Працювати на Хмельницькій АЕС розпочав ще… школярем
На сторінках часопису продовжуємо розповідати про фахівців, які за підсумками минулого року були занесені на дошку пошани «Вони – твоя гордість, ХАЕС».
Атомник Вячеслав Станіславович Поплавський, провідний інженер відділу супроводження виробничої діяльності ВТС, вже 26 років працює на Хмельницькій атомній електростанції. Розпочинав турбіністом, нині – провідний інженер виробничо-технічної служби.
Та свої перші кроки в енергетиці чоловік зробив на Запорізькій АЕС, тому особливо болісно сприймає тимчасову окупацію найбільшої атомної електростанції Європи.
Школярем працював на ХАЕС, студентом – на будівництві в Казахстані
Цікаво, що славутчанин Вячеслав Поплавський вперше влаштувався на Хмельницьку атомну електростанцію ще школярем. Виявляється, що у 1979 році у дев’ятикласників була, так звана, трудова четверть. У її рамках школярі копали траншею для спецкабелю від Славути до Хмельницької АЕС. Щиро кажучи, робота не дитяча. «Траншею завглибшки півтора метра прокладали через ліс. Щодня, викопуючи пісок та камінь, проходили 2-3 метри», – пригадує перший «трудовий подвиг» Вячеслав.
За два місяці роботи школярам тоді заплатили по 90 карбованців. Чоловік розповідає, що першу у житті заробітну плату видали у вагончику на «піонерці» з промовистою вивіскою: «Бухгалтерія ХАЕС». На місці енерговелета та міста енергетиків тоді були лише котловани.
Вячеслав походить з польської родини господарів, яких радянська влада затаврувала «куркулями». Його дід мешкав у селі Потереба, що на Славутчині. Совєти його розкуркулили (вважайте, обікрали), забравши двійко коней. Проте зайдам не вдалося відібрати у нащадків вроджену інтелігентність та працьовитість. Родина вільно володіє польською та українською мовами.
Стан здоров’я не дозволив Поплавському обрати омріяний фах військового, тому, наче передчуваючи, що через роки доведеться тримати енергетичний фронт, Вячеслав вступив у Придніпровський енергобудівельний технікум на спеціальність: «Ремонт та експлуатація парогенераторних та турбінних установок». Вже після другого курсу під час виробничої практики у відділі контролю металу йому довірили перевіряти якість зварювальних швів на об’єктах Придніпровської державної теплової електростанції.
Ще одна цікава сторінка біографії – у складі студентського будівельного загону зводив ферми та житлові будинки у Казахстані. «Знаєте, що таке саманна цегла?», – розповідає про будівельний матеріал з глини, соломи та піску. Пригадує спартанський побут, привозну воду, яку доставляли за 100 кілометрів, і рис з макаронами, як основні харчі. Та для студентів – це все дрібниці. Походні пісні, незабутній флер молодості та перша романтика – ось, що важливо. За цю роботу студентам, які отримували стипендію 40 карбованців на місяць, заплатили 1200. «За ці гроші можна було придбати мотоцикл «Ява», – усміхається співрозмовник. Частину заробленого віддав батькам, а за решту придбав у польських будівельників, що споруджували Нетішин, модні джинси й кросівки.
перше місце роботи – Найбільша електростанція Європи
Першим місцем роботи, яке назавжди увібрала пам’ять, стала Запорізька атомна електростанція, куди направили після закінчення технікуму. З того часу минули роки, проте чоловік особливо гостро переживає тимчасову окупацію найбільшої електростанції Європи, адже, хоч і пропрацював там лише два місяці, але встиг заприятелювати з колегами, вивчити анфілади виробничих коридорів, налагодити побут. Боляче, що місце юності топче чобіт загарбника.
Після служби в армії спробував влаштуватися на Хмельницьку АЕС, та у відділі кадрів були категоричними: штат вже набрано на обидва енергоблоки. Подався у пожежну охорону – не взяли, бо не комуніст. Відтак саме життя підштовхнуло Вячеслава до здобуття вищої освіти. На п’ятому курсі Київського політеху проходив переддипломну практику у турбінному цеху Хмельницької АЕС. «Славутський? Добре, нікуди не втечеш», – після нетривалої співбесіди з тодішнім керівником турбіністів Євгенієм Григоровим був зарахованим у штат машиністом-обхідником шостої групи.
