Різець-молодець  і  натхненний  творець

Він не належить до осіб духовної статі, проте у Почаївській лаврі його ім’я вписане у скрижалі історії, бо тут на десятиліття, а, можливо, й на віки, зберігається його душа – натхненна праця, що перейшла у надзвичайні витвори: балдахіни, кіоти, зрештою – іконостаси. Щойно завершена велика робота зі встановлення останніх елементів надзвичайно величного іконостасу собору Преображення Господнього.

За розмірами це 20 метрів ввись, близько сорока – по простору. А це Царські врата, ряди з соліями та кіотами, що обрамляють ікони великих майстрів минулого і сучасності. Сьогодні іконостас ще знаходиться, можна сказати, у первісному вигляді, без позолоти та інших елементів прикрас. Але гармонія, тонкий смак, пропор­цій­ність елементів створюють душевне піднесення. П’ять років наполегливої праці втілились у цей шедевр.

Віктор Павлович Погноєвський нині визнаний майстер  різьблення. Його роботи, а це меблі та деталі інте­р’єру, різьблені ікони та балдахіни, аналої, іконостаси,- зберігаються у багатьох людей, милують око відвідувачів культових закладів. Лише в Почаївській лаврі на сьогоднішній день понад 60 витворів майстра.

Деревина. Він може годинами розповідати про властивості липи чи берези... Отож, дерево має колір і твердість, структуру, во­логість, запах, міцність волокон. До його скла­ду входять дубильні та ефірні олії, целюло­за, лігнін, геміцелюлоза. Дерево в залежності від способу різання радіального, торцевого чи тангентального набуває певних властивос­тей. Воно також різниться, коли має різну ступінь вологості…

Віктор займається художнім різьбленням по дереву 40 років. Це його покликання ще з дитинства. Славута, де минуло дитинство і юність, як відомо, оточе­на лісами. Тут свого часу було немало гарних різьбярів. Зокрема, як своїх наставників зга­дує Віктор Петра Тримбача, народного майст­ра із Закарпаття, чиї роботи демон­струвались на Виставці досягнень народного господарства СРСР та удостоєні золотої медалі, Мико­лу Немчика, Валерія Золотарьова, Петра Школдника. Віктор від них навчився розуміти де­рево, як живу істоту. А крім цього підвищував кваліфікацію у Житомирському деревооброб­ному технікумі за фахом технік-технолог. Була спроба вступити до інституту, але не скла­лось за сімейними обставинами.

Після павловської реформи 1991 року він був змушений шукати підробітку, адже в сім’ї вже було двоє малолітніх хлопців, яким байдуже, що робиться в світі. Віктору довелось зробити чимало­ кроків, аби встояти. Виготовляв меблі, здійсню­вав оформлювальні роботи на замовлення багатих людей. Ще під час праці на Станції юних техніків, де він вів гурток різьбярів, підсвідомо потягнувся до релігійних тем. У вільний від занять час вирі­зав запрестольні хрести. Про це довідалось атеїстичне керівництво, і довелось Віктору Погноєвському написати заяву на звільнення за власним бажанням.

Свою першу раку (тобто гробницю для мощей) він зробив у гаражі. Тепер вона вис­тавлена в Ізяславі у одній з церков. Далі ви­никла душевна необхідність виготовити запрестольну, аналой, які прихожани церкви Святої Параскеви міста Нетішин бачать під час богослужінь. Кілька років мріяв і водночас боявся при­ступити до виготовлення іконостасу. Складність у тому, що треба зберегти цер­ковні канони, внести своє художнє мислення у цей мистецький витвір, скомпонувати всі скла­дові іконостасу так, щоб він вписався у архітектурний ан­самбль споруди.

У церковному світі конкуренція між майстрами не менша, ніж в мирському.

У Донецьку свого часу почали будувати Преображенський собор. Був об’явлений конкурс на виготовлення іконостасу. Масштаби вражаючі: 20 метрів ввись, більше тридцяти за протяжністю. Замовник зажадав  у масштабі п’ять до одного креслення майбутнього іконостасу. Звичайно, жадали церковники і вірили, що проект воплотиться у життя. А Віктор Павлович вже мав втілені в дереві раки,  нагорнє крісло, балдахіни, кіоти.

Для Почаєва він виготовив балдахін (своє­рідне шатро над ракою) заввиш­ки чотири метри. Майже десять місяців пішло на те, щоб здійснити пер­шу роботу - кіот для Почаївської лаври. Тут не зхалтуриш: лавру розписували за малюнками архітектора Бос­се академіки Лавров, Горбунов і Васильєв, інші видатні майстри.

Відтак, Віктор засів за книжки, розробив проект орнаменту - так званої арабіки, коли кожен вензель плавно переходить у інший. І                         з-пом­іж двадцяти п’яти претендентів на отримання замовлення він став переможцем.

 Нині його іконостаси  є у Рівному, Красноармійську, Донецьку, Почаєві.

 Днями у Почаєві, у храмі Преображення Господнього змонтовано останні частини іконо­стасу. Владика Володимир задоволений роботою майстра, адже у Віктора є власний стиль і підхід до роботи.

Минулого року Віктора Павловича Погноєв­ського удостоєно ордена «Похвала Почаєвська. Радуйся» з нагоди 450 річчя перенесення на Волинь Почаївської чудотворної ікони Божої Матері. До речі, у грудні 1993 року цією іконою благословили Хмельницку АЕС під час перебування її у Нетішині.

Щоб зробити кіот, балдахін, раку, сидіння на горнє місце, іконостас - треба мати ідеально висушену відповідних розмірів липу. Липа добре піддається різцю і водно­час не дуже «подобається» різним хробакам, що так люблять псувати дерево. Для цього треба мати гарні стамески, клюкарзи, долотця, ножі, аби здійснювати різан­ня. Під час виготовлення виробу доводиться прово­дити багато прорізних, напівпрорізних робіт. Без спеціального інструменту і не туди, і не сюди. Більшість цього «реманенту» зроблено власними руками.

А далі копітка, по вісім-десять годин на день, ручна робота. І він щоденно ріже і шліфує кожен вензель. За кілька місяців, дивишся, і з’явиться на світ досконала форма під ікону. І радітимуть їй люди, особливо після того, як золотих справ майстри нанесуть позолоту та емалі.

Віктор Гусаров

 На знімку: Віктор Погноєвський на фоні іконостасу у соборі Преображення Господнього у Почаєві