Проста філософія життя
Не спалося Миколі. Сон ніби наполохала примара, що часто була присутня у казках, які розповідала мама. Хіба заснеш, коли вранці потрібно йти у випрасуваній сорочці з букетиком осінніх квітів у перший клас?...
Микола П’ятаченко уявляє, як буде сідати за парту, дістане чорнильницю та пером виведе таке знайоме слово – «мама». Він його вже вміє написати. Виходить ніби й не «каракулями», бо ж тренувався не раз при світлі лампочки, яка кілька місяців тому вперше спалахнула в хаті П’ятаченків, що у старовинному селі Межиріч, неподалік Острога.
Миколка добре пам’ятає, як будували місцеву ГЕС. Там серед односельців трудився і його батько Дмитро. Колгоспники не один день нагортали лопатами дамбу, щоб підняти рівень річок Збитенки та Вілії. Згодом з’явилось приміщення із чудернацьким обладнанням. Таких великих металевих механізмів хлопчина ще не бачив. Слова «турбіна», «амперметр», «рубильник» видавались якимись утаємниченими. Згодом зашуміла спадаюча з висоти вода… І - чудо з чудес: засвітилися лампочки. Спочатку в приміщенні ГЕС, а вже потім і у селі.
Коли 1963 року електрики проводили електрифікацію Межиріча, то не вистачило стовпів, щоб подати струм до оселі П’ятаченків. Батько тоді для справи віддав великі дерев`яні голоблі, бо ж так хотілось долучитись до цивілізації.
Микола навчався у другому класі, коли підступна хвороба забрала батька. Вдома господарство, без якого не може обійтись жодна сільська родина. - Мамо, все буде добре, ми з братом Федором тобі у всьому допомагатимемо, - по-хазяйськи запевнив малий Микола.
Поки мама доглядала за колгоспними цукровими буряками, хлопці давали лад домашньому господарству. Микола швидко навчився косити.
- Бачиш, яке мале та завзяте! – здивувались косарі, коли побачили як за день хлопчина скосив двадцять п’ять соток трави.
Перші гроші Микола заробив під час літніх канікул, випасаючи колгоспну худобу.
Після восьми класів навчання П’ятаченко робив дві спроби вступити до технікуму. Невдача не засмутила, а спонукала влаштуватись слюсарем у автотранспортне підприємство. Після роботи мало не кожного вечора Микола поспішав у вечірню школу трудової молоді. До навчання ставився відповідально.
У Білоруському військовому окрузі «тягнув» строкову і надстрокову службу, під час якої визріло бажання здобути освіту. Юнак не став розмінюватись і обрав філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.
У приймальній комісії здивувались, мовляв, чому хлопець вступає не в Мінськ, а у Київ. Новоспечений абітурієнт переконав, що хоче навчатись на батьківщині. Іспити на заочне відділення склав з першого разу.
Коли влаштувався на роботу на Мозирську ТЕЦ, у відділі кадрів здивувались, що до них завітав майбутній філософ. Але роботу довірили відповідальну – завідувачем киснево-ацетиленовою станцією, а згодом машиністом-обхідником котлотурбінного відділення.
В одному із колгоспів тамтешнього району довідались, що Микола Дмитрович навчається в українському університеті. Запропонували посаду заступника голови колгоспу – парторга. Так юнак пізнав, що таке робота з персоналом.
Білорусь не стала йому прихистком на все життя - Микола повернувся до рідних країв.
В Острозі П’ятаченка прийняли на посаду вихователя у профтехучилищі, а згодом завідувачем оргвідділу райвиконкому, лектором райкому партії. Не сподівався, що у поважному 33-річному віці знову стане студентом, тепер вже інституту політології і соціального управління. До диплому філософа додався політологічний фах.
У 1994 році Микола П’ятаченко несподівано для себе став «туристом». Це він так жартує, бо ось вже 22 роки щодня торує шлях між Острогом та Нетішином – філософа прихистила Хмельницька АЕС. Спочатку працював інженером з охорони праці автотранспортного цеху, згодом надійшла пропозиція перейти у відділ пожежної безпеки. Зараз це служба відомчого нагляду і пожежної безпеки, де Микола Дмитрович обіймає посаду старшого інспектора.
У різних приміщеннях електростанції для Миколи П’ятаченка все є звичним, бо сотні, тисячі раз він проходив визначеними маршрутами. Його увага постійно сконцентрована на обладнанні, від належного стану якого залежить пожежна безпека. Регулярно перевіряється у цехах і відділах дотримання вимог і правил пожежної безпеки, проводиться ретельний контроль за роботою персоналу та обладнання. Акцент - на роз’яснювальній роботі. Микола П’ятаченко разом з колегами відвідує підрозділи і перевіряє чи працівники дотримуються правил протипожежної безпеки, чи належним чином оформлена документація тощо.
- Суть нашої роботи не тільки у виявленні порушень та спонуканні до їх усунення, - каже начальник відділу нагляду за пожежною безпекою служби відомчого нагляду і пожежної безпеки Олександр Тимчук, а й в тому, щоб працівники виховували в собі бажання працювати без порушень, як того вимагає такий напрям ефективного виробництва, як культура безпеки. Важливо враховувати людський фактор. Мені приємно, що Микола Дмитрович має талант не тільки грамотного фахівця, а й дипломата. Він постійно зауважує, що покарати завжди просто, а ось спонукати працівника усвідомити свою провину – найважче. Але йому це вдається.
У рідному Острозі на Миколу Дмитровича чекають дружина Ніла Болеславівна, донька Ірина, зять Володимир та внучка Софійка. Вони проживають однією родиною. Для створення достатку і комфорту господар проявив чимало таланту. Будинок виглядає ошатним, подвір’я огороджене металевим парканом. На подвір’ї багато споруд, створених вмілими руками Миколи П’ятаченка. Ось ручний очищувач снігу, біля нього агрегат для механічного рубання дров. П’ятаченко частково відмовився від газу для опалення оселі, встановивши додатково твердопаливного котла.
Спілкуючись із Миколою Дмитровичем, не замислюєшся, що днями він зустріне свою шістдесяту весну, аби продовжити подальший життєвий поступ. Він бадьорий, життєрадісний і сповнений філософського осмислення буття.
Олександр Шустерук
Фото автора
