Підстанція – об’єкт стратегічний
Далеко не кожен мешканець нашого міста знає, що на східній околиці Нетішина, якщо бути точнішим – ліворуч від піонерної бази, знаходиться надзвичайно важливий стратегічний об’єкт (безперечно, після АЕС) – підстанція 110-35-10 кВ. Переважна більшість жителів нашого міста думає, що всі ми споживаємо електроенергію, вироблену безпосередньо атомною електростанцією…
Будівництво, а згодом і монтаж електрообладнання підстанції на невеличкій лісовій галявині розпочалося одночасно з підготовчими роботами до будівництва ХАЕС. Основною і визначальною роллю підстанції було і залишається забезпечення електроенергією будівництва, функціонування об’єктів промислового призначення піонерної бази, житла та соціально-культурної сфери, а згодом і самої АЕС та міста.
Завершальний етап пусконалагоджувальних робіт припав на 1981 рік. Вже на той час будова відчувала нестачу електроенергії. Тому введення в експлуатацію підстанції давало можливість нарощувати темпи будівництва промислових об’єктів, які згодом стали основними постачальниками будівельних матеріалів, конструкцій та обладнання, а також житлового фонду та об’єктів соціальної сфери...
Як правило, серед контингенту електромонтерів панують чоловіки. Але бувають винятки. 30 років несла «бойову» вахту не тільки в переносному, але й у прямому значенні цього слова нині пенсіонер, а у недавньому минулому черговий електромонтер Ольга Мананнікова. І жодного дня вона не пошкодувала, що була причетною до великої сім’ї прометеїв-енергетиків.
Народилася вона на Вінниччині у селянській сім’ї. Після закінчення восьмирічки романтика покликала її до Сибіру. У Новокузнецьку Кемеровської області після трирічного навчання у профтехучилищі отримала спеціальність електромонтера з обслуговування промислових електроустановок. Працювала за спеціальністю. Вийшла заміж за сибіряка, згодом народився син Андрій. У 1983 році зробили обмін квартири з Кемерово на Нетішин.
Маючи значний професійний досвід, влаштувалась на роботу у відділ головного механіка УБ ХАЕС, а в квітні 1984 року – до Славутського району електричних мереж Нетішинської ГПП (головної понижуючої підстанції) черговим електромонтером.
Пригадую, у приміщенні підстанції ми вели розмову про життєві колізії. Задзвонив телефон. Піднявши слухавку, пані Ольга почала читати в журналі, як для мене, «сухі» цифри. А в них – інформація, яка відображає роботу підстанції. Затишно, спокійно.
– А чи так завжди спокійно, – запитав пані Ольгу, – чи траплялись нестандартні ситуації, і як реагувати на них, коли ти одна, а навкруги ні душі?
– Ситуацій виникало багато. Від дріб’язкових до досить неприємних і непередбачуваних – і повела мене до комплексного розподільчого пристрою напругою 10 тисяч вольт, у якому змонтовані вакуумні вимикачі, прилади контролю, пристрої та механізми, від яких залежить безперебійне постачання електроенергії.
Сімнадцять так званих фідерів (кабельних ліній) відходить від підстанції, забезпечуючи електроенергією місто, промислові та господарські об’єкти, артезіанські свердловини тощо.
– Приймаючи зміну, ти не можеш бути впевнений, що вона пройде для тебе без пригод. При виконанні земляних робіт можуть пошкодити кабель, або збити опору, не витримає навантаження ізолятор, комутаційний пристрій, або станеться коротке замикання. Ось тут і потрібно вчасно і зі знанням справи прийняти правильне рішення. Може не спрацювати автоматика. Тоді вручну доводиться відключати вакуумний вимикач. А для цього потрібно докласти чимало зусиль. Багато неприємностей і шкоди завдають миші, щурі, птахи. Одні залазять у шафи й перемикають контакти, інші те ж саме роблять крильми, сідаючи зовні на ізолятори.
Побувавши на розподільчому пристрої, ми попрямували до металевої опори, до якої підведено дві лінії напругою 110 тисяч вольт. Запитав, чому дві? – Одна лінія йде з Шепетівки, інша з села Країв (Рівненська область) і через полянську підстанцію до нас. Справа в тому, що у випадку виходу однієї лінії з ладу, є можливість задіяти в роботу іншу. Далі напруга надходить до трансформаторів, які її понижують до 35 тисяч вольт. І кінцевий про- дукт виходить від трисекційного трансформатора напругою 35 і 10 тисяч вольт, який надходить до споживачів через розподільчі пункти, які, у свою чергу, знижують напругу до 380 вольт.
На відкритому розподільчому пристрої, який включає вже згадувані трансформатори, розташовані також трансформатори струму, секційний вимикач, який виконує роль «посередника» між двома лініями, шинопроводи, а також більше трьох десятків фарфорових ізоляторів. Все це є досить привабливим об’єктом під час грози.
– Сталося це у 2006 році, якраз на День Конституції, - розповіла співрозмовниця. - Як завжди прийняла зміну, обійшла підстанцію. Все нібито у нормальному робочому режимі. Щоправда, у одному з трансформаторів струму почула незначне потріскування, не характерне для його звичної роботи. Та рукою його не помацаєш і вухо до нього не прикладеш. Обійшла ще раз, подивилась – ніде не іскрить. Коли сонце почало пригрівати, потріскування стало сильнішим. Подзвонила диспетчеру у Хмельницький і доповіла про ситуацію. Так вимагає інструкція. Відповідь була лаконічною: спостерігайте! Потріскування не припинялося.
Було близько сімнадцятої години. Раптом щось вибухнуло. Спрацював сигнал аварійної ситуації. Нічого не розуміючи, миттєво вибігла з приміщення. Навкруги лежали шматки розірваного фарфорового ізолятора, з трансформатора струму стався витік масла. Навкруги – дим. Могла загорітися трава. Насамперед подзвонила пожежникам, а потім доповіла диспетчерам у Хмельницький та Славуту. З’ясувала, що розірвало трансформатор струму на «краївській» лінії 110 кВ, і вона «відрізана» від підстанції. Необхідно вмикати «шепетівську» лінію.
Приїхали пожежники, але їх допомога не знадобилась. Згодом – ремонтна бригада, яка розпочала ліквідацію наслідків. Безперечно, були керівники зі Славути та нашого міста. Якби осколок ізолятора пробив корпус трансформатора напруги, у якому 8 тонн масла, наслідки були б непередбачувані.
Пані Ольга досить впевнено діяла в цій ситуації, успішно виконала покладені на неї обов’язки. Через двадцять хвилин подачу електроенергії було відновлено.
На селекторній нараді, яку проводив свого часу генеральний директор ВАТЕК «Хмельницькобленерго» Олександр Шпак, її прізвище прозвучало на всю Хмельниччину.
Майже шість років після оформлення пенсії вона ще працювала на підстанції. Зараз на заслуженому відпочинку.
Віктор Войковський
Фото автора
