками, грушами та вишнями.

Село Нетішин Петро Трохимович Кальніченко вперше відвідав у 1980 році. Тут розпочалось спорудження майбутнього міста  і чотирьох енергоблоків АЕС.Йому було довірено  очолювати роботу будівельно-монтажної дільниці  будуправління №2 Всесоюзного об’єднання “Союзенергожитлобуд”, яка займалась спорудженням житлових будинків. Першим об’єктом, за який довелось відповідати, став єдиний на той час п’ятиповерховий будинок по вулиці, яка згодом стала називатись на честь буді­вельників. На попередньо підготовленому фундаменті роботи розпочались 22 квітня 1980 року, в день комуністичного суботника.

- Біля залізничної станції Кривин,- пригадує Петро Кальніченко, - нам виділили майданчик під прийом  залізобетонних конструкцій та інших вантажів. Ліс намагалися не знищувати, і підтвердженням цьому є високі стрункі сосни навколо першого будинку. Мурашники огороджували, також намагалися зберегти. Грайливих білок можна було бачити навіть на стрілі баштового крана. Спочатку працювали в одну зміну, потім - у дві. А коли приїхав бригадир Анатолій Іванович Костюк, знайомий мені ще по Ладижину і Кузнецовську, то почали працювати цілодобово. Чотири ланки по п’ять чоловік. Вихідні - лише за графіком.

Постачання залізобетонних конструкцій надходило з Бурштина, де спеціально тримали свого представника, аби не було зривів із матеріалами. Приблизно через півроку - у жовтні - ми будинок здали. Це був успіх, бо коли приступали, то на іншому будинку - № 229 (пр. Курчатова, 7) - вже йшли опоряджувальні роботи, в монтажі знаходилися дитячий садок та школа. Наш ентузіазм приніс успіх. А згодом відбулася й видача ордерів. Їх власники квартир одержували прямо біля будинку. Приїхав заступник міністра енергетики України, і коли дізнався, що ми за такий короткий  термін і  якісно здали будинок, то ще й особисто преміював мене. Все було дуже хвилююче і урочисто. Люди раділи, що нарешті матимуть власне житло.  А що стосується таблички з написом «Я - перший!», то з’явилася вона на будинку не випадково. Ще на початку буді­вництва слюсар Володимир Іванов написав на першій цокольній панелі «Я - перший!». Пізніше, коли будинок здали, і про це з’явилася замітка в газеті «Правда», було вирішено офіційно закрі­пити на будинку дошку з такими словами.

До приїзду на нетішинський будівельний майданчик Петро Кальніченко вже набув досві­ду у сфері капітального будівництва. Першим етапом його трудової біографії стало закінчення будівельного технікуму та робота в Ладижинському міжколгоспбуді. На посаді виконроба  будував  місто  для  енергетиків Ладижинської ДРЕС. Потім Петро Трохимович успішно вирішував складні виробничі завдання на Нововоронезькій, Чорнобильській та Рівненській АЕС. Не знехтував Петро Трохимович нагодою поглибити знання  і без відриву від виробництва закінчив Рівненський інститут інженерів водного господарства.

За період роботи будівельно-монтажної дільниці, якою керував Кальніченко, було спору­джено більше сімдесяти відсотків житла міста. Знайшлася робота й на підсобному та тепличному господарствах. Вже шістнадцять років Петро Трохимович трудиться на відповідальних посадах управління капітального будівництва ХАЕС. За рішенням тридцять  дев’ятої сесії Нетішинської міської ради П.Т.Кальніченку, а також переможцям Олімпіади в Пекіні Ользі Жовнір, Галині Пундик та тренеру шаблістської збірної України Валерію Штурбабіну присвоєно звання «Почесний громадянин Нетішина».

Напередодні 65-річчя від дня народження Петра Кальніченка  автору цих рядків випала нагода поспілкуватись із ювіляром.

- Вам доводилось переносити буревії?

- Мені запам’ятався висновок психологів, що наше життя подібне до зебри. В ньому є білі і чорні смуги. Одне слово, завжди знайдеться місце для прикрощів, смутку і великої радості. Просто треба вміти справлятись із всіма життєвими сюрпризами, але у будь-яких випадках не можна опускати руки.

-Чим запам’яталось дитинство?

- Є таке поняття, як післявоєнне дитинство. Для нинішнього покоління воно малозрозуміле. Коли мені виповнився рік, пропав батько. Всі турботи про виховання взяла на себе мама Марія Костянтинівна. У моєму дитинстві було мало приємностей. Жили у бідноті, бо ж мама у колгоспі відпрацьовувала так звані трудодні. Потрібно було платити державі всілякі податки. Перебивались на картоплі. Принаймні рослинна олія була для нас розкішшю. Не було можливості нормально взутись, одягнутись, задові­льнявся недоносками. Вперше новий одяг – костюм - з’явився аж під час випускного шкільного вечора. За це я вдячний своїй тітці. І коли згодом  одержав  першу заробітну плату – купив  костюм. Я тоді усвідомив, що став дорослим, і тепер зможу допомогти мамі.

- Знаю, що ви забрали її із села в Нетішин.

- Так, вона сьогодні є однією із найстаріших жительок міста енергетиків, їй виповнилось 95 років. Мені головне, що вона тепер поряд.

- Які емоції переповнюють вас, коли прогулюєтесь Нетішином?

- Принаймні не соромно за місто, яке є окрасою нашого регіону. Хотілося, щоб кожен його житель намагався внести свою лепту в його процвітання.

- Напевно це одна з причин, що  біля управління капітального будівництва з’явився дуб?

- Свого часу  колеги вирішили облагородити територію біля адміністративного будинку. Була сформована велика клумба, на якій жінки висадили різні сорти квітів. Я вирішив, що хорошим доповненням буде розкішне едерево, дістав молодого саджанця. Дубок довго не приймався, всі думали що всох. А я постійно його поливав і, як бачите, він пішов у ріст. Взагалі до таких дерев, як дуби, ставлюсь з великою шаною і захопленням. Вони символізують волю до життя та мужність. Не дарма в народі існує приказка: «Міцний як дуб». Бути такими  бажаю усім. А ще в одному із східних гороскопів  прочитав, що моїм талісманом і оберегом є саме дуб.

- Петре Трохимовичу, ви свій ювілей зустрічаєте 22 жовтня. А 21 жовтня 1994 року Нетішину був наданий статус міста обласного підпорядкування. Цікавий збіг.

- Це дійсно збіг обставин. Але він приємний для мене. У Нетішині частка мого серця і душі.

- Щоб ви побажали жителям міста енергетиків?

- Насамперед міцного здоров’я, великого оптимізму і бажання творити.

Олександр Шустерук

Фото атора