Ретроспектива пуску першого енергоблока Хмельницької АЕС постає перед очима в одній із залів Нетішинського краєзнавчого музею – залі ХАЕС. Зокрема, тут знаходиться копія капсули часу, яку разом з першим кубометром бетону заклали під першим енергоблоком. Зберігся й рапорт про те, що за чотири роки будівництва водозабору з 1983 по 1987 роки було вивезено близько 12 млн кубометрів ґрунту, тобто у 8 разів більше за обсяг піраміди Хеопса. Серед експонатів – символічний ключ від першого енергоблока ХАЕС, який 35 років тому начальник УБ ХАЕС Олександр Селіхов вручив головному інженеру електростанції В’ячеславу Вікіну. І кожен крок будівельників, енергетиків – на історичних світлинах.

Сьогодні Україна переживає вкрай драматичні часи. Щодня ми, затамувавши подих, очікуємо сходу сонця й гадаємо, що нам принесе день прийдешній: чи нові втрати, чи нові перемоги. Віримо у наші Збройні Сили й безмежно вдячні для них за можливість працювати, жити та відчувати себе вільною людиною у вільній країні.

«Та не менш важливим є й енергетичний фронт. Ми, можна сказати, живемо на передових позиціях цього фронту. У грудні нинішнього року Нетішин  відзначатиме 35-річчя пуску першого енергоблока Хмельницької АЕС. Наймолодша атомна електростанція України має свою дуже цікаву й почасти драматичну історію, але це історія нашого життя, це історія, без якої не було б міста Нетішина. І, можливо, енергетика незалежної України не була б такою потужною, якби не наймолодша найзахідніша атомна електростанція», – розпочинає екскурсію для корпоративних ЗМІ Оксана Василівна Кононюк, директорка Нетішинського міського краєзнавчого музею.

Передумови появи Хмельницької АЕС сягають своїми початками 14 березня 1971 року, коли тогочасні вищі органи влади прийняли Постанову щодо будівництва об’єктів атомної енергетики в центральних районах України. Щоправда, у зв’язку зі зростом експорту електроенергії до країн Ради Економічної Взаємодопомоги вирішили перенести об’єкт на терени Західної України. Оксана Василівна констатує, що навіть у документах тоталітарної доби наш регіон фігурує як «європейська» частина тодішнього Союзу.

Перш ніж було прийнято рішення про зведення атомного гіганта у Нетішині, взяли до уваги в цілому 50 потенційних майданчиків. Сорок вісім відхилили, залишивши для подальшого розгляду два: у Нетішині та Рожнятові на Івано-Франківщині. Зрештою вирішили: «підтвердити доцільність спорудження АЕС потужністю 4 000 МВт у Нетішинському пункті Хмельницької області замість Івано-Франківської АЕС на Рожнятівському майданчику» та «вважати доцільним називати АЕС у Нетішинському пункті Хмельницької області Західноукраїнською АЕС №2».

Назва «Хмельницька АЕС» з’являється згодом – у постанові №536 Ради Міністрів Української РСР від 10 грудня 1975 року «Про вибір майданчика під будівництво атомної електростанції в Хмельницькій області», де, зокрема, йшлося: «погодитися з пропозицією комісії, призначеної розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 2 липня 1975 року № 473, про розміщення атомної електростанції потужністю 4 млн кВт у Славутському районі Хмельницької області, на лівому березі річки Горинь, 4 км на південь від села Нетішина. Вказану електростанцію іменувати Хмельницькою атомною електростанцією» та «Київському відділенню Всесоюз­ного проєктного інституту «Теплоелектропроект» при проведенні проєктно-розвідувальних робіт передбачити максимальне збереження цінних порід лісових угідь у зоні забудови електростанції й спорудження водосховища».

Нетішинка Ганна Василівна Шеліванова на сторінках шостого випуску «Вісника Нетішинського краєзнавчого музею» згадувала: «Все почалося з приїзду трьох машин марки «Волга». Мій чоловік В.О. Шеліванов на той час працював головою сільської ради. Сівши в одну з машин, він поїхав у Славуту в райвиконком. Повернувшись ввечері, розповів, що підписав документи про передачу землі під забудову АЕС».

