ПО ЖИТТЮ ВЕДЕ ДОПИТЛИВIСТЬ I ПРАЦЕЛЮБНIСТЬ

 

За часів Радянського Союзу будь-яка спеціальність у сфері будів­ництва вважалась перспективною. Можна було проявити себе на новобудовах, що розгортались у рідному краї  і у інших республіках великої країни.

Отримавши  диплом Рівненського інституту інженерів водного господарства як спеціаліст у сфері спорудження ГЕС та портів, Святослав Іщук вирішив шукати роботу поближче до рідних країв. Під час навчання багато чув про будівни­цтво на проммайданчику Хмельницької АЕС. Саме це підприємство стало точкою відліку  трудової біографії молодого спеціаліста. Святослав Іщук влаштувався майстром дільниці гідротехнічних споруд. Розумів, що теоретичних знань недостатньо, і  не соромився консультуватись у працівників, за плечима яких був досвід експлуатації гідротехнічного обладнання на інших АЕС. Колеги бачили, що молодий спеціаліст із «тямущих», і прихильно ставились до його допитливості. Згодом Святославу Іщуку довірили посаду начальника дільниці гідротехнічних споруд. Але «ходив у керівниках»  недовго: у кінці дев’яностих поїхав на спору­дження іранської АЕС Бушер.

Він народився в селі Соснівка Дубнівського району Рівненської області.

До навчання був охочим. Добре давались точні науки – математика, фізика, хімія. Хлопець неодноразово з цих предметів виборював призові місця на районних олімпіадах. «Святославе,  хочу дати тобі пораду, – не байдикуй, і з тебе вийде непересічна людина. Ти маєш гарні задатки до успішного навчання», - підбадьорював учитель фізики Антон Павлович.

Життєві обставини склались так, що виховання Святослава взяв на себе рідний мамин брат Олексій, який мешкав у селі Тинне Рівненського району. Він мав сан священика і опікувався місцевою громадою прихожан.

У кожній кімнаті дядькової оселі висіли ікони, прикрашені вишитими рушниками, в окремому місці стояв справжній іконостас. Біля нього священик молився увечері та вранці.

Олексій часто навідувався до місцевого храму. Його заворожували духовні піснеспіви церковного хору. Важко було повірити, що у прихожанок, які зазвичай працювали у місцевому колгоспі, такі неповторні голоси.

Найбільше запам’яталось святкування Пасхи. Коли під ранок біля храму збирались  прочани із пасхальними кошиками,  неодмінними атрибутами були крашанки, сир, свіжа домашня ковбаска. Ці дари Божі, як правило, підсвічувала воскова свічка, і здаля здавалось, що біля церкви намагається зійти            сонце.

Святослав вирішив торувати стежину науки у рівненському вузі, і отець Олексій благословив і попросив робити у житті тільки добро.

Промайнули роки, Святослав з приємністю дізнався, що його дядька Олексія Царука під час патріаршої хіротонії було висвячено на єпископа Миколаївського Української Православної Церкви Київського Патріархату. У цьому сані він і завершив свій земний шлях.

Під час навчання в інституті, Святослав Федорович був, як мовиться, на хорошому рахунку. Викладач Анатолій Солодкий ввів його до складу групи винахідників та раціоналізаторів. Важко передати емоції студента, коли в урочистій обстановці йому та іншим студентам було вручено документи про реєстрацію винаходу – конусних фільтрів.

Не цурався і громадського життя: захоплювався футболом, виступав за інститутську команду. Тріумфом спортивної кар’єри було третє місце на республіканському турнірі серед футболістів вишів.

Святослав Іщук часто пригадує студентські бувальщини. Був час, коли він з друзями захопився державною лотерею «Спорт-Лото»: складали цифрові варіанти і заповнювали білети. Одного разу їм посміхнулась фортуна, бо вгадали чотири числа. Коли тримали в руках грошову винагороду, то довго не мудрували із її практичним застосуванням, а придбали калькулятор, який за радянських часів для багатьох вважався розкішшю. Цей прилад став помічником під час підготовки курсових, лабораторних робіт. Принаймні до їх підготовки Святослав ставився з великою відповідальністю. Не випадково за успішність у навчанні та громадському житті отримував «Ленінську» стипендію.

Жартома кажуть, що у студентів бувають скрутні періоди, а найважче тоді, коли закінчуються гроші. Одного разу рівненська футбольна команда «Авангард» мала провести відповідальний матч. У Святослава та його друзів виникло велике бажання відвідати спортивний поєдинок, але коштів, як завжди, за­бракло. Вирі­шили позичити у друзів. Один із них, Микола, сказав, що, мовляв, має гроші, але на них мусить купити для мами валянки. Відтак  була похоронена надія стати свідками футбольного дійства. Однак, коли друг повернувся, у нього  були і валянки, і білети на стадіон. А відбулось наступне. Микола йшов повз кіоск, де прода­вали миттєву лотерею «Спринт». Придбав один білет, в якому було зазначено «грайте ще». Витягнув другого – приз двадцять п’ять карбованців.

Колишні випускники-друзі часто згадують такі життєві ситуації. Проте кожен з них добре розумів, що справжніх статків можна досягти лише наполегливою працею.

Після закінчення контракту в Ірані, Святослав Федорович повернувся на Хмельницьку АЕС. На той час тривали передпускові операції на другому енергоблоці, і потрібні були спеціалісти з дос­відом у такій сфері, як служба відомчого нагляду і пожежної безпеки. Відтак на посаді провід­ного інженера-інспе­к­тора Святослав Федорович зайнявся реєстрацією та видачею дозволів на ремонт обладнання,  важливого для систем безпеки першого та другого енергоблоків. Частими були візити у енергоремонтний під­­роз­діл, хімічний цех, цех теплової автомат­ики та вимірювань, гідротехнічний цех, де контролював дотрима­ння правил та стандартів, правила експлуатації основного обладна­ння. Під час ­ремонтних кампаній провідний інженер-інспектор видавав  різні дозволи на проведення певних видів робіт.

У службі відомчого нагляду та пожежної безпеки у кожного пра­-ці­в­ника є свої специфічні завдання і функції. Їх роботі можна дати лаконічну оцінку – дбають про безпеку діючих енергоблоків.

Про колектив Святослав Федорович відгукується винятково з повагою, бо за роки роботи у  підрозділі багато колег стали друзями. Нещодавно від них він почув щирі поздоровлення із ювілеєм та з присвоєнням звання «Почесний працівник ВП ХАЕС».

Свою допитливість Святослав Іщук демонструє не тільки на роботі. Він активний автолюбитель і досконало знає принцип роботи двигунів різних марок автомобілів. Часто допомагає знайомим лагодити їх «засоби пересування».

Десятки років відділяють Святослава Федоровича від того часу, коли бігав сільськими стежинами, допомагав батькам вести домашнє господарство. Він і зараз не уявляє себе без землі-годувальниці. У селі Бадівка для трударя є де прикласти  руки. Тут під опікою доброго господаря добре дозрівають овочі та фрукти, які взимку нагадують про незмарновані погожі днини. Добре знається у приготуванні консервацій його дружина Світлана Василівна, яка працює начальником відділу документації на Хмельницькій АЕС.

Для синів, Юрія та Олексія, Святослав став за приклад у виборі професії: вони також трудяться на електростанції. А життєва настанова у мудрого татуся проста – без допитливості не буде поступу, не буде самовдосконалення. На цьому побудований світ.

Олександр Шустерук

Фото  автора