Повернувся у рідну стихію
Працівники Хмельницької АЕС взяли участь у рятуванні лебедя, який зазнав травмування на водоймі біля села Великі Пузирки Ізяславського району.
Ситуація розвивалась так. Жителька Шепетівки Лариса Слободзяна повідомила двоюрідному брату Володимиру Сердечному, який мешкає у Нетішині і працює інженером електроцеху Хмельницької АЕС, що у їх рідному селі зі ставу не зміг вилетіти у вирій молодий лебідь. Його прихистило у власному господарстві подружжя В’юнів. Ще Лариса Олександрівна розповіла, що про долю птаха дізнались журналісти різних періодичних видань та одної радіостанції. Були й звернення до керівництва зоопарків, але там розводили руками, мовляв, через пташиний грип заборонено брати тварин та птахів зі сторони.
Володимир Сердечний звернувся до спеціалістів відділу охорони навколишнього середовища Хмельницької АЕС. Там запевнили, що допоможуть доставити лебедя до станційного водосховища.
Представники ЗМІ електростанції та Володимир Сердечний автомобілем дістались села Великі Пузирки.
Невисокі ворота на обійсті сім’ї В’юнів зачинені. Через отвори у металевій конструкції добре проглядається подвір’я, де неквапливо прогулюються кури, шукаючи поживу. Ось з’явився і лебідь, ніби відчувши, що навідались гості. Птах повертає голову то до воріт, то до ганку. За мить з’явилася господиня Надія Іванівна.
- Це до тебе, Принцику, така навідалась делегація. Зустрічай!
Птах, зрозумівши, що чужі люди нічим йому не загрожують, почвалав двором. Поряд – кіт Мурчик.
- Лебідь не ображає курей та кота? - запитую у господині.
- Ні, думаю, він вдячний всім, що не дали загинути.
Нагодився і господар. Це Павло В’юн, який працює у місцевій агрофірмі.
- До Принца вже звикли. Таке враження, ніби він з нами не один рік. А відтоді, коли я його знесиленого підібрав на місцевому замерзлому ставку, минуло більше двох місяців.
Подружжя у хліві для Принца облаштувало спеціальну клітку. Раціон його годівлі розробив Павло Васильович, бо ж за освітою зоотехнік. В основному він складається із зернових. Одне слово, такий як і для курей.
- Лебеді належать до водоплавних, продовжує розповідь Павло В’юн. - Вода – природна стихія. Тому обладнали на подвір’ї імпровізований мінібасейн. Принц купатись любить. Траплялось, що забували зачинити хвіртку, то лебідь зразу ж мандрував до ставка. Ми повертали його додому, бо в окрузі багато бродячих собак. Для них безпомічний птах міг стати легкою здобиччю.
І хоча подружжя В’юнів і звикло до лебедя, але за порадою знайомих все ж таки було прийнято рішення повернути птаха у звичну для нього стихію.
Павло Васильович обмотав свого вихованця двома мішками по груди, щоб не пересувався по салону автомобіля і поклав біля сидіння. Поряд поставив мішок із зерном, мовляв, щоб на волі не був голодним.
До лебедя підійшла дружина і погладила тендітну голову.
- Прощавай, Принцику, відтепер знову будеш на волі. За тобою приїхали добрі люди, які не скривдять.
Лебідь поглянув на Надію Іванівну, скрутив шию калачиком і сховав голову до крила.
- Образився..,- з сумом сказала господиня.
Коли ми віддалялись від Великих Пузирків, на одному із місцевих ставків помітили лебедів, які плавали у невеликих проталинах.
У цих селах пам’ятають, як десять років тому перед настанням холодів п’ять лебедів не змогли відлетіти у вирій. Люди не залишили їх напризволяще, почали шукати можливості порятунку. Тоді також на допомогу прибули працівники Хмельницької АЕС, які переконали, що кращого прихистку, ніж ставок-охолоджувач Хмельницької АЕС годі шукати.
У організації доставки птахів до Нетішина активну участь тоді взяли головний спеціаліст державного управління охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області Л. В. Кметь і представник державної земельної інспекції В.О. Грищук.
Кілька років тому водій транспортного цеху Хмельницької АЕС Петро Яцков за Нетішином підібрав знесиленого та замерзлого лебедя. Згодом його випустив на водосховище.
Коли ми з лебедем повертались до Нетішина, начальник відділу охорони навколишнього середовища Олександр Левицький порадив його доставити на територію дільниці біомеліорації гідротехнічного цеху, мотивуючи тим, що на водосховищі ХАЕС, яке не замерзає навіть у люті морози, зимують сотні лебедів, майже тисяча різного виду водоплавних. Вони тут почувають себе у безпеці та мають хорошу кормову базу. Зазвичай птахи замерзають лише від того, що голодні. Наше водосховище лебідь сприйме як рідне.
Лебедя Принца із салону автомобіля на руках виніс Володимир Сердечний. За мить птах почав розсікати воду, виписуючи великі кола. А потім влаштував видовищне купання, бо ж заскучав за звичними процедурами. А найголовніше – за волею.
Олександр Шустерук
Фото автора