У квітні 1977 року, як і передбачалося, до Нетішина прибули перші будівельники з Управління будівництва Бурштинської ДРЕС. Їх очолював Григорій Фіалко. Робітників було небагато – всього 60 (за іншою версією – близько 20). У їхньому розпорядженні знаходилося чотири автомобілі, екскаватор і бульдозер. А в червні у Нетішинській  сільській раді вже розглядалося питання  про передачу приміщення Солов’євської школи під тимчасовий гуртожиток для будівельників.

У середині осені, 19 жовтня 1977 року, згідно з наказом №274к Міністерства енергетики й електрифікації СРСР на посаду директора Хмельницької АЕС, що будувалася, призначено Олексія Івановича Троценка. До виконання обов’язків він приступив 14 листопада. «Штаб» будівельників розміщувався у трьох вагончиках неподалік старого нетішинського млина, а дирекція – у невеличкому будиночку у Славуті.

8 лютого 1978 року наказом №59 Міністерства енергетики й електрифікації СРСР засновано Управління будівництва Хмельницької АЕС, що стало головним підрядником будівництва об’єкта. Його очолили Іван Харитонович Малюк (голова) та Володимир Васильович Орловський (головний інженер).

Восени того ж року, 22 листопада, з’явився лист №1244-372о Київського відділення «Теплоелектропроект» щодо переселення мешканців сіл Дорогощі, Сільця та частково Нетішина, які підлягають знесенню у зв’язку з будівництвом Хмельницької АЕС.

У листопаді 1979 року на будівництво прибувають перші польські фахівці, згодом – чехи та угорці.

22 січня 1981 року, як символічний початок будівництва, відбулось виймання першого ковша ґрунту під котлован для фундаменту першого енергоблока, а згодом, у жовтні, – закладання першого кубометра бетону фундаментної плити під реактор.

І хоча головним завданням був пуск атомної електростанції, почесний громадянин міста Олексій Іванович Троценко докладав чимало зусиль, щоб поряд з ХАЕС виростало місто-супутник Нетішин. Міністр енергетики СРСР Петро Непорожній йому дорікав: «Блока ще немає, а ви стадіон будуєте». Відтак до пуску побудували Палац культури, музичну школу, кінотеатр, гуртожитки, магазини, дитячі садочки, дві школи, автовокзал, басейн, поліклініку.

З 24 квітня 1986 року Хмельницьку АЕС очолив Микола Габрійчук. Після аварії на Чорнобильській АЕС до Нетішина переїжджають десятки сімей із забрудненої території.

«1987 рік став найнапруженішим в історії ХАЕС», – написала Любов Троценко у книзі «Хмельницька АЕС». 16 листопада розпочато завантаження ядерного палива у реактор першого енергоблока. Це знаменувало початок фізичного пуску енергоблока.

10 грудня о 6 годині ранку було здійснено фізичний пуск блока. Провідний інженер з управління реактором Юрій Галанчук виконав роботу з виводу реактора на мінімально контрольований рівень, ініціював першу реакцію ділення (контрольованого) в активній зоні реактора.

В.о. начальника реакторного цеху Володимир Софіюк доповів директору станції Миколі Габрійчуку про готовність персоналу до безпечної експлуатації ядерної установки.

22 грудня енергоблок №1 було включено в мережу. Перші кіловати почали надходити в єдину енергоси­стему.

30 (31) грудня енергоблок було прийнято в експлуатацію згідно з актом Державної приймальної комісії, затвердженим міністром атомної енергетики І.Ф Луконіним. З історичним документом можна також ознайомитися у музеї.

«Пуск 1-го енергоблока ХАЕС був доволі буденним. Пам’ятаю, як я вручав символічний ключ головному інженеру електростанції В’ячеславу Вікіну. Ніхто не отримав жодної нагороди. Можливо тому, що надворі був розпал перебудови, і різні урочистості були не на часі. Та й натякалося, що, мовляв, здали невчасно», – пригадує Олександр Селіхов, начальник Управління будівництва Хмельницької АЕС. Проте подія, що пройшла, за твердженням очевидців, так буденно, змінила хід історії Нетішина та позначилася на тисячах доль…

Лариса Власюк