ПРИСТАНЬ ТВОЇХ НАДІЙ

ПРИСТАНЬ ТВОЇХ НАДІЙ

Українців, що мріють значну частину життя провести за кордоном, багато. За статистикою, чверть від опитаних, як правило молодого віку. І «цивілізований захід» зацікавлений у наших фахівцях, а ще більше у некваліфікованому персоналі, бо дешева робоча сила приносить прибутки.

До речі, грошові перекази українських заробітчан, або закордонних родичів в Україну є однією з найбільших статей надходження валюти в економіку нашої країни.Здебільшого це не омріяна Шамбала, а один із способів реалізуватись у «країнах із необмеженими можливостями», або безвихідь. 

Саме одна з цих причин певний час тому змусила Вячеслава Устюшкіна  спробувати щастя у Польщі. Після багатьох років плідної роботи у СІТ станції для професійного зростання були введені обмеження.Як мовиться, навіть для не амбітних людей це образливо.

Сусідня країна нині має проблеми із фахівцями високого рівня. Тому, Вячеслава оформили на роботу у групі «Ділер», що займається автосервісом у країні.  Українська і польська мови споріднені, а Java, HTML, РНР, Python для всіх програмувальників однакові. Фаховий рівень Вячеслава підійшов за всіма позиціями.

І став він жити-поживати, «кишені грошима набивати».

Встановив собі за правило всю роботу, що призначалась, виконувати із випередженням графіка. Так непомітно загнав себе у ситуацію, коли роботи виявилось більше, ніж є годин у добі. А хто годен працювати за трьох, тим і поганяють.

Дуже потерпав від розлуки з сім’єю. З сином Матвієм та дружиною Катериною майже щодня спілкувався по комп’ютеру, системі відеозв’язку, що не могло замінити безпосереднього контакту із рідними людьми. Були сподівання, що невдовзі сім’я переїде до Польщі. А невдовзі з’ясувалось, що час на оформлення документів з видом на перебування у країні вичерпався і наступна «серія» відбудеться аж наступного року.

«Я не бачив з боку роботодавців бажання допомогти мені у побутових проблемах. Взагалі, до не місцевих, ставлення досить прохолодне. Винагород за хорошу роботу також не пропонували».

А ще Вячеславові не вистачало музики і пісень. Понад двадцять років він є гітаристом та солістом гурту «Пристань». Вона зародилась ще у стінах Вінницького державного технічного університету, кілька разів змінювала склад, має немало прихильників. «При­стань» брала участь у Всеукраїнському молодіжному мистецькому соціально-екологічному фестивалі «Біле озеро», посіла друге місце  на фестивалі «Шепіт року», заявила про себе на таких форумах, як «Червона рута», «Енергетична хвиля», давала концерти у багатьох клубах міст України («Гавана» – м.Рівне, «Меркурій» – м.Вінниця тощо).Певною мірою він внутрішньо зрадів, що повернувся у Нетішин, де вже дистанційно працював у тій самій польській фірмі.

«Після сорока романтика далеких доріг не здається вже такою привабливою, як у юному віці. Нічого поганого про польський закордон сказати не можу: міста охайні, все виглядає досить пристойно, непогані заробітки. Але відчуття спорідненості із усім цим відсутнє».

У кінці минулого року Вячеслав Устюшкін повернувся на ХАЕС.

«У фінансовому плані виграшу ніякого, – констатує Вячеслав. – Але з’ясувалось, що знань моїх достатньо, аби очолювати лабораторію технічного захисту інформації. Цікава робота, близькі мені люди, гідна оцінка з боку колег і керівництва. Домашній побут, рідний колектив гурту «Пристань»…

Віктор Гусаров