Просив у Бога благодатi

Хто з православних християн не мріє відвідати місця,  пов’язані з життям і духовним подвигом Ісуса Христа? Нещодавно в святих місцях  - Ієрусалимі та Віфліємі, побував начальник дільниці комплектації виробництва енергоремонтного підрозділу ХАЕС Петро Алексюк. Він молився за здоров’я рідних та зна­йомих, не забув і про рідний колектив …

- В житті кожної людини настає період, - розповідає Петро Алексюк,- коли починаєш задумуватись над сенсом буття і своїм місцем у вируючому світі. З роками дедалі більше усвідомлюєш, що крім матеріального, існує ще й духовність. Кілька років тому у мене виникло бажання відвідати місця, про які згадується у Біблії та Євангелії. Торік вдалося реалізувати такий задум. Але через певну політичну ситуацію у тамтешньому регіоні мені не вдалося потрапити у Віфлієм. Зрозумів, що свою місію виконав ще не до кінця. Попередньо порадився з  дружиною Ольгою, яка схвально поставилась до наміру здійснити повторне паломництво до Святої Землі.

Під час відвідин Ізраїлю Петро Алексюк пройшов «Дорогою скорботи», яка починається  біля Левових воріт  Ієрусалима, через які вели зрадженого Іудою Ісуса на суд.

Ця дорога - вузенька вуличка, закута в світло-жовтий камінь. Тут досить гамірно: доводиться пробиратися через  тисняву торгівців, що ловлять кожен погляд на свій товар, і відшукувати на стіні круглі бронзові таблички з назвами «станцій» - так тут називають пам’я­тні зупинки на дорозі Христа. Ось мусульманська школа - тут була фортеця, де Пилат судив Христа, а тут у надрах звичайного ієрусалимського будинку була Христова темниця. А на цьому перехресті збереглися залишки римської бруківки. Тут Спаситель уперше впав під вагою Хреста, а далі - Судні ворота, через які виводили страчених на Голгофу. Ближче до Голгофи, вулиця перетворюється на коридор зі склепінням, але вражає інше - вся ця вуличка перетворена на суцільний базар, де араби у незліченних крамничках продають наперемішку сандалі,  дерев’яні хрестики, ікони і фрукти. До шуму Петру Васильовичу не звикати, бо «загартувався» під час ремонтних кампаній енергоблоків, коли пості­йно доводиться чути передзвін металу, скреготіння шліфувальних машин тощо.

Однак тут через деякий час у паломника виникає бажання побути на самоті, зібратися зі своїми думками і подумати про вічне. Петру Алексюку це вдалося зробити біля Храму Воскресіння Христового. Тут панує особлива атмосфера, і великий наплив туристів не створює метушні. Кожен бажаючий знайде можливість хвилинку посидіти на сходах, залишках колон. А потім з’являється нагода поклонитися Гробу Господньому.

Оглядаючи архітектурні пам’ятки в Ієрусалимі, Петро Васильович скористався нагодою навідатись до Стіни плачу, яка є найсвятішим місцем для євреїв. В перші століття після руйнування Ієрусалимського храму вона стала місцем молитви. Мільйони туристів з усього світу щорічно прибувають у Ієрусалим, для того щоб постояти біля Стіни плачу й залишити записки. Вважається, що всі прохання прочан неодмінно будуть відомі Всевишньому. Петро Алексюк біля цієї святині згадав усіх своїх рідних і попросив їм здоров’я і божої благодаті. Не забув і про колектив енергоремонтного підрозділу. У Стіну плачу був закладений такий текст: «Господи Всевишній! Пошли удачу, процвітання і світле майбутнє моєму ЕРПу, Хмельницькій АЕС, здоров’я працівникам, взаєморозуміння, доброти і чистого щастя. Нехай у серці кожного поселиться доброта, любов і повага один до одного і чисте мирне небо буде завжди». На великому шандалі була запалена свічка...

Колектив енергоремонтного підрозділу Петро Васильович називає другою родиною, бо трудиться тут майже три десятиліття. Очолювана ним дільниця комплектації виробництва бере участь у всіх процесах організації ремонтів. Начальник цінує кожного працівника, бо розуміє, що виробничі досягнення можливі тільки у колективі, де панує командний дух, взаєморозуміння, взаємовиручка і взаємоповага. Коли нетішинський паломник роздумував над текстом, який хотів вкласти до Стіни плачу, мимоволі згадав і про третій та четвертий енергоблоки. Вони чекають сприятливого часу, щоб принести користь для нашої держави. Петро Алексюк впевнений, що добудовані енергоблоки будуть обслуговуватись на високому рівні із врахуванням всіх вимог безпеки. А коли прийде черга й до перших ремонтних кампаній, то колектив енергоремонтного підрозділу покаже на що здатні його кращі спеціалісти.

З раннього дитинства Петро Алексюк зрозумів, що життєву стежину потрібно торувати за власним сценарієм. Зростав без батька, мама Марія все робила для того, щоб прищепити синові найкращі людські якості, а також почуття відповідальності за свої вчинки. Першим великим досягненням вона вважала успішне закінчення Петром технікуму. Згодом гордилась, що син займається відповідальною роботою на ХАЕС. Правда, одного разу сильно здивувалась, коли почула, що Петро Васильович став студентом університету в Севастополі.

- І навіщо тобі, Петре, та наука, це молодим треба вдосконалюватись, - якось сказала мама.

А син відповів, що кожному енергетику потрібно йти в ногу із часом, що знання ніколи не бувають зайвими.

Пізнавати світ нам допомагають не тільки ґрунтовні знання, а й безпосереднє спілкування з цікавими людьми. Петро Алексюк пишається тим, що має багато друзів та приятелів не лише серед працівників електростанції. Багатьом імпонує його весела вдача і, звичайно, почуття гумору. У компанії з ним приємно бути і зовсім незнайомим людям.

Перебуваючи в Ізраїлі,  Петро Васильович завів мову серед знайомих туристів про досягнення цієї маленької країни, мовляв, серед каміння і піску створено справжні оазиси. А що бракує для народу України? Всевишній подарував прекрасні грунти, чудові краєвиди, не обділив працелюбством людей, але ніяк не вдається  державі стати заможною. Він зробив висновок, що треба більше бувати за кордоном і уважно приглядатись до чужих досягнень. Тільки так може виникнути бажання бути кращими, потреба цінувати своє.

Під час відвідин Святої землі представники туристичної агенції видали Петру Алексюку спеціальне посвідчення, в якому зазначено, що йому присвоєно звання  прочанина на Святій землі.

Олександр Шустерук

 На знімках: Петро Алексюк; свічки в шандалі, серед яких і за процвітання ХАЕС; текст листа для Стіни плачу.

Я - Всесвіт

Сон наснився мені пречудовий,

Я побачив веселку ув сні.

Світлі барви весни кольорової

Дарувала уява мені:

 

В полі квіти цвітуть ніжно-ніжно,

В лісі проліски пестить роса.

І сполоханий джміль-перевізник

Над медовим стеблом зависа.

 

Теплу посмішку сонце дарує.

Я приймаю небесні дари,

І готовий співать: «Алілуя»,

І на мові пташок говорить.

 

Я прокинувсь, дивлюсь у віконце-

З білих яблунь насіяло цвіт...

Поцілунок отримав від сонця

І збагнув що в мені Божий Світ.