Турбіністи – не просто колеги - родина
«Спочатку було складно, але ми були молодими, життя вирувало, й будь-які вершини нам були до снаги», – розповідає про романтику молодості. Колектив став другою сім’єю. Начальник цеху Євгеній Григоров всіляко дбав про комфорт персоналу: допомагав поселитися в гуртожиток, стати на квартирний облік. «У зміні нас працювало 12 осіб, усі – до 40 років. Свята ми відзначали разом, могли запросто, без запрошення, прийти в гості до начальника цеху, а він – до нас», – пригадує Вячеслав Станіславович. Серед його наставників і друзів були: Петро Калєнський, Володимир Ходак, Роман Сиротюк, Віктор Маліновський, Віктор Третяк, Вячеслав Філіппов, Олександр Борковський. Разом підіймалися на дах турбінного цеху, звідки, немов на долоні, видно було околиці, зазирали у шахту реактора недобудованого на той час другого енергоблока…
Проте на промисловому майданчику панібратства не було, турбіністи розуміли, що від їхнього професіоналізму залежить енергетична потужність країни, життя та здоров’я українців. Тодішній начальник зміни Євгеній Носиков приймав екзамени просто у машзалі: моделював позаштатну ситуацію і вимагав на місці знайти вихід. Начальник цеху Євгеній Григоров ставив три нестандартні запитання, на кожне з яких машиніст мав відповісти хоча б наполовину... Ніхто не був застрахованим від перездач.
«У машзалі турбінного цеху сотні насосів, будову кожного з них ми мусили знати», – розповідає Вячеслав Станіславович. Він, наділений художнім хистом, у блокноті намалював кожен з насосів, додавши інструкцію до ілюстрацій. Ця «захалявна книжечка» не один рік служила наочним посібником для молодих турбіністів.
Вячеслав Поплавський пригадує робочу метушню перед пуском другого енергоблока. Він тоді ледве не збив із ніг начальника цеху, за що відразу отримав прочуханку. «Куди летиш? Запам’ятай, обхідник має поспішати помаленьку, поки він дійде до насоса – має продумати, як його включити», – пояснив тоді Григоров. З часом Вячеслав перейшов на інженерні посади та, на жаль, після пуску другого енергоблока за станом здоров’я не зміг продовжити роботу у турбінному цеху. Довелося перевестися у групу нормування планово-економічного управління, згодом – у виробничо-технічну службу.
Вчився у легенди
Першим керівником і наставником у ВТС був Володимир Харламов, легендарний керівник підрозділу. «У 1980 році перший директор ХАЕС Олексій Троценко особисто призначив Володимира Харламова керівником служби. А познайомилися ми, коли Володимир прийшов на перевірку турбінного цеху, – пригадує атомник. – На прохання начальника ТЦ я показував йому робочі місця турбіністів, а він запропонував перейти працювати до ВТС. Відтак завдяки рекомендації цього видатного енергетика я й розпочав свою трудову діяльність у виробничо-технічній службі Хмельницької АЕС».
Нині Вячеслав Станіславович обіймає посаду провідного інженера відділу супроводження виробничої діяльності ВТС. Можна сказати, що від практики він перейшов до аналітики. Наразі планує й контролює виконання організаційно-технічних заходів із супроводу експлуатації Хмельницької атомної електростанції, готує й передає в зовнішні організації місячну, квартальну, річну технічну звітності, виконує аналітичні функції щодо управління виробництвом. Досвід турбініста йому допомагає взаємодіяти з підрядними організаціями, обраховувати вартість замовлених послуг та інше.
Пише картини, колекціонує монети
Серед життєвих пріоритетів Вячеслава Поплавського – родина та робота. Дружина Світлана налагоджує зв’язок в електроцеху ХАЕС, донька Катерина після закінчення Вроцлавського політеху працює у сфері інформаційних технологій у Польщі. Сам же Вячеслав періодично повертається до захоплень юності – пише картини, колекціонує монети. Проте у нумізматиці його більше вабить не збирання, а художнє оформлення колекції.
Здається, з кожним прожитим роком час лише пришвидшує свій біг. Вже 26 літ енергетик Вячеслав Поплавський трудиться на Хмельницькій атомній електростанції. З вдячністю згадує наставників та колег, з якими разом росли у професії. Особливо – турбіністів. Вони першими завжди приходили у горі й радості. Їх на все життя поріднила непроста й відповідальна робота на Хмельницькій АЕС.
Лариса Власюк
